Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

бажаючи родичів і друзів, які одне поперед одного переказували їй про бажання Гульвіси свататися.

Навіть тітка Літа якось спробувала заступитися за Гульвісу, але дона Розилда накинулася на неї з прокльонами:

— Доки я ще, Богу дякувати, жива, цей негідник не одружиться з моєю донькою. І не тому, що вона заслуговує такої материнської турботи, ні! Але поки я відповідаю за цю невдячну паскуду, за цю гадину колючу, я ні за що не дам своєї згоди. Краще нехай помре, ніж вийде за того волоцюгу.

Літа хотіла заперечити, наводила різні аргументи на користь Гульвіси, намагалася переконати сестру, зломити цю стіну ненависті: любов творить дива, чому ж Розилда відмовляється прийняти зміни, що сталися з Гульвісою, мовляв, він уже зовсім інша людина, проте знавісніла дона Розилда тільки гарчала від люті:

— Досить із нас того горя, що ти заподіяла нашій сім’ї, вийшовши заміж за Порту. Ну гаразд, згодом він виправився, а якби цього не сталося? Якби він і надалі був такий безсоромний? — вона наголосила на останньому слові, ніби обвинувачувала Порту в усіх найважчих гріхах.

Це дона Розилда так натякала на минуле Порту, молодість якого пройшла в театральних колах Ріо-де-Жанейро, в гастролях по всій країні, від міста до міста. Він був одночасно сценаристом і хореографом, а якщо треба було, то підміняв акторів, суфлера, директора і костюмера. Одружившись, Порту взявся за розум і влаштувався на роботу в Баїї, де й осів. Від його кочівного життя зберігся лише альбом із вирізками та смішні анекдоти, і за кожної нагоди він намагався всім той альбом показати, дотепно його коментуючи.

— Ну, але ж, хіба, зрештою, все не налагодилося? — мовила дона Літа, яка в глибині душі пишалася чоловіковим театральним минулим. — Ти ж бачиш, які ми щасливі? І до речі, мене анітрохи не бентежить його робота в театрі. Він ні в кого нічого не вкрав, нікого не обдурив, невинних не спокушав…

— Та що ти мелеш?! Які там невинні, якщо він волочився з самими лише шльондрами? Де було йому тих невинних узяти? І запевняю, робив він це з величезним задоволенням, поглянь лише на його бісові очі…

Добра і привітна, повна протилежність сестри, дона Літа терпіти не могла, коли ображали її чоловіка. Кров ударила їй в голову:

— Знаєш що, дорогенька, тримай свого язика на припоні й не смій більше ніколи обмовляти мого чоловіка, я прийшла сюди не для того, щоб вислуховувати твої паскудства…

Дона Розилда слухняно замовкла, стиха вибачившись. Сестра була єдиною людиною на світі, яку дона Розилда ще поважала і з якою боялася посваритися.

— Я прийшла сюди, бо Флор мені як донька… І якого біса ти не даєш дівчинці вийти заміж, хлопець їй до душі, він її кохає безтямно, чого тобі ще треба? Тільки тому, що він виявився не такий усемогутній, як ти собі надумала?

— Та скільки тобі втовкмачувати, нічого я собі не надумувала, це вони зловживали моєю довірою, негідники! — згадавши про те жахливе ошуканство, дона Розилда знову оскаженіла. — Скажу тобі більше. Краще нам поставити на цьому крапку і ніколи не повертатися до цієї розмови. Доки я за неї відповідаю, не допущу, щоб вона вийшла заміж за цього покидька. Коли їй виповниться двадцять один, якщо ще захоче, хай летить під три чорти і губить себе, скільки їй заманеться. А до того часу я не дам своєї згоди і край.

— Ти сама шукаєш корости, щоб чухатися… Дивись, не наклич біди…

А біда не забарилася. Після невдалого візиту тітки Літи — останньої надії Флор — дівчина вирішила прислухатися до свого серця. Тобто скоритися Гульвісі; а він, озброївшись найвагомішими аргументами, переконував її, що на розв’язання цієї проблеми є лише одна рада, що водночас дасть змогу Флор довести її любов і довіру. Щойно Гульвісі вдалося переконати дівчину, вона відразу ж дозволила йому те, чого він так давно домагався. Одначе, якщо бути відвертими до кінця (навіть при всьому нашому доброму ставленні до Флор і прагненні захистити перед читачами цнотливість і скромність нашої героїні, яка стала жертвою чарівного донжуана), варто таки наголосити, що і сама Флор несамовитіла від бажання й потреби віддатися йому сповна, адже в ній давно палав вогонь, на якому вщент згоріли її сором’язливість і здоровий глузд.

Один із заможних приятелів Гульвіси — Маріо Портуґал, тоді ще легковажний холостяк, дозволив йому пожити в своєму скромному будиночку на околиці Ітапоа. Ніжний бриз бавився гладким чорним волоссям Флор, а сонячні відблиски тендітно тремтіли на її шкірі. Під плескіт хвиль і легкий подих вітру Гульвіса пристрасно притискав Флор, поки його пальці цілунок за цілунком, ґудзик за ґудзиком розщіпали на ній сукню, а коли страх і сором сковували дівчину, він лише стиха запевняв її:

— Повір мені, я не вмію кохатись під простирадлом, а одягненим і поготів. Ну чого ж тобі соромитися, дурненька? Хіба ж ми не для того одружимося? Та й навіть без одруження, кохатися — це божа справа, адже Господь закликав людей кохатися. «Кохайтеся, діти мої, й буде у вас потомство», — казав він і це одна з найсправедливіших його заповідей.

— Благаю, Гульвісо, не гніви Бога… — Флор загорнулась у червоне простирадло. Все у цій кімнаті пашіло пристрастю й збуджувало її фантазію: оголені жінки на стінах, репродукції картин, де фавни бавляться з німфами, величезне дзеркало навпроти ліжка, о, Маріо Портуґал був той іще джентльмен, створив у своїй спальні витончено еротичну атмосферу, з парфумами та прохолодними напоями на столику. У животі Флор затріпотіли метелики.

— Якби ж він не хотів, щоб люди кохалися, зробив би усіх безплідними і діти так би й росли без батька та матері… Ну мила, не будь така, зніми простирадло…

Він ніжно відкинув із Флор те знавісніле червоне простирадло і перед ним постало її смагляве, налите тіло, що нездоланно вабило на тлі сліпучої постелі. Гульвіса не втримався і захоплено вигукнув:

— Люба, але ж гола ти ще прекрасніша…

— Гульвісо…

Щоб вона не соромилася, він пригорнувся до неї своїм оголеним тілом, а Флор лише млосно примружила очі. Блаженне алилуя прокотилося над морем Ітапоа, лагідний бриз сколихнув акордами любові морський спокій мовчазних риб і русалок, пристрасні стогони Флор підхопили феєрію, що лунала всюди, на землі алилуя, в морі алилуя, в небі і в пеклі алилуя!

Того ранку Флор пішла допомогти доні Мазі Патерностро, своїй колишній заможній учениці, приготувати сніданок на п’ятдесят із гаком персон з нагоди дня народження, а також солодкі столи та вечірні перекуски. Відтак вирушила на побачення з Гульвісою, де і сталося те, що давно мало статися. Дона Розилда думала, що Флор