Читати книгу - "Вероніка вирішує померти"

чоловік збагне, що вони кажуть правду, й подякує Богові, бо наше подружнє життя почнеться ніби спочатку й ми будемо божевільні, — як ті, хто першими пізнали кохання.

Зедка вийшла з палати, мугикаючи пісеньку, яку Вероніка чула вперше.

Цей день був виснажливим, але корисним. Доктор Іґор намагався зберегти незворушність і нейтральність ученого, але ледве стримував своє захоплення. Його експерименти, спрямовані на винахід ліків проти отруєння вітріолом, виявили несподівані результати.

* * *

— Сьогодні я вас не запрошував, — сказав він Марі, що зайшла без стуку.

— Я ненадовго. Хочу знати вашу думку з певного приводу.

«Нині всіх цікавить моя думка», — доктор Іґор пригадав дівчину, що питала його вранці про секс.

— Едуарда щойно мучили електрошоком.

— Його піддали електросудомній терапії. Прошу вживати правильні терміни, а то виглядає, що ми тут — зграя дикунів. — Доктор Іґор намагався приховати розгубленість, але пізніше він обов’язково з’ясує, хто прийняв таке рішення. — Коли хочете знати мою думку з цього приводу, то мушу вам сказати, що зараз ЕСТ застосовується зовсім не так, як колись.

— Але ж це небезпечно.

— Колись це було дуже небезпечно; тоді ще не знали, яку саме напругу прикладати, де саме ставити електроди, й тому під час процедури багато людей помирали від крововиливу в мозок. Але тепер усе інакше. Тепер ЕСТ застосовують із значно вищою точністю параметрів, а перевага її в тому, що вона дає амнезію без хімічної інтоксикації, як це буває при тривалому вживанні наркотичних засобів. Почитайте журнали з психіатрії й не плутайте ЕСТ з електрошоком, яким користуються кати десь там у Південній Америці. Ось ви й почули мою думку. А тепер я мушу працювати.

Марі не ворухнулася.

— Я прийшла не за цим. Я хочу знати, чи можна мені піти з Віллету.

— Можете йти і вертатися коли вам завгодно, адже у вашого чоловіка достатньо коштів, щоб утримувати вас у такому дорогому закладі. Мабуть, ви хотіли запитати: «Чи я вже вилікувалася?» То я вам відповім питанням: «Вилікувалися від чого?» Ви скажете: «Від страху, від приступів паніки». А я скажу: «Марі, за останні три роки ви не мали жодного такого приступу».

— Отже, я здорова.

— Ні, звичайно. Але це не має жодного відношення до вашої хвороби. В дисертації, яку я пишу для Академії Наук Словенії (доктор Іґор волів поки що не згадувати про вітріол), я намагаюсь дослідити так звану «нормальну» людську поведінку. Багато лікарів і до мене проводили подібні дослідження, і всі прийшли до висновку, що ця нормальність є лише результатом певного консенсусу, — тобто більшість людей погоджується, що щось слід вважати нормою, і це щось стає нормою.

Іноді це щось визначається здоровим глуздом. Скажімо, цілком логічно пришивати ґудзики на переді сорочки, бо застібати їх збоку було б дуже важко, а ззаду й цілком неможливо.

Іноді норма усталюється, бо загал звик вважати, що вона має бути саме такою. Ось вам два приклади. Ви часом не цікавилися, чому букви на клавішах друкарської машинки розташовані у певному порядку?

— Ні, не цікавилася.

— Так ось, клавіатура машинки з латинським шрифтом називається «QWERTY», бо саме в такому порядку розташовані букви в першому верхньому ряді. Я колись поцікавився, чому воно так, і дістав відповідь: перша машинка була винайдена 1873 року Крістофером Шоулзом і мала поліпшити каліграфію, але тут виникла проблема — якщо хтось друкував надто швидко, клавіші чіплялися одна за одну, й машинка зупинялася. Тоді Шоулз і впорядкував клавіатуру за принципом «QWERTY», щоб сповільнити швидкість друку.

— Не може бути.

— Але це правда. Так сталося, що Ремінґгон — який у той час займався виробництвом швейних машин, а також рушниць, застосував у своїх перших друкарських машинках клавіатуру «QWERTY». Це означало, що все більше людей були змушені пристосовуватися саме до цієї системи, і все більше виробників почали випускати саме цю клавіатуру, поки вона не стала єдиною доступною моделлю. Ще раз повторюю: клавіатура друкарських машинок і комп’ютерів була задумана так, щоб люди могли друкувати не швидше, а повільніше, розумієте? Якщо ви зміните порядок літер, ніхто не купить вашої продукції.

І справді — вперше колись побачивши клавіатуру, Марі подивувалася, чому літери не розташовані в алфавітному порядку, але, подумавши, що це, мабуть, найкраще розташування для швидкісного друку, хутко про це забула.

— Ви бували колись у Флоренції? — запитав доктор Іґор.

— Ні.

— То поїдьте; це недалеко. І саме з Флоренцією пов’язаний мій другий приклад. У тамтешньому кафедральному соборі є чудовий годинник, зроблений 1443 року за проектом Паоло Учелло. Так ось, найдивніше у цьому годиннику те, що стрілки на ньому рухаються в протилежному напрямку, хоч це й не впливає на точність вимірюваного ним часу.

— Але що тут спільного з моєю хворобою?

— Зараз поясню. Проектуючи свій годинник, Учелло не прагнув бути оригінальним: просто в той час такі годинники існували поруч з іншими, де стрілки рухались у звичному для нас напрямку. З якоїсь причини — можливо тому, що на годиннику герцога стрілки рухались у напрямку, який ми нині вважаємо «правильним», цей напрямок і став єдино можливим, а годинник Учелло почав сприйматись як відхилення й безумство.

Доктор Іґор замовк на хвилю, але бачив, що Марі уважно слідкує за його думкою.

— Ну, а тепер звернімось до вашої хвороби: кожна людська істота є унікальною, кожна має свої властивості, інстинкти, улюблені насолоди й прагнення нових пригод, Одначе суспільство завжди нав’язує нам колективну модель поведінки, і люди ніколи не перестають дивуватися, чому вони мусять поводитися так, а не інакше. Зрештою, вони просто звикають до цього, — як звиклися з думкою, що клавіатура «QWERTY» є найліпшою з усіх можливих. Чи ви у вашому житті стріли бодай когось одного, кого цікавило б, чому стрілки годинника рухаються саме в цьому, а не в іншому напрямку?

— Ні.

— А якби це когось і зацікавило, то у відповідь він, мабуть, почув би: «Ти божевільний!» Якби