Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Фергюсон також бачив вперше у житті: розлучений чоловік, який знову одружився менш ніж рік тому, проживши в гріху з Фергюсоновою тіткою перші два роки їхнього співіснування (на що його батько та діди з бабусями, а надто двоюрідна тітка Перл дивилися скоса, і з чого сміялася його матір); в маленькій квартирі Дона Маркса та тітки Мілдред на Перрі-стріт в Грінвіч-Віллиджі було стільки книг, скільки Фергюсон не бачив у жодному книжковому магазині або бібліотеці, вони були повсюди: на полицях під стінами трьох кімнат, на столах та стільцях, на підлозі, на шафах, і це фантастичне скупчення книг в одній квартирі не лише зачаровувало Фергюсона, а й самим фактом свого існування вказувало на те, що були в цьому світі інші способи життя окрім тих, які він вже знав, і що стиль життя його батьків був не єдиним можливим. Тітка Мілдред була ад’юнкт-професором англійської мови в Бруклінському коледжі, дядько Дон був письменником, і хоча вони, напевне, отримували гроші за свою роботу, принаймні, достатньо грошей, аби нормально жити, Фергюсону було очевидно, що жили вони не лише для того, щоби заробляти гроші.

На жаль, йому нечасто доводилося бувати в тій квартирі, лише три рази за останні три роки, одного разу – прийшовши на вечерю зі своїми батьками, а двічі – прийшовши з матір’ю у гості. Фергюсон приязно ставився до тітки та свого нового дядька, але з якоїсь причини його матір та її сестра не були близькими людьми, але іще сумнішою та іще очевиднішою обставиною було те, що його батько та Дон Маркс не мали що сказати один одному. Фергюсон завжди відчував, що його батько добре ладить з тіткою, а тепер, коли тітка вийшла заміж, він не сумнівався, що це ж саме стосувалося і його матері та нового дядька. Проблема полягала в спілкуванні двох жінок та двох чоловіків, оскільки його матір, будучи молодшою з двох сестер, завжди рівнялася на Мілдред, а Мілдред, будучи старшою з двох сестер, завжди дивилася на його матір зневажливо; що ж стосувалося чоловіків, то кожен з них був абсолютно байдужим до роботи свого візаві та його поглядів на життя, з одного боку були долари, з другого – слова, і ситуація, можливо, ускладнювалася ще й тим, що дядько Дон під час війни воював у Європі, тоді як батько залишався дома, хоча, можливо, це було безпідставне припущення, оскільки Макс Соломон також брав участь у війні, але вони з батьком завжди нормально спілкувалися, принаймні, тою мірою, якою батько був здатен спілкуватися взагалі.

Проте, взаємні візити до квартири його діда й бабусі тривали і на День Подяки, і на день юдейської Пасхи, інколи траплялися й недільні зустрічі; бувало також, що в неділю тітка Мілдред та дядько Дон вмощувалися на заднє сидіння фіолетового «плімута» й супроводжували його бабусю з дідусем в їхній денній поїздці до Нью-Джерсі. Тому малий Фергюсон мав багато нагод спостерігати свого дядька Дона, і той приголомшливий висновок, який він зробив, ішов у розріз з тою величезною різницею, яка існувала між його батьком та дядьком у їхньому походженні, їхній освіті, роботі, та способі життя; вони були більше схожими, аніж несхожими, більш подібними один до одного, аніж його батько був подібним до Сема Браунштайна та Макса Соломона, бо, незалежно від того, чим вони займалися – заробляли гроші чи писали книжки, кожен з них керувався своєю роботою, звертаючи мало уваги на все інше, що робило їх напруженими й відстороненими тоді, коли вони не працювали, стримано-обмеженими та зануреними в самих себе, фактично напівсліпими. Поза всяким сумнівом, дядько Дон міг бути балакучішим, ніж його батько, забавнішим, ніж його батько, цікавішим, ніж його батько, але тільки тоді, коли сам цього хотів, і тепер, коли Фергюсон розібрався в ньому достатньо добре, йому стало видно, як часто Дон Маркс дивився прямісінько крізь тітку Мілдред, коли та промовляла до нього, дивився так, наче щось шукав за її спиною, нездатний почути її, бо думав про щось інше, що було зовсім не схоже на те, як його батько дивився зараз на матір, дивився дедалі частіше: то був осклянілий погляд чоловіка, неспроможного побачити щось інше, окрім думок у своїй власній голові, чоловіка, який був начебто поруч, але насправді – десь дуже далеко.

Саме в цім і полягала реальна відмінність, виснував Фергюсон. Значення мала не кількість грошей, не те, що людина могла чи не могла робити, могла чи не могла придбати більший будинок чи дорожчий автомобіль, значення мала амбіція. Саме цим і пояснювалося, чому Браунштайн та Соломон пливли рікою життя у відносному спокої – бо їх не терзало прокляття амбіцій. На відміну від них, його батька та дядька Дона поглинали амбіції, що, як це не дивно, робило їхні світи вужчими й менш комфортними, аніж ті світи, які були неуражені цим прокляттям, бо амбіції означають постійну відсутність задоволеності, постійне прагнення чогось більшого, постійну борню, порив уперед, бо жоднен успіх ніколи не буде достатньо великим, щоби задовольнити потребу в нових і ще більших успіхах, амбіції означають примус з одного магазину зробити два, а потім з двох зробити три, чотири і п’ять, так само, як одна книга є лише першим кроком до іще одної, а потім – до довічного написання все нових і нових книжок, яке потребувало не меншої концентрації зусиль і цілеспрямованості, аніж тої, якої потребував бізнесмен для того, щоби розбагатіти. Олександр Македонський завойовує світ – а що далі? А далі будує космічну ракету й вторгається на Марс.

Фергюсон перебував у першому десятиріччі свого життя, і це означало, що книги, як він читав, і досі обмежувалися цариною дитячої літератури, пригодницьких книжок, романів про шкільних гравців у футбол та міжгалактичних мандрівників, спрощених біографій видатних чоловіків та жінок, таких як Авраам Лінкольн та Жанна Д’Арк, але тепер, почавши досліджувати душевні порухи дядька Дона, він подумав, що не завадило б прочитати щось із ним написаного, або, принаймні, спробувати прочитати, тому одного дня він спитався у матері, чи немає у них вдома якоїсь із дядькових книжок. Так, відповіла матір. Ми маємо обидві.

Фергюсон: Обідві? Що значить «обидві?

Матір: Це – довгі книжки, Арчі. Кожна з них писалася роками.

Фергюсон: А про що вони?

Матір: Це – біографії.

Фергюсон: Мені подобаються біографії. Хто ці люди?

Матір: Люди з давнього минулого. Німецький письменник початку дев’ятнадцятого сторіччя на ім’я Кляйст. Французький філософ і науковець сімнадцятого сторіччя на ім’я Паскаль.

Фергюсон: Ніколи про них не чув.

Матір: По правді