Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

було прохолодно, пахло свіжим сіном і квітучим знітом. Три сотні панелей-пандармів, установлених двадцятьма рядами, то показували якісь ділянки земної поверхні чи морські глибини, то перетворювалися на чорні дошки, якими згори донизу спадали потоки цифр, символів, світляні стріли бланків-повідомлень, схеми і рядки наказів. За панелями сиділи спеціалісти-чергові, але в залі стояла майже цілковита тиша: апаратура тут працювала на думкоприйомі, а не на звуці. Три стіни квадратного приміщення займали ВОПС — відеооб’єми першого сигналу про катастрофи, аварії та нещасні випадки.

Біля центрального віому мене зустрів Калашников, мій другий заступник, високий, злегка сутулий, з великою головою і крупними рисами обличчя.

— Щойно надійшла відповідь. Тропосфера і стратосфера за даними метеоконтролю чисті. Ретроспективний аналіз півроку тому також нічого нового не виявив. Але є безліч “метеоштрихів”, з котрими ще належить розібратися.

Я кивнув, сів у крісло, відшукав на площині командного пульта потрібний сенсор, і віом розкрився на всю свою широчінь акваторією Балтійського моря.

— Перевірили інститути? Фізики ніяких експериментів не проводили під час аварій?

— Перевірили. Жоден з проведених на землі під землею і над землею експериментів не збігається з часом і місцем проведення.

— Дані по Марсу?

— Марсом займається Єгоров, він у секторі СПАС.[3]

Я увімкнув зв’язок із сектором периферійної гілки аварійно-рятувальної служби: станції СПАС виловлювали сигнали тих аварій, яких не могла “дістати” система постів оперативного чергування.

— Єгорова.

— Слухаю, — з’явився у малому віомі товстун Єгоров.

— Що нового по Марсу?

— Промацали всю кульку. Знайшли сліди старої шахти, посадочного майданчика, але вибух там був потужний, вирва діаметром близько трьох з половиною кілометрів. Нічого, звичайно, не залишилося. Правда… — Єгоров пожував нижню губу. — Експерти при аналізі виявили у воронці мізерні сліди води-зет. Можливо, хоч це щось дасть?

— Якої води?

— Води-зет, двічі ізотопної води, — пояснив Калашников. — До числа природних елементів, точніше, речовин, що складають усі тіла Сонячної системи, вода-зет не входить.

— І не тільки Сонячної системи, — докинув Єгоров, очікувально поглядаючи на мене. — За даними астрофізиків, воду-зет не виявлено ніде в Галактиці.

— Її можна одержати в лабораторії…

— Стривай! — сказав я. — А двісті років тому існували такі лабораторії?

Калашников замислився.

— По-моєму, ні, але я уточню.

— Гаразд. Будь “ласка, зведення подій за останні два дні.

Калашников підключив до віому інформканал і поринув у свою роботу, а я став читати повідомлення про події на Землі за останні дві доби. Аварій було всього сім, в основному на автоматичних заводах, що мене здивувало. Випадків по розділу “порушення екоетики” не виявлено зовсім, зате дрібних регіональних порушень рівноваги “природа — технологія” виявилося близько трьохсот.

Я поставив у останньому запису позначку “особливий контроль” і викликав Лапарру, Гната і Гриффітса.

Віоми спрацювали майже водночас, і поруч з моїм “генеральським” кріслом виникли крісла начальника американського філіалу “Аїд” та Лапарри. Гнат наяву завітав до сектора за кілька хвилин.

— Одержав нові дані, - сказав я, — тому і викликав вас заздалегідь. Та спершу — що у вас?

— Вдалося знайти дещо цікаве, — почав Лапарра. — Якщо не сказати інакше. — Моєму виклику він не здивувався, з чого я зробив висновок, що Лапарра на нього чекав. — Наш фігурант Зо Лі “роздвоюється”! Його тричі бачили у двох місцях одночасно.

— Одначе! — всміхнувсь я. — Роздвоюється?

— Дані перевірені, сумніву немає.

— Може, КОТ?

— КОТ — імітатор голографічного привида, що не вміє розмовляти самостійно, та й працює апаратура КОТ на відстані до ста метрів. У нашому ж випадку між “обома Зо Лі” було не менше трьох сотень кілометрів.

— Цікаво. І як ви це пояснюєте, як обґрунтуєте?

— Ніяк. Голова йде обертом! Поки що взяли до відома, передали інформацію фізикам та експертам, нехай помудрують ще й над цим, а потім подивимося. Наші помічники-вчені працюють над створенням датчиків, які можуть “засікти” Демона в повітрі. Обіцяли вранці подати перший експериментальний зразок — у їхньому розпорядженні всі лабораторії техсектора.

— Довго вони вовтузяться. — Мені не сподобався вираз Гнатового обличчя, щось останнім часом з ним відбувається, глибоко особисте, але що — спробуй здогадатися, якщо він навіть матері нічого не розповідає. — Ану, що там у вас скоїлося?

Гнат і Лапарра перезирнулися, потім Ян сказав:

— На Дайніса Пурнієкса було вчинено напад. Він ніс у лабораторію знайдений на Ховенвіпі радіопередавач і… Передавач зник, хто нападав — не встановлено.

Я мовчки дивився на Лапарру, а він кинув на мене короткий позирк і додав:

— Це ще не все. На Гната також було вчинено напад, точніше, спроба нападу. Щоправда, сталося це кілька днів тому, а сказав він лише сьогодні. Припускаємо, нападаючий хотів заволодіти картою підземних ходів Ховенвіпу.

Гнат провинно нітився під моїм поглядом. Невже так розслабився на Землі, що перестав звертати увагу на “дрібниці”? Забув, що дрібниць у нашій роботі, хоч який тривіальний це висновок, не буває?

— Час від часу не краще! Ви хоч уявляєте, чим це пахне? Спочатку стрілянина на Ховенвіпі з “дракона”! Тепер ще ці два випадки! Та ви що? Чому досі невідомо, хто стріляв і нападав?

— Пошук ведеться, — тихо сказав Лапарра, стиснувши зблідлі губи. — За деякими даними, це все справа рук однієї ж і тієї людини, а саме — Зо Лі.

— Блискуче! Залишається тільки з’ясувати у нього самого. Де він, до речі? Не знаєте? А хто знає? Якщо не знає керівник відділу безпеки, то навіщо взагалі цей відділ в Управлінні?

Лапарра мовчав. Гнат хотів щось сказати на його виправдання, але я зупинив його жестом.

— З розшуками Зо Лі треба кінчати. Оголосіть “Штурм-пошук” по всій Системі, але знайдіть його! Людина — не голка!

— А я гадав, справа не в ньому, —