Читати книгу - "Хроніки Південного"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 105
Перейти на сторінку:
15



— Чи є у вас книжки «Ідіот» і «Чайка»? — запитую я в бібліотеці Вишинського, оскільки у шкільній хтось вже забрав.

— Достоєвського «Ідіот» і Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон»?

— Так.

Для чого ці довгі літанії, думаю я, все і так зрозуміло — чи багато тут книжок про ідіотів і чайок?

Бібліотекарка зникає десь поміж стелажами. Якби ви знали, скільки тут різної метушні. Краще було би через все місто попертися і взяти книги у Едити… Бо приходиш, там гардероб, тоді треба виготовити собі читацький квиток, потім парити собі голову щодо різних їхніх понять: «абонемент», «читальний зал»…

— Гаразд, — кажу, — мені потрібні книжки «Ідіот» і «Чайка».

За декілька хвилин бібліотекарка виринає з книжками в руках. Потім треба ще підписатися та вислухати довжелезну нуднячу лекцію про те, коли необхідно їх повернути і що буде, якщо я не поверну їх вчасно. Подумати лишень, скільки часу потрібно потратити, поки візьмеш ті книжки, а всі так прагнуть, щоб ми більше читали. То, може, додому могли би нам книги приносити, як на те вже пішло.

Почав я з «Чайки». Вона тоненька, буде легше дати раду. Взяв її зі собою до автобуса, якраз їхали до Пакруоїс грати фінал кубка. Виявилось, що це якась казка. Одна чайка дуже любила літати, а всі їй товкмачили, що вона мусить дбати про хавчик, видзьобували їй мозок, але все одно вона намагалася літати, якомога швидше, та ще й різні викрутаси виробляти.

Ну гаразд, думаю я, ну літай і не жри, чайко. Мама теж мені забороняє грати у команді з дорослими чоловіками, їй взагалі не подобається, що я граю в регбі, вона каже, що з цієї гри ніякої користі, на хліб нею не заробиш. А мені здається, якби пробитися у закордонний клуб, то там можна і на хліб заробити. Звичайно, ніхто цьому не вірить. Якби я й далі займався танцями, можливо, всім було б краще. Ну, типу, гарно. Нікому не приходить у голову порівнювати регбі ні з танцями, ні з чайками, хоча це — гра джентльменів. Але ми граємо задля… А чому ми граємо? А чому чайка любить літати? Та звідки я знаю, ми граємо, бо це класно. Тут не баскетбол, і ми ніколи не станемо зірками, від яких дівки мліють. Ми ніколи не дізнаємося, як це — грати на стадіонах, повних глядачів з прапорами ти кричалками. Ніколи не будемо представляти Литву, бо наша збірна не гратиме, не будемо стояти на олімпіаді, оскільки регбі — не олімпійський вид спорту. Ми не будемо співати гімн Литви, бо ніхто не відправить нас на жодні міжнародні змагання. По правді, немає ніякої збірної: стихійно збираємось на дружні змагання з латвійцями, і все. У нас навіть немає стадіонів для регбі, і звідусюди нас женуть геть. Ніхто нас не те що джентльменами не вважає, радше кабанами, які здатні лише псувати газони на стадіоні. Але хто ті джентльмени, які ці правила встановили? Я в Шяуляї жодного джентльмена не знаю, можливо, окрім того, що стоїть перед драматичним театром і єдиний у місті всім усміхається. Його прізвисько — Читач, але хтось у нього окуляри стирив — знайшлися мисливці за міддю, та він все одно усміхається, ніби нічого й не сталося. Тому я й кажу — джентльмен. А ще є порося на бульварі перед м’ясною крамницею, проте воно тільки усміхається, тому назвати його джентльменом, мабуть, буде перебільшенням.

На стадіони, де граємо ми, ніхто не приходить, там навіть нормальних крісел немає. Ми витягуємо біля стадіону Талша з кущів свої ворота, які бозна-хто зварив, і прив’язуємо до футбольних воріт. Садиш собі на плечі чувака, що полегше, щоб він дотягнувся і прив’язав. Потрапити на стадіон можна через закинутий парк, в якому стоять всіма забуті каруселі, машинки та оглядове колесо.

У нас навіть футболок з прізвищем на спині не буде, бо на кожні змагання приходитимуть все інші гравці, які в той день можуть прийти після роботи, і всі гратимуть у тих самих футболках. Та й узагалі, нікому не цікаво, хто ми такі і що тут робимо, оскільки для одних ми будемо хуліганами, а інші скажуть — та я знаю, що таке регбі, бачив у фільмі. Вони подивились американське кіно, де грали американський футбол і, бач, вони знають. Хоча у Шяуляї є кілька клубів регбі, і навіть по кілька команд у різних вікових групах, і всі беруть призові місця у всіх чемпіонатах, але все одно кожному ослу мусиш розкласти, що це за гра регбі. На першостях Литви насправді відбувається такий собі відкритий Шяуляйський чемпіонат, бо більше нема з ким змагатися. Тепер грають навіть дівки, такі негарні, і в їхній грі теж ніхто нічого гарного не бачить. Виск, і нічого більше. Наче чайки. А якщо серйозно — ми самі, мов ті чайки. Ніколи б сам не додумався до цього. Тепер якщо у школі треба буде писати якийсь твір, напишу, що граю в регбі задля регбі і тому я — як та чайка Джонатан. І буду як Джон Лому. Утім, на відміну від чайки, ніхто з нас не думає тепер не дбати про бабки і грати зранку до ночі.

Можна помріяти про Англію чи Францію, але тобі не світить… Як туди поїхати і до іноземного клубу потрапити? Ну, скажімо, назбирав грошенят на квиток, припустимо, навіть візу отримав. І що? Доброго дня всім, я приїхав, прийміть мене до клубу і платіть зарплатню? Зрозуміло, що в нас іноземці підшукують добрих баскетболістів, але хто в Литві буде шукати регбістів? І не має значення, наскільки добре ти граєш. Це важливо тільки тобі самому. «…ти маєш право бути самим собою, справжнім Я, тут і тепер, і ніхто не може тобі перешкодити», — читаю я, сидячи в автобусі сам-один на два сидіння. То беру книжку, то кладу її, бо не хочу, щоб хтось бачив, що я там читаю, щоб не почали розпитувати і підсміхатися. Читають тільки баби, а мужики якщо й читають, то лише газети. Я вважав, що під час гри в регбі я був тим справжнім собою, але чому тоді, їдучи разом з товаришами команди, не хотів, щоб вони бачили, про що я читаю?

Та добре, не все в регбі так, як у тих чайок. Наприклад, приходить якась діваха на стадіон — окрім дівок самих регбістів, інші тьолочки сюди не ходять — одразу отримає тонну різних коментарів: встановлюють її ринкову вартість і згадують всі анекдоти про блондинок. Я зазвичай мовчу або похитую головою у такт. Тільки

1 ... 35 36 37 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Південного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Південного"