Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

не вів мови про моє повернення. Але що цікаво, пам’ять комп’ютера, в якій були закладені дані про роботу відділу безпеки в експедиції “Погоня”, виявилася зітертою! Не вся, звичайно, але саме та частина, яка стосується особисто мене. До того ж патрони до “дракона” зникли із закритої секції відділу точно так само, як і біовипромінювач у лабораторії Первенцева.

— Одна і та ж рука…

— Ми перевірили: всі сейфи, з яких сталося викрадення, одного й того ж заводу, замки в них стоять на електроніці. А Зо Лі працював вісім років тому саме на цьому підприємстві, за спеціальністю він чіп-механік великих інтегральних систем.

— Спеціаліст по сейфах, — Лапарра гмукнув. — Цікаво. Він міг і в комп’ютері походити, професіонал. Що іще?

— Наші фізики Суров і Басилашвілі вирахували швидкість і передбачувані умови виникнення своєї “зони поглинання енергії”, тобто Демона, але поділитися неперевіреною інформацією поки що не хочуть, бояться. Я пробував провести локацію найближчих до Пскова районів з дев’ятнадцятого супутника, виявити нічого не вдалося.

— Погано! Що кажуть самі вчені? Чи можна якимось технічним способом виявити Демона?

— Мабуть, зона Демона справді поглинає види радіацій. Виявити її локаторами будь-яких типів неможливо. Може, допоможуть детектори слабких взаємодій? — термін Сурова. За його словами, зона з такою концентрацією енергії, яка передбачається у Демона, має породжувати деякі фізичні ефекти, скажімо, виникнення елементарних часток… Ось у чому справа!

— Погано, — повторив Лапарра глухо. — Час іде, а ми топчемося в болоті припущень та здогадок. Наприклад, дайте мені відповідь на таке запитання: навіщо стрільцеві знадобився багатодіапазонний передавач? Люк в архів лабораторії він не відкрив, але, виходить, передавач потрібен стрільцеві, якщо той насмілився напасти на Дайніса і відібрати? Гнат мовчав.

— Тепер цей спеціалізований біовипромінювач з посилювачем емоцій… він-то навіщо? — Лапарра зачекав і махнув рукою. — Гаразд, додай ці запитання до свого “туману”. У вас усе?

— Стажист був на місцях деяких подій, що вкладаються за часом і загадковістю в нашу схему. І всюди там очевидці бачили Зо Лі. Можливо, він тоді ні від кого не ховався, не уникав зустрічі.

— Бо ніхто його не шукав. Усе? Тоді продовжуйте роботу. — Лапарра був заклопотаний, незадоволений і не приховував цього. — Доведеться мені одному червоніти перед начальством за нашу неоперативність.

— У мене запитання, — Гнат подумав: — Чи є нові дані по об’єкту “Зеро”? Чи по фірмі “ОС”?

— Фірмою. займається Анатолій, він тобі розповість (Первицький кивнув). Об’єктом “Зеро” також займаються люди… я займаюсь. Нового нічого. Якщо щось відшукається — сповіщу.

Худий заступник начальника відділу, побачивши, що всі встають, неголосно спроквола проказав:

— Хвилиночку. Є одна обставина. Стажист каже, що Зо Лі бачили скрізь, де відбувалися загадкові події. Так?

Гнат і Лапарра запитально дивилися на Первицького.

— Точно, — кивнув я. — І в Сан-Антоніо, і…

Первицький жестом обірвав мене.

— А що ви скажете про таку подробицю: під час снігопаду в Сан-Атніо Зо Лі бачили в іншому місці?

— Дурниця, — спокійно мовив Лапарра. — В роздвоєння особистості я не вірю. Хтось з очевидців помиляється.

— Це непоодинокий випадок, — Первицький провинно усміхнувся. — Гнат бачив Зо Лі й під час вибуху Сааремського ліфта, а працівники зв’язку космоцентру саме тоді мали з ним розмову на ПКП номер двадцять три.

— Де-де?

— На посту контролю за простором над Землею.

Запала тиша. Я дивився на Гната, але на його обличчі прочитав лише зацікавленість. Утім, як я вже казав, “читач лиць” з мене поганий. На обличчі Лапарри я взагалі прочитав бажання поспати, але навряд чи це відповідало істині.

— Звідки тобі це стало відомо? — зрештою запитав начальник відділу.

— Цілком випадково, — Первицький розуміюче усміхнувся. — Адже я член комісії Ради з екоетики і змушений зрідка перевіряти, як виконують Статут різні організації. І коли я перевіряв систему зв’язку, мені раптом спливло на думку показати зв’язківцям фото Зо Лі й попередити їх, що він фігурант нашого наполегливого розшуку.

— Цього нам тільки не вистачало! Перевірте найретельніше, а потім подивимося, куди це нас заведе.

Ми покинули кабінет і до своєї резиденції йшли мовчки. В голові у мене — лавина фантазії, я вже уявляв, що Зо Лі може зробити із себе копії — чи не це секрет “Суперхомо”? - і тому він всюдисущий і невразливий, і тут мені зблиснула така здогадка, що я аж зупинився.

Гнат з Аристархом увійшли до кімнати, увімкнули відеопроектор і стали проглядати якісь документи, вряди-годи кидаючи короткі репліки. Врешті Гнат помітив мою відсутність і покликав:

— Ти де подівся, Вітольде? Порушуєш режим секретності.

Я зупинився біля дверей і сказав зчужілим голосом:

— Я знаю, навіщо стрільцеві, - а це напевне був Зо Лі, - потрібен багатодіапазонний радіопередавач.

Гнат зметнув угору брови, Аристарх з цікавістю оглянувся.

— Браво, стажисте! І навіщо ж?

— Щоб управляти Демоном!

Вони перезирнулися, водночас глянули на мене.

— Він або геній, або близький до божевілля, — вирік Аристарх. — Ще треба довести, що Демон — витвір лабораторії. Та і як може бути керована зона поглинання енергії?

Гнат підвівся, підійшов до мене і з ніжністю в голосі сказав, злегка стукнувши мене кулаком по плечі:

— Молодець, варяже!

А мені чомусь захотілося плакати, чесне слово! Чи тому, що я “пташеня” і мені рідко випадало чути отакі слова, чи тому, що похвала йшла від дорогої мені людини…

ПИЛИП РОМАШИН,
директор УАРС

Центр оперативного керівництва секторами займав перший поверх Управління і являв собою зал, розділений прозорими перегородками на сім окремих приміщень-за кількістю секторів. Я попрямував в ліве крило залу, яке майже повністю займав сектор планетарної служби Землі — найбільший з-поміж секторів.

У квадратному приміщенні