Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"

Глава 17. Кіра

Цілий день мене не залишає відчуття, що за мною стежать. Озираюся на всі боки перед будівлею університету, але нікого підозрілого не бачу, все як завжди. Садівник підрізає кущі, студенти поспішають на пари, стоянка забита дорогими машинами, а прямо біля воріт, за межами території універу, зібралася купка хлопців  і голосно щось обговорює.

Швидким кроком лечу до свого корпусу, поглядаючи на циферблат годинника, і намагаюся викинути думки про сьогоднішню ніч. У голові тисячі запитань та страхів. Починаючи «а що, якщо я здуріла, втікши вранці» і закінчуючи «а що, якщо я завагітніла».

Намагаюся зосередитись на навчанні, придумати, що подарувати мамі на день народження, яким кольором нафарбувати нігті та чи варто робити кератин волосся. Забиваю голову всякою повсякденною дурницею, щоб не думати про Влада, але думкам постійно повертаюся до нього.

Поправляю волосся і з роздратуванням тисну на червоний кружечок на екрані телефону. Діма дзвонить весь ранок, але я зараз не налаштована на розмову з ним.

Від телефону мене відволікає сміх хлопців десь поблизу. І я навіть не звернула б на них увагу, якби не знайоме обличчя і погляди, спрямовані в мій бік.

Вова в оточенні ще трьох стоїть під тінню дерева, весело посміюючись, і я чомусь припускаю, що з мене. Один з незнайомців жартівливо штовхнув його ліктем, показуючи в мій бік, і вони знову засміялися.

У такі моменти я жалкую, що не відвідувала секцію карате чи боксу. Це була б чудова нагода продемонструвати свої вміння у бойових мистецтвах. Уважно розглядаю Вову та не можу зрозуміти: що взагалі я в ньому знайшла? Чому вбивалася стільки часу і страждала, побачивши нову красуню в його світлинах? Зараз, дивлячись на нього, я відчуваю лише огиду. Майже півроку фанатичної залежності, а врешті-решт достатньо було лише кількох днів, щоб зрозуміти, який він насправді.

Сміх повторюється знову, і я, піддавшись злості та імпульсивності, починаю рухатися в їхній бік.

- Привіт, - усміхаюся, зображаючи  наївну дівчину. Так, технікою бойового мистецтва я не володію, зате п'ять років відвідувала драмгурток.

- Привіт, - трохи розгублено відповів Вова, поглядаючи на своїх друзів.

- Знаєш, хотіла сказати тобі дещо, але не впевнена, що це можна говорити при сторонніх, - бубоню, зображуючи боязкість і зніяковілість.

- Не хвилюйся, крихітко, ми з Вовчиком майже як брати, і між нами немає секретів. Так що можеш сміливо говорити все, що хотіла, - озивається високий блондин, нахабно розглядаючи мене і поплескуючи Вову по плечу.

- Ну, я ... я хотіла сказати ... Знаєш, ну яка різниця, що у тебе нічого не вийшло вночі, адже головне кохання, правда? - Хлопці різко затикаються, безглузді посмішки зникають з їхніх облич, а Вова навіть зблід. - Я розумію, що тобі як справжньому чоловікові зараз соромно дивитись мені в очі, але якщо ти передумаєш, я завжди готова спробувати, тільки ти це... не тягни, тому що в мене наклеюються нові стосунки.

- Кіро, привіт! - Лінка з'являється якраз вчасно. Відмінний привод, щоб втекти.

Машу рукою подрузі, показуючи, що зараз підійду.

- Ну гаразд, я побігла, а ти подумай щодо моїх слів. І не варто ставити хрест на стосунках з дівчатами, завжди можна прийняти спеціальні препарати перед цією справою. - Мило посміхаюся, спостерігаючи за ошелешеними хлопцями, і швидким кроком поспішаю зникнути з очей Вови.

Після цього мені більше не слід стикатися з ним.

- Якого біса ти поперлася до цього недоумка? - Шипить Ліна. - Забудь про нього, знайди  красеня.

– Вже. - Зупиняюся перед входом у будівлю і знову оглядаюся на всі боки, тому що мене все ще не залишає почуття, що хтось пропалює мене поглядом. І це не Вова з його зграєю. Параноя, не інакше.

***
- Досить крутитися на всі боки. Ти яке будеш: фісташкове чи ванільне? - Ліна захоплена розгляданням вітрини, а я, здається, божеволію.

Це непередаване почуття чужого погляду, що спалює потилицю, все ще переслідує мене. По тілу розходиться неприємне тремтіння, і я уважно вдивляюся в обличчя перехожих.

- Гей, ти що, заснула? - штовхає мене подруга, закликаючи нарешті визначитися зі смаком морозива.

- Кульку шоколадного та кульку фісташкового. - Протягую продавщиці дрібні купюри і знову верчу головою на всі боки.

- Та що з тобою, подруго, сьогодні таке? Чи це сусідка на тебе так вплинула? - хитро підморгує та облизує пластикову ложечку Ліна.

Моя нічна пригода з Владом викликала в ній бурхливу реакцію, і довелося мало не в подробицях розповідати, що, хто, і де.

При згадці про нього низ живота мимоволі обдає жаром, і мені раптом хочеться рвонути додому і знову зробити несанкціоноване проникнення у квартиру Влада.

- Знаю, це прозвучить дивно, але весь день мене не залишає почуття, ніби за мною хтось стежить, - все-таки озвучую своє безглузде припущення, на що Лінка лише задерикувато сміється.- Кому ти потрібна, Кірюхо? Тому бородатому чоловікові з пакетами? Чи, може, он тому кульбабі з фотиком? Точно! Він і слідкує за тобою! Весь його вигляд волає про те, що він маніяк.

- Дуже смішно. - Хлопець помічає наші погляди, спрямовані на нього, розгублено озирається на всі боки і поспішає втекти далі по вулиці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍