Читати книгу - "Грішниці. Сфінкс"

вичерпується набагато раніше за жіноче… — Вона ледь чутно зітхнула. Потім провадила далі: — Мені легшає, коли я ділюся з вами всім, що мене болить, виливаю свою душу. Я ніколи так щиро не розмовляла з Рохеліо, навіть у думках, і не зроблю цього, поки він коло мене. Якби я хотіла, то сказала б йому все, не боячись. Ми вже давно поклялися казати одне одному геть усе, і якщо він колись забуде цю клятву, її виконаю я…

Схвильована своєю сумною сповіддю, Тереса змовкла і знов узялася до шитва.

— Треба переконати Рохеліо в тому, що вам краще піти на службу, про яку ви йому казали, Тересо, — по довгій мовчанці обізвався Ріголетто. — Ця робота не для вас.

Вона недбало махнула рукою.

— Якось воно буде!.. Тим часом я написала братові кілька листів, але він не удостоїв мене відповіді. Доведеться, мабуть, звернутися до його дружини… Коли все вирішиться з дітьми, я, напевне, заспокоюсь і зможу подумати й про себе. Як ви вважаєте?..

Ріголетто знав, що йому не пощастить похитнути її наміру. Справжнє становище для Тереси прояснилося того дня, коли Рохеліо поділився з нею своїм задумом розлучитись і взяти з нею шлюб, і гадка про те, що він, байдужно покинувши хвору дочку, може згодом так само вчинити і в її синами, дедалі дужче непокоїла молоду жінку. Тепер усе видавалось їй хитким і непевним, а дражливість Рохеліо, його часті зникнення і відверта неприязнь до сімейного вогнища, тільки підтверджували її побоювання. У цьому скрутному становищі, перед лицем імовірної катастрофи, Тереса знаходила в собі силу бути твердою та обачною, немов капітан, який, зазнавши аварії, стоїчно чекає, поки корабель піде на дно, і покидає свій місток останнім.

«Яка жінка!» — розчулено думав Ріголетто, а вголос сказав:

— Ну, для початку я знайду вам роботу, а тоді ми все це як слід обміркуємо.

Коли через годину він ішов від Тереси, як завжди, скрадаючись коридором, щоб не давати зайвої поживи для пліток, в душі його були тривога й радість. О дванадцятій він мав зустрітися з полковником Лукасом, якого тепер уже називали генералом, — це від нього залежало, чи дістане Тереса ту роботу, — а о третій — повернутися назад, щоб забрати готовий одяг і віднести його до крамниці.

Ріголетто вийшов на Прадо, весело наспівуючи. Лукас, котрий полюбляв добре житло, мешкав у комфортабельному номері готелю «Альмерія», до якого було всього п'ять кварталів, але Ріголетто волів з'явитися раніше, добре знаючи, що затримка на п'ять хвилин може погано вплинути на настрій самозакоханого політичного діяча.

Він перетнув вулицю навпроти пишного фасаду «Альмерії», оздобленого архітектурними прикрасами в арабському стилі, і вже намірився був зайти в просторий вестибюль готелю, коли поряд загальмувало авто і знайомий жіночий голос зупинив його.

— Ріголетто, що таке? Ти виграв у лотереї і отак бідно живеш?

Горбань озирнувся і побачив мулатку Марго в шовковому костюмі, з хутром на плечах і в гарненькому капелюшку з темного оксамиту, прикрашеному яскравим плюмажем. Прикріплений до комірця славнозвісний лорнет звисав на золотому ланцюжку.

— Ти, либонь, недалека від істини. Може, хоч тепер би переночувала зі мною…

Блудниця зневажливо засміялася, показуючи міцні білі зуби. Та раптом змінила тон.

— Що ти скажеш про витівки Кармели? Вона справді втелющилась у твого друга, отого бундючного голодранця. Крім того, він застарий для неї, адже кажуть, що йому вже під сорок.

Ріголетто байдуже знизав плечима. Жінка насупилась, блиснула очима.

— Але вона не позбиткується наді мною, клянуся святим хрестом! Де тільки вони ступлять крок — я все знаю. Отож, кажу тобі: нехай він забирається геть, бо клянуся прахом матері — я таки розмалюю йому пику. Ось побачиш!

Вона швидко відкрила сумочку і показала маленьку севільську наваху[5].

— Голубонько, та це ж мені тільки на користь!

— Що?..

— Я кажу, коли ти розмалюєш йому пику, він втратить усю свою красу, і, може, замість нього покохають мене.

— Ану тебе к бісу! З тобою не можна серйозно розмовляти!.. Я ще раз прошу, перекажи все Рохеліо. Задля цього я й зупинилася, коли побачила тебе. Скажи, нехай покине свої домагання та йде до коханки, яка помирає з голоду, бо він завжди був стервом… — Вона вимовила останні слова з тою особливою зневагою, з якою продажні жінки говорять про чоловіків, котрі їм платять.

Машина поїхала.

Ріголетто квапливо зайшов у готель, побоюючись, що вже спізнився. Обшитий галунами негр, котрого він знав, як і всіх у Гавані, усміхнувся до нього.

— Монго Лукас сам?

Негр уклонився, відчинив двері ліфта і пропустив його вперед.

Добре знаючи всі заплутані тенета коридорів та галерей цього модерного готелю, Ріголетто впевнено пішов між рядів зачинених дверей, з-за яких не долинав жоден звук, і, поминувши кілька поворотів, опинився біля номера 596. Двері були прочинені. Він штовхнув їх і зайшов як давній приятель, котрого приймають о будь-якій порі; але в маленькій, по-модерному вмебльованій вітальні не було нікого. Ріголетто зупинився, почувши, що в сусідній кімнаті сваряться. Упізнав роздратований і різкий голос Монго Лукаса і здогадався, що другий голос — вередливий, схожий на хлоп'ячий — належить генераловій дружині — вродливій ляльці, яка завжди була при ньому.

— Ти зробиш це! — казав чоловік. — І негайно, бо так мені хочеться. Крім того, це конче потрібно. Невже ти думаєш, що, маючи чотириста песо платні, можна тратити стільки, скільки ти тратиш, і одягатись, як ти одягаєшся? Хіменес — чоловік поважний і не скомпрометує тебе. До речі, він єдиний, хто протегує мені… Будь певна, я знаю тебе надто добре, і ти не проведеш мене своїм лицемірством!

— А я й не лицемірю! Цей чоловік — справжній