Читати книгу - "Троє на Місяці"

куди ми з тобою попадали, виділяється якийсь газ, не кисень, скоріш усього — вуглекислий газ. Він і пообмуровував нас так, що ми нічого й не бачили в цьому проваллі. А тепер повертайся поволі… Сонце враз розтопить іній на скафандрі, і ти знову бачитимеш…

Граматик повертався всім корпусом, і там, де падало сонячне проміння, білий наріст миттю зникав, мов його й не було на скафандрі.

— Бачу, — радісно обізвався він. — Аж ніби легше дихати стало. Бачу тебе, Капітане, бачу Друга…

— Звичайно, вуглекислий газ — не хтозна-яке добро, — уже розважніше почав міркувати Капітан. — Але на Місяці і це неабияка знахідка…

— Та це ж, Капітане, неоціненне відкриття, — не погодився з ним Граматик. — Це початок життя на Місяці. Тут, виходить, можна будувати оранжереї і вирощувати кактуси, а вони виділятимуть кисень і даватимуть продукти харчування…

— А чому саме кактуси, а не хлорелу чи, ще краще, помідори, картоплю, полуниці? — запитав Капітан, оглядаючи тим часом Граматиків ранець.

— Бо кактуси не потребують багато води й невибагливі до грунту… Ото б ще воду знайти на Місяці…

Закінчивши огляд, Капітан невдоволено покрутив головою:

— Радіопередавач розбитий, трубка від кисневого балона зігнута. Через те й дихати тобі важко. Треба нам швидше добиратися на корабель. Ти вже перепочив, Граматику?

— Так. А де ж Незнайко?

— Мабуть, Друг дав йому завдання і він вчить у кораблі, — відповів Капітан, а потім повернувся до пса: — Ти багато задав Незнайкові?

Друг поволі підвів голову, і в його кулястих очах, як здалося хлопцям, блиснула розгубленість.

— Незнайка нема на кораблі, — відповів він.

— А де ж він? — майже в один голос запитали Капітан і Граматик, передчуваючи щось недобре.

— Ми йшли шукати вас, і його мотузком зловив робот.

— Як мотузком? — перепитав Капітан.

— Кинув мотузок і обплутав ним Незнайка, — пояснив пес.

У його мовному запасі не було такого слова, як “аркан”.

— Капітане, нам треба негайно йти виручати Незнайка, — схопився на ноги Граматик. — Це той у циліндричному шоломі зловив його… А чому ти, Друже, вважаєш, що це робот?

— Під ним, коли він рухався, вібрував грунт від моторчиків,

— Де це сталося? — запитав Капітан.

— Там, де ви впали в щілину.

— І що робот зробив з Незнайком?

— Поніс його на північний захід.

— Не розгерметизував?

Цього пес не бачив. Бачив тільки, що робот схопив Незнайка й поніс.

— Ходімо, Капітане, швидше ходімо визволяти Незнайка, — не витерпів Граматик.

— Від кого?

— Від циліндроголовців.

— А скільки їх? Що вони роблять? Звідки вони тут узялися? Навіщо вони зловили Незнайка? Де тепер Незнайко? Ти це можеш сказати?

— Ні.

— Так куди йти? А крім того, тобі треба поремонтувати кисневий балон і відпочити, а то довго так не протягнеш. Зараз, не гаючи ні секунди, ідемо на корабель, — промовив Капітан тоном, який не допускає заперечень, і, схопивши Граматика за руку, рушив угору на вал. Потім обернувся до пса: — Друже, за мною.

— Але ж Незнайко… — почав був Граматик, проте не докінчив і мовчки подався вслід за Капітаном.

Капітан на ходу підпяв кілька камінців, обтрусив з них пил і поклав до кишені.

— Для природознавчого музею будуть, — пояснив він і замовкг задумавшись. “Перший вихід на Місяць можна було б вважати навіть дуже вдалим, якби Незнайко не попався до рук невідомих. Але Незнайка в цьому винуватити не можна: він урятував нас із Граматиком, відволік на себе; увагу циліндроголовця. Де ж тепер шукати його? Якщо це справді пірати, про яких стільки жахливого розповідають на Землі, то від них марно сподіватися добра… Аби вони тільки чого не зробили Незнайкові…”

Схил був невисокий і досить пологий, проте Граматик аж упрів, доки вибрався нагору. Йому бракувало повітря, наморочилося в голові. Він чув, що задихається в шкаралупі скафандра. Навіть його рука один раз мимоволі смикнулася, щоб підняти забороло, впустити свіжого повітря, але він вчасно схаменувся: то ж на Місяці, а не вдома, над Дніпром. Тут повітря нема.

— Я так і думав, — ніби з-за гори долинув до нього Капітанів голос. — Наш корабель стоїть он на заході, освітлений сонцем. Недалеко, з півкілометра буде. Граматику, як ти?

— Нічого, добре. Ходімо швидше, — переборюючи кволість, промовив Граматик.

Рівною місциною йти було, звичайно, легше. Тільки дихалося важко та місячний пил був слизький, ковзалися в ньому ноги. Граматик стиснув руки в кулаки, аж вони змокріли від поту, і ступав так, ніби долав останні метри в півкілометровому кросі.

“Треба швидше дістатися до корабля, хай Капітан іде шукати Незнайка, бо інакше він мене не залишить”, — підганяв себе Граматик.

А корабель ніби відпливав від них. Здавалося, цілу вічність вони йдуть, а відстань до нього наче й не зменшувалася. Нарешті останні кроки — десять, п’ять, два. Граматик прихилився до драбини, щоб не впасти. Скло в шоломі запотіло. В очах усе розпливалося.

— Ти зможеш сам піднятися в корабель? — крізь шум у вухах пробився до його свідомості Капітанів голос.

— Зможу.

— Постривай, забери ось камінці і пробірки з пробою, давай покладу тобі до кишені… Ми з Другом підемо в розвідку, кисню в мене годин на чотири вистачить, а ти відпочинь… Тільки перед тим, як відкривати забороло, перевір, чи тиск у кабіні не впав… Ну, бувай.

Граматик, притискуючись грудьми до драбини, поволі поповз нагору. Коли він був уже в шлюзовій камері, Капітан ще гукнув йому навздогін:

— І поїж, не чекай мене. Я мабуть, не…

Три (пуд), два (острів), чотири (вузол), три (слово), два (екран), півтора (кілометр), чотири (робот), два (незнайко), три (опудало), чотири (учасник), два (стіл), півтора (рядок), чотири (ярус), два (озеро).

Ключ.