Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

із зеленими воротами.

Валера здивувався, що пожежної вишки поряд не було. Він вважав, що поряд з пожежною командою завжди є каланча.

Біля воріт була кнопка дзвоника. Під нею висів список.

НАЧАЛЬНИК ПОСТА І ДЗВІНОК.

ЗАСТУПНИК НАЧАЛЬНИКА ПОСТА 2 ДЗВІНКИ.

СТАРШИЙ БОЄЦЬ ЛОПУХІН… 3 ДЗВІНКИ.

БОЄЦЬ ЛАНДИШЕНКО 4 ДЗВІНКИ.

БОЄЦЬ ВАСИЛЬКОВ 5 ДЗВІНКІВ.

РЕШТА БІЙЦІВ 10 ДЗВІНКІВ.

НА ВИПАДОК ПОЖЕЖІ ДЗВОНИТИ ПО ТЕЛЕФОНУ 01.

Валера натиснув на кнопку дзвоника один раз. Вийшов суворий сивий чоловік у військово-пожежній формі.

— Я вас слухаю.

Валера простягнув йому направлення:

«Поліпшувач Валерій Володимирович Готовкін направляється у пожежну команду Філі-Мазиловського району для вишукування можливостей по поліпшенню роботи. Прохання до керівників виявляти сприяння поліпшувачеві і йти назустріч в усіх побажаннях.

Про всі конфлікти дзвонити по телефону 17–74–04, науковому керівникові професору Баринову».

Суворий чоловік віддав Валері честь і запросив його до приміщення. Він сказав:

— Я капітан пожежної служби Мінаєв Вадим Олександрович. Тут у частині щойно завершено ремонт. Проведено цілковите переобладнання. Команда ще не прибула. Дозвольте ознайомити вас із службою.

Він розмовляв з Валерою так, ніби це був не Валера, а Балерин дідусь. Насамперед він повів Валеру показати гараж. Там стояли дві величезні червоні машини. Показав службове приміщення над машинами. Там у вільний час перебувала команда.

— Навіщо ці стовпи? — запитав Валера.

— Коли буває тривога, — відповів капітан, — по них бійці з'їжджають униз. І сідають по машинах.

— А де вони тепер? — запитав Валера.

— Команду ще не набрано. Після ремонту бійців ще не присилали. Я тут один. Навіть телефоністок немає.

«Нічого собі! — подумав Валера. — Як же я поліпшуватиму роботу, якщо працювати нікому?» Капітан Мінаєв сказав:

— Ви не турбуйтесь, що команди нема. Я все сам умію. І машину водити, і пожежі гасити. Навіть по телефону виклики приймати. Перш ніж начальником стати, я і бійцем був, і водієм, і механіком по брандспойтах.

Валеру це заспокоїло. І вони стали до роботи.

Вони почали відпрацьовувати і вивчати всі дії пожежної дружини на випадок пожежі.

Валера подавав сигнал тривоги, він гудів пожежною сиреною і засікав час. Вадим Олександрович кидався до стовпа і з'їжджав униз на перший поверх. Там він біг до кабіни і заводив двигун. А Валера мчав до воріт, щоб відчинити їх. Машина виїжджала і зупинялась. Це було першого дня.

На другий день почали відпрацьовувати подальші дії.

Валера кидався на сидіння бійця, і машина вилітала. Вони мчали мов очманілі по найголовніших вулицях. Сирена вила. Перехожі та легкові машини розлітались в усі боки.

Валера вивчав роботу пожежників од посадки до прибуття на місце вогню. Вадим Олександрович в усьому йому допомагав.

Валера дарма час не гаяв. Користуючись пожежною машиною, він зробив візити усім своїм друзям. Він говорив їм:

— Подзвоніть мені по телефону нуль один, додатковий Філі-Мазилово. Скажіть, що у вас учбова пожежа, і засікайте час.

Телефон дзвонив:

— Алло, у нас учбова пожежа! — І машина вилітала.

Через деякий час драбина доставляла Валеру Готовкіна прямо у вікно того, хто його замовляв. І Валера запитував через кватирку четвертого поверху:

— Це у вас учбова пожежа? Скільки часу ми до вас їхали?

А йому відповідали через кватирку:

— Все уже згоріло.

— По-справжньому згоріло чи по-учбовому? — По-учбовому, звісна річ.

Усі його друзі — і Діма Аксьонов, і Діма Олейников — усі йому заздрили. І всі дуже просились у команду. А Валера відповідав:

— Я про вас подумаю. Коли у мене буде нагода, я переговорю з професором Бариновим. Може, він дозволить. Він у нас головний.

Діти дивувались — що то за професор такий по пожежах?

А якось Балерин дідусь подзвонив і сказав:

— Валеро, я дзвоню до бабусі й ніяк не можу дозвонитись, у неї весь час зайнято. Передай їй, що я сьогодні прийду пізно.

— А що? Чому? — запитав Валера.

— Командуючий прибув. Іноземні військові приїхали. Загалом, у нас пожежа.

Як тільки він промовив «пожежа», у Валери щось спрацювало. І він загукав:

— Дідусю, дідусю, засікай час! Зараз будемо! Який у тебе поверх?

— До чого тут поверх? — відповів дідусь. — Четвертий.

Він повісив трубку і почав у військовому штабі бесідувати з командуючим та іноземцями. Командуючий говорив:

— Ось іноземний маршал містер Раунд і з ним військовий аташе містер Граунд. А то їхні ад'ютанти і лейтенанти. Містер Раунд має намір зробити нам одну військову заяву.

Командуючий промовляв чистою англійською мовою, а генерал Готовкін перекладав на російську. Щоб розуміли наші військові ад'ютанти, лейтенанти і кореспонденти.

І іноземний містер Раунд зробив заяву:

— Вчені нашої країни, борючись за мир у всьому світі, придумали нову зброю. Це маленькі самонавідні ракети. З однієї вантажновійськової машини чи з одного літака їх можна випустити п'ятсот штук. Вони злітають угору і з висоти самі наводяться на танки, літаки та гармати, що стоять внизу. Вибух — і, як мовиться у вашій російській казці, лише пір'я летить по закапелочках.