Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

і впізнав, що то князь, проте не відчинив воріт, але побіг до преподобного і сповістив: "Князь стоїть перед воротами і чекає". Тоді преподобний вийшов і, побачивши князя, поклонився йому. Князь же почав говорити йому: "Що то, отче, за заборона твоя, про яку говорить чернець цей, що коли й князь прийде, не пустити його". Преподобний же відповів: "Для того це, добрий владико, щоб у час полуденний спочили трохи брати, бо надходить нічний труд молитовний. Твоє ж Богом зрушене старання до Пресвятої Владичиці нашої Богородиці добре і душі твоїй на успіх є, і ми дуже тішимося приходом твоїм". Тоді пішли до церкви, і помолився преподобний, христолюбний князь насолоджувався душекорисними словами з уст преподобного і велику користь прийняв від нього — повернувся у дім свій, славлячи Бога. І з того дня більше почав любити святого, вважаючи його таким, як давні святі отці були, і у всьому слухаючи його. Преподобний же отець наш Теодосій не величався через те, що князь і вельможі шануть його, але був справжнім світилом, що більше світить у пітьмі, так він у смиренні — для науки всім учням своїм. Тому, смиряючись, більше трудився руками своїми щодня і показував ділом, а не словом. Часто заходив у пекарню і сам, ігумен цей, з тими, що пекли, працював, тісто місячи і хліби виробляючи, ніяк не приховуючи талант сили тілесної. Веселився ж духом, й инших утішав, й утверджував не слабнути в ділі своєму.

Одного дня, коли надходив празник Успення Пресвятої Богородиці, не було води на кухні, і прийшов до преподобного келар на ім'я Теодор, кажучи, що нема кому води наносити. Тоді преподобний, зразу вставши, почав з колодязя сам воду носити. І ось один з братів, бачивши, що він так трудиться, пішов швидко, сповістив иншим, вони ж із поспіхом прибігли, наносили води, аж забагато. Так само коли дров не було приготованих на потребу, прийшов той же келар до преподобного, кажучи: "Звели, отче, аби хтось із братів, хто нічого не робить, пішов приготував дров на потребу". Відповів йому преподобний: "Ось я нічого не роблю, я йду". Був же тоді час обіду. Блаженний звелів братам до трапези йти, сам же, взявши сокиру, почав рубати дрова. І ось, коли наїлися, вийшли брати, побачили преподобного свого ігумена, що рубав дрова, взяли також сокири і стільки приготували дров, що досить було на багато днів.

Коли ж блаженний Никон (який преподобного постриг, після того з печери вийшов) повернувся в Печерський монастир, тоді преподобний отець наш Теодосій, ігумен цей, наче батька його шанував. І багато разів, коли блаженний Никон зшивав і робив книги (був-бо майстром того діла), мотузки на потребу його сукав, таке було смирення і простота богонатхненного цього мужа в трудах для кожної справи. До того ж і одяг смиренний і скорботний цей ігумен носив. Була-бо на тілі його свитка волосяна колюча, зверху ж на ній — инша свитка, дуже убога, її ж для того на себе вбирав, щоб не видно було волосяниці.

Одного дня пішов преподобний задля полагодження якоїсь справи до христолюбного князя Із'яслава, який далеко тоді був від града, і там до вечора затримався. А як хотів він повертатися, звелів христолюбний князь на колісниці відвезти його до монастиря. Коли ж отрок, що віз його, бачив його бідний одяг, не думав, що то ігумен, і сказав йому: "Чорноризче, сідай ти на коня, я ж нехай спочину на колісниці". Преподобний же зразу, зі смиренням вставши, сів на коня і віз шляхом хлопця, що лежав на колісниці, — то на коні сидячи, то обабіч коня ідучи, а втомившись, сідав знову на коня. Тоді, коли світав уже день, почали вельможі їхати до князя і, здалеку пізнаючи преподобного, що сидів на коні, кланялися йому. Тоді преподобний сказав до хлопця: "Ось уже ранок, встань і сядь на коня свого". Хлопець же, бачивши, що кланяються преподобному, злякався і затремтів — вставши, сів на коня. Коли преподобний сидів на колісниці, ще більше зустрічних кланялися. Хлопець же, що віз, у більшому страху перебував. Тоді прибули до монастиря, і ось вийшли всі брати, поклонилися преподобному до землі. Хлопець же ще більше перелякався, думаючи, хто то, що всі кланяються йому. Але преподобний, взявши його за руку, увів у трапезну і звелів дати йому їсти й пити і, обдарувавши, відпустив його. Це розповідав пізніше братам сам той отрок, преподобний же нікому не відкрив, навчаючи щодня братів не зазнаватися ні в чому, але смиренним бути ченцем і меншим від усіх ставати.

Найбільше ж такого смирення навчав преподобний учнів своїх, щоб у всілякому ділі спершу благословення отримували від старшини: "Сій-бо, — казав, — діла свої так у благословенні, щоб у благословенні і плід від них для насолоди пожати". І цього вчення силу показав таким чином. Коли приходили до нього благочестиві задля користи, після божественного повчання ставив перед ними з їжі монастирської хліб і сочиво. Якось і сам князь Із'яслав прийшов. Того скуштувавши, сказав до преподобного: "Ось, як же знаєш, отче, всіх благ світу цього сповнився дім мій, проте ніколи в ньому так не смакувало, як же нині тут. Бо коли раби мої готують хоч і розмаїті страви, і коштовні, але не такі смачні, як же ці. Прошу тому, отче, розкажи мені, звідки смак у стравах ваших?" Богонатхненний же отець наш Теодосій відповідав: "Якщо, добрий владико, довідатися хочеш — послухай, і розповім тобі. Коли в нас брати хочуть страву варити чи хліб пекти, мають устав такий: спершу приходить брат, що служить, до ігумена і бере благословення від нього. Тоді б'є поклони перед святим вівтарем тричі до землі, запалює свічку від святого вівтаря і нею запалює вогонь у кухні чи в пекарні. Коли ж після того воду хочуть у котел наливати, говорить служачий старійшині: "Благослови, отче". Той же відповідає: "Нехай Бог благословить тебе, брате". І так ціле діло їхнє з благословенням здійснюється, через те для насолоди служить. Твої ж раби, як же думаю, працюючи, сваряться, нарікають і обмовляють один одного, багато разів і биті від приставників. І таке все діло їхнє — не без гріха роблене — не для насолоди буває". Це чувши, князь відповів: "Справді, отче, так є, як же кажеш".

Якщо ж траплялося коли преподобному в монастирі його чути про діло, що без благословення робилося і було з непослуху, то ворожою часткою те