Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен

Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"

117
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 49
Перейти на сторінку:
де в минулі часи віддані слуги чіпляли завіси з розшитого золотом оксамиту.

– Отже, ти прийшов… – тихим голосом проказав Мелхиседек.

Я впав на коліна перед його одром і, захлинаючись від навали минулих подій, сорому й сліз, почав розповідати про Орянину спокусу і свій злочин у Печері Чорної Риби. А розповівши, я молив святого відлюдника вибачити мені за все.

– Я зніму з тебе демонські закляття і замовлю за тебе слово перед Колісницею Всемогутнього, – сказав син Левія, – якщо ти поклянешся Благодаттю Шехіни і Виповненням Часів зробити те, про що я тепер тобі скажу.

Я поклявся.

Тоді Мелхиседек назвав мене таємним ім’ям, яке я отримав при посвяті, і попросив мене зняти з нього медальйон, який він постійно носив під одягом. Я виконав його прохання. Знімаючи медальйон, я відчув, що серце старого б’ється зовсім нечутно, а дихання важке й уривчасте.

– Прочитай напис на медальйоні, – сказав Учитель.

Я підніс бронзове кружало до каганця. З одного боку на ньому була викарбувана трапеція. З другого – прочитувався напівстертий напис:

– Куш. Алеф. Кадеш. Нун. Кадеш. – Я прочитав уголос дві літери й три слова напису.

– Цей медальйон зробив онук правнука Варуха, сина Нірії. А Варух був учнем пророка Єремії, – сказав син Левія. – На ньому спадкоємець Обраності записав у знаках таємний шлях до святилища…

Хриплий стогін вийшов із грудей Мелхиседекових. Я кинувся допомогти йому, але Вчитель зупинив мене слабким помахом руки. Чоло його вкрив піт, шкіра зробилася білою, немов крейда з каменярень Мосула. Подолавши біль, син Левія продовжував говорити, і слова його, за звичкою проповідника, складались у розповідь легко і вправно; немов смерть не стояла при раменах найславетнішого з ревнителів Шехіни.

– У святилищі, до якого вказує шлях медальйон, спочиває від марноти смертного світу великий скарб Святості і Пізнання. Це Книга, яку записав Варух зі слів пророка Єремії.[101] Тобі (тут Учитель знову назвав мене таємним ім’ям) відомо, що саме Єремія сховав Кивот Завіту у місці, яке досі невідоме нікому. Ми, Обранці Шехіни, думаємо, що в цій таємній Книзі, тексту якої не бачив ніхто, крім Варуха, вказано, де пророк заховав святиню.

– Я читав пророцтва Єремії і Варуха, – сказав я, – але там не згадується про долю Кивота.

– Біблійні книги відкриті всім, – сказав Мелхиседек, – а у святилищі лежить книга для Обраних, заповіт Єремії. Ти повинен знайти його.

Старий стомився. Сили залишили його тіло, а душу Єдиний кликав до своєї безмежності. Демони давніх хвороб, що від них син Левія страждав під час мандрів на Схід, відродились у слабнучому єстві його і шаленою зграєю накинулись на помираючу людину.

Я поцілував руку Вчителя і сказав:

– Немає в мене твоєї мудрості, щоб зрозуміти напис на медальйоні. Понад сили мої така спадковість Обраності.

Довго збирався з силами Мелхиседек. І відповів мені так:

– Усе буде досягнуто, якщо над раменами твоїми встане благодать Шехіни. Напис цей майже розтлумачено Обраними. Слово «Куш» є назвою країни на південь від Єгипту. Літера «Алеф» означає число «один», тобто перший поріг Нілу, на кордоні чорношкірих людей. Перше слово «Кадеш» є ім’ям поганської богині, в храмі якої знаходиться секретне святилище. Літера «Нун» – це «чотирнадцять». Значення цього числа, другого слова «Кадеш» і малюнка з двох хвилястих ліній тобі й доведеться визначити в країні Куш. Якщо Шехіна буде над тобою, все вдасться і ти перший після Єремії побачиш Кивот Завіту.

– Але в книзі царів Маккавеїв сказано: місце, де схований Кивот, залишиться невідомим до того, як Бог збере вірних на береги Йордану, – заперечив я.

– Сто індиктів[102] минуло від часу, коли Варух поклав заповіт Єремії в таємну схованку. Часи виповнюються, гряде Господь! – сказав син Левія й помер. І душа його полинула до Єдиного, якого він знав.

Мене й досі непокоїть думка: якщо своїми сумнівами я хоч на мить прискорив смерть Учителя, невідпокутний гріх простерся прірвою між мною і Царством Небесним…

Уранці наступного дня в будинок Левія прийшли чотири сповідники Шехіни, носії вищих ступенів посвяти. Вони прочитали над тілом старого довгі молитви, загорнули його в плащаницю й понесли в останню дорогу речей сущих. Родова гробниця нащадків Фінеєса Дамаського ніколи не дочекається Мелхиседека – в таємному храмі Шехіни упокоєно тіло самітника; і ближні його у братстві плачуть над святою могилою…

Надвечір я прийшов до Димитрієвої бочки послухати новини з обидвох ойкумен. Говорили, що цар Ніссі дав абхірам-смертникам сорок днів для очищувальних молитов перед стратою, і що набирають юнаків у новий Священний загін, і що нишпорки й вивідувачі Найвищої Ради шукають мужа в чорному плащі з агарянським мечем, якого бачили на березі Ітилю невдовзі після злочину в Печері Чорної Риби, і що за голову того мужа визначена нагорода – дві тисячі дирхемів.

Я зрозумів, що сама доля спрямовує мене у далекий Куш. А вночі дивне видіння підтвердило мої наміри.

Побачив я пустелю – жовту, запісковану, мертву. Посеред тої пустелі стояв кам’яний стовп, подібний до наддніпрянських баб. І вирізані на стовпі були віщі знаки: «Куш. Алеф. Кадеш. Нун. Кадеш». І Голос у стовпі співав мовою моїх родовичів:

1 ... 35 36 37 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"