Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

не відходить від плити в дони Маґи, а вона лежала в обіймах Гульвіси в Ітапоа.

Відтоді у Флор було тільки одне на думці: вона всюди шукала привід усамітнитися з Гульвісою в будиночку на пляжі Ітапоа. Часто просила своїх подруг і учениць: «Якщо мама запитає, то кажи, що я була з тобою». Дівчата не відмовлялися, вони любили Флор, а багато хто відверто симпатизував їхній парі. Зазвичай після уроків хтось із дівчат казав:

— Я візьму з собою Флор на вечірку, бідоласі потрібно розважитися…

Збоку могло скластися враження, начебто Флор і справді починає потроху забувати Гульвісу. Дона Розилда тріумфувала: останнім часом Флор уже не була така похнюплена, більше не просиджувала весь час у своїй кімнатці, чекаючи, коли Гульвіса покажеться на вулиці, щоб виглянути у вікно на зло матері, коли той негідник зупиниться побалакати з негритянкою Жувентиною. Ця нахаба і ще кілька сусідок усіляко допомагали закоханим. Дона Розилда наскрізь бачила їхні підступи; нічого, настане день, коли вона відплатить їм сторицею. Флор кидала Гульвісі записки, посилала повітряні цілунки. Тоді дона Розилда не витримувала і починала на чому світ стоїть лаяти доньку та того пройдисвіта. А він лише підсміювався, стоячи на розі вулиці.

Але незабаром дона Розилда помітила деякі зміни: Флор більше не поводилась, як раніше, не співала сумних пісень, не згадувала на кожному кроці паскудне ім’я свого коханого, та й він більше не приходив на їхню вулицю. Флор знову всміхалася, знову казала матері «доброго ранку» і «доброго вечора», відповідала коли дона Розилда зверталася до неї.

Якось на Байша-дос-Сапатейрос Флор випадково зустріла давню подругу:

— Гляди, шануйся… — сказала вона на прощання і по-змовницькому всміхнулася.

Як усміхались і Флор з Гульвісою, сідаючи у таксі — завжди одне і те ж, що належало Циганові, давньому Гульвісиному другові, — і мчали до Ітапоа, міцно тримаючись за руки і крадькома цілуючись. Коли сутеніло, Циган по них приїжджав, їхали вони не поспішаючи, Флор притулялася до Гульвіси, і на його плече спадали її довгі пасма чорного, скуйовдженого морським бризом волосся; заморених солодкою втомою, коханців сповнювала ніжність і єдине, чого вони в такі моменти хотіли найменше, — це розлучатися.

Щоразу Гульвіса дужче і дужче наполягав, ба навіть вимагав, щоб Флор провела з ним ніч; йому вже недостатньо було бути поруч і просто кохатися з нею, йому хотілося, щоб вона засинала в його обіймах, відчувати тепло її подиху, оберігати спокій сну. Флор теж мріяла про ту повноцінну ніч кохання, не обтяжену часовими рамками, що лише сковували палку дівочу натуру.

— Але ж… якщо я не прийду ночувати додому, — сказала вона одного разу ввечері, коли Гульвіса знову благав її залишитися, — …я більше не зможу повернутися до матері…

— А навіщо тобі повертатися? Одружимося — і край. Чому ти не хочеш нарешті розставити всі крапки над «і» й в усьому зізнатися… Не розумію…

— А де я житиму до весілля?

Зійшлися вони на тому, що найкраще Флор буде у тітки Літи і дядька Порту, у них вона почувалась як удома. Отож наступного дня, відразу після занять з ученицями, Флор спакувала речі в дві валізи та баул, замкнула двері своєї кімнати на ключ, поклала його в сумочку і сказала матері, що йде на ринок у Байша-дос-Сапатейрос. Там на неї вже чекав Гульвіса в Цигановому таксі, який знову відвіз їх в Ітапоа, втім цього разу повернувся він із ними лише наступного ранку.

Приятельці, яка зайшла перекинутися кількома словами і забрати своє замовлення, дона Розилда сказала:

— Флор пішла на ринок, скоро повернеться. Слава Богу, вона більше навіть не згадує про цього негідника і взагалі стала набагато спокійніша…

— Скоро і зовсім його забуде… То завжди так буває…

— Та доведеться забути, хоче вона того чи ні…

Довгенько вони теревенили, дона Розилда ще вирішила обговорити нових сусідів, які переїхали з Амарґози й оселилися на їхній вулиці.

— Гаразд, доно Розилдо, мені вже час, раз Флор затримується, піду я тоді. Переказуйте їй вітання.

Залишившись сама, дона Розилда стала чекати доньку. Спершу вона просто трохи непокоїлася, а згодом її вже охопила тривога. До ночі дона Розилда вже точно знала: та дівка геть сказилася й утекла з дому. Вона підважила складаним ножем замок на дверях кімнати Флор і побачила набиті речами валізи та баул. Ах он воно що, та брехунка весь цей час її дурила, вдаючи, нібито порвала з тим пройдисвітом, а сама й далі з ним бачилася. Дона Розилда всю ніч просиділа з батогом у руках. Ох, нехай мені тільки повернеться…

Коли наступного дня по полудні сестра зі шваґром, який, м’яко кажучи, був ні в сих, ні в тих, постукали в двері, дона Розилда зчинила істерику, рвала на собі волосся і кричала:

— Знати її більше не хочу… Ноги її в цьому домі більше не буде… та таким лахудрам місце в борделях…

Доні Літі теж урвався терпець:

— Будь ласкава, притримай язик, твоя донька в мене, а мій дім — не бордель. Якщо тобі взагалі байдуже до щастя твоєї дитини, нехай так — це твоє діло. Але нам із Талесом не байдуже. Тому ми прийшли сповістити, що Флор виходить заміж. Якщо хочеш, — весілля, як годиться, буде тут, в її рідному домі. А ні, то ми з великим задоволенням влаштуємо його в себе.

— Та хвойдам і заміж не треба виходити, вони й так можуть волочиться…

— Послухай, жінко…

Утім, делікатний підхід тітки Літи і докірливе мовчання дядька Порту так ні до чого і не привели. Дона Розилда відмовилася приходити на весілля й тим більше давати згоду на шлюб, нехай ота пропаща сама вибиває дозвіл у судді, щоб усе місто взнало про її ганьбу і безчестя. І хай навіть не розраховують, що вона покриватиме її гріхи і рятуватиме репутацію.

Наступного ж дня дона Розилда поїхала в Назаре до сина, який прийняв її без особливого ентузіазму. Ейтор і сам уже думав одружитися, і єдине, що його стримувало, невисокі заробітки.

Та щойно він заощадить трохи грошенят, то неодмінно одружиться. Вже і наречену приглядів — колишню ученицю Флор, оту, з вологими блискучими очима, на ймення Селеста.

13

ДОРОГОЮ В СОРДЕ, КУДИ ФЛОР ІШЛА ПОДИВИТИСЯ НА БУДИНОК, ЯКИЙ ЗДАВАЛИ В ОРЕНДУ, вона зустріла свою колишню ученицю, дону Норму Сампайо, досить заможну пані, дружину комерсанта з Нижнього Міста. Дона Норма — чарівна, дуже життєрадісна і привітна жіночка з добрим серцем, у чому ми з вами вже мали нагоду переконатися. Вона жила поруч із потрібним Флор будинком.

Дім був досить