Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 23 -

Морвес міряв кімнату широкими кроками, стискаючи руки за спиною. Тільки коли через вікно влетів чорний ворон, що був його вірним слугою, Даерон зупинився, із полегшенням видихаючи. Сімейство Ксого мало рідкісний дар перевтілення в птахів, і Даерон особливо цінував їхню вірність та службу, яку вони несли роками його сім’ї.

Останні події які відбувалися в столиці, Морвеса зовсім не тішили, як і те, що власний син приховував свої істинні наміри. Заспокійливим діяло тільки те, що поки все йшло спокійно і за його чітко складеним планом.

— Феліс, все йде за планом?

Як тільки птах перетворився на постать людини, Морвес відразу ж озвучив своє питання. Відповідь була очевидна, але Даерон хотів впевнитись у своїй правоті.

— Так, як ви й передбачували, король звернув увагу на вашу пропозицію про проведення відбору щодо магів, які не володіють ліцензією.

Голос у Феліса завжди був хриплим та голосним, нагадуючи справді каркання ворони. Навіть зовнішність віддалено нагадувала птаха, в якого перевтілювався Ксого. Тонкі губи, високий лоб, глибоко посадженні карі очі, шкіра буквально обтягувала його худорляве тіло, ні граму жиру – тільки м’язи та кістки. Середній зріст додавав Фелісу перевагу в шпигуванні, яким він займався практично з малечку. Коротко поголене чорне волосся та капловухість не додавало привабливості, з усім тим  Ксого мав стійкий характер та впевненість в собі.

— Він нічого не запідозрив?

— Ні. Пропозиція подана від пана Дукенса, який власне приймає безпосередньо участь в суддівстві.

— Йому можна довіряти?

— Аніскілечки, але користолюбство та жадібність зробили свою справу. Пан Дукенс навіть не підозрює, що ідея, яку він подав королю, не його.

— Чудово, — обличчя Морвеса розслабилося. — А як щодо мого сина?

— Він разом із капралом Уайтом прямує до містечка Косоволь.

Після озвученого Ксого, Даерон напружився. Він кілька разів глибоко вдихнув повітря ніздрями й видихнув, направив свій погляд на підлогу.

— Їх король відправив туди?

— Ні, — Феліс махнув головою, — капрал Уайт прийняв рішення розпочати відбір саме з Косоволя. Дорогою, вони підібрали двох панянок, які потрапили в халепу в лісі Раві.

— Це не важливо, — відмахнувся Морвес. — Гаразд, продовжуй час від часу за ними шпигувати і слідкуй щоб ні Адріан, ні Роувен тебе не відчули. Вони обоє дуже здібні.

— Пане, чи було правильним просити молодого пана про допомогу?

— Я не бажав отримати його допомогу, мені потрібно було знати, чи король викликав його до себе.

— Реакція молодого пана вас задовольнила?

— Цілком.

***

Снідати в компанії двох капралів, було не те щоб не комфортно, Сільсії буквально кусок в горло не ліз, хоча її шлунок вимагав їжі. Аберхат була вдячна за воду, чисті рушники, лікування подруги, їжу. Та все ж, варто лише їй зустрітися із янтарними очима капрала Уайта, як всередині шлунок скручувався в тугий вузол, а по шкірі волосся ставало дибки. Роувен мав дивну владу над нею, і це не могло не дратувати, особливо після вчорашнього, коли вона стала свідком як він її обговорював з іншим капралом.

Сільсія усвідомлювала, що її витівка перейшла межу, ще більше вона це зрозуміла, коли настав ранок. Її образа не мала зачіпати гідність капрала в очах його підданих.

Аберхат весь час чекала, коли капрал Даерон залишить їх на одинці, або ж коли випаде зручна можливість просити вибачення. Та цього не сталося, Уайт перший закінчив трапезу, підвівшись зі свого місця, він попрямував до повозки де власне всі залишали посуд.

— Капрал Уайт, можна вас на хвилинку?

Зацікавлені погляди підлеглих вже були прикуті до дівчини, яка вчора влаштувала шоу.

— Ні, — суха й коротка відповідь.

Роувен навіть не поглянув в бік Сільсії, яка відчувала надмірне хвилювання.

— Тридцять секунд!

— В мене немає для вас часу, — він не дивився на неї, залишив посуд, капрал відразу відправився до свого коня.

Аберхат буквально йшла за ним по п’ятах, переслідуючи.

«Цікаво», — подумав Даерон спостерігаючи уважно за влаштованим шоу, — «що вона задумала?».

— Капрал Уайт, прийміть мої щирі вибачення! — надто голосно промовила Сільсія, ставши знову центром уваги. — Ви попіклувалися про мою подругу і про нашу безпеку. Ваша доброта немає меж. Я вчинила імпульсивно і не обдумано. Вибачте. Капрал Уайт, що мені для вас зробити, щоб дістати вашу милість?

Вчорашня розмова  про Сільсію була виключно між двома капралами, а от слова Аберхат і її витівка для всіх, чиї вогнища були поблизу. Як і зараз, слова Роувена були почуті лише Сільсією, а от її, знову таки всіма, хто був наближений.

— Пані Аберхат, — Роувену таки прийшлося приділити час набридливому дівчиську, якій вдавалося майже кожен раз ставити його в ніякове становище. Холодний погляд капрала пробирав Сільсію до кісток. На його обличчі жоден мускул не сіпнувся, але очі говорили красновніше за будь-які слова. — Хочете віддячити, ваше право, ціную. Можете піти до он тої повозки, — Роувен вказав на останню, яка скоріше нагадувала розкішну карету, що поєднувала в собі і намет, і одночасно транспорт для пересування. — Бертрам Дукенс, вельмишановний викладач з академії. Ви могли б йому допомогти освоїтися в місті після приїзду. Звісно, якщо ваша пропозиція поширюється не лише на мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍