Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

дні прохворівши, із миром почила за Божою благодаттю. І перенеслася від ложа хвороби на ложе те, що його святий Павло Препростий на небесах бачив, уготоване їй, де возхваляється із преподобними у славі й радіє на ложі своєму навіки. Так грішниця й перелюбниця упередила нас у Царстві Божому, нехай би й ми молитвами її не були позбавлені того ж Царства. Амінь.

У тои-таки день пам'ять святої Пелагії-дівиці, котра при Нумеріяні-царі в Антіохії Сирійській, коли мала бути взята на мучення за Христа, помолилася Богові щиро і віддала в руки Його свій дух.

Місяця жовтня в 9-ий день

Святого апостола Якова Алфеєвого

Святий апостол Яків син був Алфеєвий, брат же митаря Матвія, євангелиста. Коли ж Господь наш Ісус Христос на землі у плоті був, вибрав на достойність апостольську незлобливих і правдивих людей, щоб послати їх на проповідь Євангелія у всесвіт; тоді й цього Якова вибрав і причислив його як достойного апостольському лику. І був Яків од дванадцяти апостолів, самовидець і слуга Христовий, проповідник Його таїн і наслідувач Його стіп. Прийнявши із іншими Святого Духа, що зійшов у вогненних язиках, пішов поміж язичників Христа проповідувати і наставляти заблуклих на путь спасіння. Ревністю ж божественною розпалився, як вогонь, терня безбожжя попалив, ідолів зруйнував і храми їхні розорив, усілякі недуги лікуючи і духів лукавих від людей відганяючи, і велику кількість людей до Христа привів, від них-бо нове собі дістав ім'я Сімені Божественного, насіяв-бо в серцях людських Боже слово, насадив віру і виростив благочестя, через це Сіменем Божественним і найменувався. Обійшов відтак численні країни, сіючи сім'я небесне і збираючи колосся спасіння людського; завершив хід свій Христовими слідами, був-бо наслідувач Христових страстей, — до хреста пригвожджений, Богові дух свій віддав. І зібрано було це Сім'я Божественне, святий Яків, із сторичним плодом у небесну житницю, де сам насичується баченням лиця Божого і нам того ж насичення молитвами своїми упрошує.

У той-таки день житіє преподобного отця нашого Андроника і святої дружини його Атанасії

У часи Теодосія Великого, царя грецького, був один муж із Антіохії, на ймення Андроник, за умілістю золотар. Цей узяв собі в жінки дочку одного золотаря Івана, ім'я ж їй було Атанасія, що значить безсмертя, — воістину-бо своїм святим життям безсмертну здобула собі славу, як кінець житія її покаже. Те отож подружжя, Андроник і Атанасія, живучи чесно і боговгідно, всілякими чеснотами себе прикрашало, багатство своє, якого мали значно, розділяли на три частини: одну частину тратили на вбогих, другу — на церковні прикраси, третю — на потреби дому свого. Від усіх-бо громадян шановані й люблені були через покірливість і добрі діла свої. Народили сина й дали ім'я йому Іван, по тому народили й дочку і дали ім'я Марія. Після народження тих двох дітей відмовилися пізнавати себе по-плотському, але жили в чистоті, як брат із сестрою. І було старатливе їхнє дбання й турботи про вбогих, служили-бо їм, на своїх руках хворих носили, обмивали, годували, одягали і від свого маєтку давали усяке заспокоєння страннім та жебракам в усі тижні, в середу і в п'ятницю в пості та молитві пробували. Так добре вони жили, і доброзволив Бог прикликати їх до досконалішого життя, щоб, покинувши все, пішли за єдиним Господом своїм Ісусом Христом, який залишив нам взірець, щоб слідували за стопами Його.

Після дванадцяти літ подружнього життя якогось дня прийшла Атанасія із церкви після утренього співання і знайшла обох дітей своїх, що стогнали, і, вразившись, сіла на ложі біля них. Андроник же пізніше прийшов із церкви й почав кликати жінку свою, ніби вона спала. Вона ж відповіла: "Не прогнівайся на мене, пане мій, оскільки діти наші гарячкою палені". Торкнувся їх Андронік і переконався, що так воно є, як це каже Атанасія, і, зітхнувши, відійшов, кажучи: "Воля Господня хай буде!" — і пішов за місто до церкви святого мученика Юліяна, там-бо лежали батьки його. Затримався-бо на молитві в церкві до шостої години, і в той час померли обоє дітей його: син Іван, якому було дванадцяте літо, і дочка Марія, що мала десяте літо від народження. Повернувся Андроник з молитви і почув у домі своєму плач та крик і, жахнувшись, прибіг швидко і знайшов ледве не все місто, що зібралося у дворі його, побачив і двох дітей своїх, що лежали мертві. Зайшов у молитовну свою хоромину, кинувся перед образом Спаса нашого, кажучи слова праведного Йова: "Я вийшов нагий із утроби матері своєї і нагий повернуся туди, в землю, Господь дав — Господь узяв", як Господь зволив, так буде, хай буде ім'я Господнє благословенне навіки". Атанасія, плачучи за дітьми своїми, аж так від великої печалі знемогла, що померти хотіла. Сказала-бо: "Хай помру і я з дітьми своїми!" На похорони дітей їхніх зібралися всі громадяни, і сам патріарх із усім кліром своїм, і поховали їх у церкві святого Юліяна, де й діди їхні лежали.

Після погребу не захотіла Атанасія відійти у дім свій, але сиділа біля гробівця дітей своїх, плачучи. Опівночі явився їй святий мученик Юліян в образі інока, кажучи їй: "Чому, о жінко, не даєш тим, що тут є, почити?" Вона ж каже: "Не прогнівляйся на мене, пане, оскільки скорботна я є. Двох-бо мала я дітей і їх цього дня поховала вкупі". Він же рече їй: "Скільки літ мали діти твої?" Вона відповіла: "Одне дванадцяти літ, а друге десяти". І рече їй святий: "Пощо за ними плачеш, ліпше б тобі було, щоб так ти плакала за гріхи свої, кажу-бо тобі: так само, як шукає єство людське їжі, і годі не дати йому, так і діти небесними благами живляться у Христа, Його ж молять, кажучи: "Праведний Судде, позбавив нас земного, не позбав же небесного". Вона ж, почувши це, зворушена була і змінила скорботу на радість, мовлячи: "Коли діти мої живуть на небесах, то пощо я плачу?", — і повернулася, щоб більше побесідувати із тим, що явився до неї, але не побачила його. Пошука ла по всій церкві і не знайшла нікого. Постукала до во ротаря, що стеріг церковні двері, і запитала його, кажу чи: "Де є отець той, що нині бесідував зі мною?" Відпо вів воротар: "Чи ж не бачиш, що двері зачинено, і ніхто сюди не входить, пощо кажеш, що хтось бесідував із тобою?" Тоді Атанасія пізнала, що