Читати книгу - "Книга дивних нових речей"

У тебе є книга?

— Книга? Яка?

— Книга дивних нових ре

ей.

Пітер закліпав, намагаючись рівно дихати. Зблизька від плоті оазянина йшов солодкавий дух, але не дух гниття, а приємний запах, наче від стиглого фрукта.

— Ви кажете про Біблію, — промовив він.

— Ніколи ми не називаємо імені.

ила книги забороняє. Полум’я дає тепло...

Простягнувши руки, оазянин показав, як гріється біля вогню, а коли підходить заблизько, вогонь його обпікає.

— Але ж ви кажете про Слово Боже, — наполіг Пітер. — Про Євангеліє.

— Про Євангеліє. Про метод І

у а.

Пітер кивнув, однак минуло кілька секунд, доки він розібрав останнє слово, що насилу видобулося з роззявини на обличчі оазянина.

— Ісуса! — зачудовано вторував він.

Оазянин простягнув руку і з ніжністю торкнувся Пітерової щоки кінчиками рукавички.

— Ми молили І

у а про твій прихід, — сказав він.

На цю хвилину стало очевидно, що Ґрейнджер не поспішає повертатися. Пітер роззирнувся довкола й побачив, що жінка стоїть, прихилившись до багажника машини, і вдає, що вивчає пристрій, яким вона його відчиняла. І цієї миті, перш ніж обернутися назад до оазянина, Пітер відчув, як сильно вона збентежена.

— Книга? Є книга в тебе? — повторив своє запитання оазянин.

— Е-е... не при собі, не зараз, — відказав Пітер, картаючи себе за те, що лишив свою Біблію на базі. — Але так, звісно! Звичайно, є!

Оазянин сплеснув долонями, показуючи цим жестом чи то захват, чи то готовність до молитви, чи те й інше разом.

— Утіха й задоволення. Раді

ний день. Повертай я, Пітере, коро, о дуже коро, корі е, ніж ти може . итай нам Книгу дивних нових ре ей, итай, итай, і итай, аж доки ми не зрозуміємо. Ми винагородимо тебе, дамо тобі... дамо тобі, — оазянин аж затремтів, силкуючись відшукати потрібні слова, а потім розкинув широко руки, наче хотів обійняти все, що під сонцем.

— Авжеж, авжеж, — запевнив Пітер, заспокійливо поклавши руку оазянинові на плече. — Я скоро повернуся.

Чоло оазянина — голови ембріонів, так би мовити — трохи напнулося. Пітер вирішив, що так ці дивовижні нові люди усміхаються.

Дорогий Пітере, — писала Беатріс. — Я кохаю тебе і сподіваюся, що в тебе все добре, але мушу почати цього листа з поганої новини.

Неначе біжиш у захваті до відчинених дверей і наштовхуєшся на скло. Щось подібне відчував і Пітер, читаючи це. Усю дорогу назад до бази він витав на крилах радісного збудження; просто диво, як він не вилетів з машини Ґрейнджер. «Дорога Беа...» «Вознесімо хвалу Господу нашому... Ми благаємо Бога про невеличку поступку, а він дарує нам диво...» Такими або подібними словами гадав він почати свого листа до Беатріс, коли повернеться до свого номера. Пітер уже заніс пальці над клавіатурою, щоб друкувати зі шаленою швидкістю, щоб вистрілити своїм захватом крізь простір, помилки і все решта.

На Мальдівах сталася жахлива трагедія. Цунамі. У розпал туристичного сезону. Там аж кишіло від приїжджих, усього тисяч триста людей. Було. Знаєш, коли трапляються катастрофи, засоби масової інформації зазвичай повідомляють про приблизну кількість тих, хто загинув. У такому разі вони кажуть про те, скільки людей могли ВИЖИТИ. Там зараз суцільне болото, наповнене трупами. Дивишся все це в новинах, але не можеш осягнути розумом. Усі ці люди, кожен зі своїми особистими химерами, і сімейними таємницями, і особливостями зачіски тощо, — усі вони перетворилися на велетенське гниловоддя, що простяглося на багато миль.

Мальдіви складаються (СКЛАДАЛИСЯ...) з купи островів, більшість із них і раніше перебувала під загрозою затоплення, тож уряд уже віддавна намагався переконати населення перебратися на найбільший і найзахищеніший атол. За збігом обставин, телевізійники саме знімали документальний фільм про кількох острів’ян на одному з менших атолів, що протестували проти переселення. Коли хвиля вдарила, камери було ввімкнено. Я бачила це відео у своєму телефоні. Я просто не могла повірити очам. Ось закадровий голос диктора-американця розповідає щось про ліси папаї, а наступної секунди сила-силенна морської води розбивається об екран. Було врятовано декого з американців, кількох туристів, кількох місцевих. І, звісно, камери. Звучить цинічно. Але, гадаю, рятувальні команди робили те, що могли.

Ми з нашою громадою думаємо, чим можемо допомогти. Посилати туди людей — не варіант. Цим ми нічого не добудемося. Більшість островів просто змило, не зосталося нічого, крім горбиків ув океані. Навіть найбільші острови вже напевно ніколи не відновляться. Усю питну воду забруднено. Немає жодного цілого, придатного для життя будинку. Нікуди приземлитися, ніде встановити шпиталь, ніяк похоронити мертвих. Гелікоптери гудуть і кружляють довкола, як чайки над нафтовою плямою, повною мертвої риби. Усе, що ми можемо зробити зараз, — це молитися за родичів мальдівців, хоч де вони б не були. Згодом, можливо, ще будуть біженці.

Мені прикро, що доводиться починати свого листа так. Можеш уявити собі, як я почуваюся. Мої думки, моє серце переповнені всім цим. Але це не означає, що я не думаю про тебе.

Пітер відкинувся на спинку свого крісла, звів очі до стелі. Досі горіло електричне світло, зайве тепер, коли сонце сяяло так яскраво, що несила було дивитися. Пітер затремтів, відчуваючи, як йому стає холодно