Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Син тіні, Олесь Ульяненко

Читати книгу - "Син тіні, Олесь Ульяненко"

150
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 66
Перейти на сторінку:
дочекатися міністра фінансів. Справжнього. Тому атмосфера гусне, набирає мелясної щільності. Люди починають з імітації люб'язності, тієї риси, притаманної азіатам; вони якось видовжуються, обличчя набирають похвилинно форми зовсім іншої, наче перед вами добрий шматок тіста вкинули до розпеченої грубки: підіймаються кінчики їхніх вуст, вертяться носи, посопують зовсім у дитячому ритмі ніздрі, чергуючи то нестримний захват, то на такий манір проявляють гнівливість або обрушливий страх, хапаючи розріджене, насичене немислимо дорогими парфумами повітря; і нарешті — ось він, джеклондонівський герой, з простодушною посмішкою, велетенськими кулаками, чемною вимовою. Його посмішка нічого не обіцяє. Цей чоловік — міністр фінансів, він сама вишуканість, яка може дорого комусь коштувати. Він надто молодий, щоб бути негідником, але якщо негідників розбивати на ранги, розводити на кількість, то він має якесь виключне становище: він породження більше великого діла тисячі негідників, ніж саме зло. І якщо у природі цієї країни дійсно розібратися зі злом, це питання іноді риторично випливає з усього гармидеру суспільного життя.

Президента не дочекалися. Під аркою задзеленчало, і я побачив, як услід охороні міністра фінансів, тримаючи догори дула короткоствольних пістолетів, вскочили дебелі молодики, пасучи навсібіч. Ніхто майже не зреагував. Увага гостей прикута до молодого, сильного, красивого і стильного міністра. Чоловік, що зайшов зразу за охороною, радше розхолодив настрій громадян, що приготували одне одного для вистави, натягнули поміцніше нерви. І в цій мелясній атмосфері, в її тисячі, десятках тисяч маленьких течій змінився напрямок і настрій, і почалися довірливі розмови, що залишалися істинами в останній інстанції; старі, облізлі курви, притрушені пудрою найдорожчих салонів, де десяток кутюр'є змушували помирати на подіумах у немислимих конвульсіях десятки манекенниць, щоб тільки одна дама невідомого напівпідпільного державного чиновника вичавила безцеремонно, а більше по простоті своїй, цілий тюбик. Ці дами, безперечно вищого світу, давали поради молодим, тоненьким, з виблідлими обличчями, млосними фригідними поглядами, загадковим, як модільянівські красуні, дівчатам, радили напутньо своїм близьким, родичам, взагалі знайомим, як краще, в який манер розставляти ноги, бо чоловікам обридають навіть найвродливіші жінки, а значить, треба уміти ловити фарт і вчасно, головне — вчасно розставляти ноги; вони навіть, ці дами, що ними кишить на збіговиськах нижчого ґатунку, радили для таких випадків, який одяг, якість яких парфумів зводить з розуму чоловіка, не обмеженого грошима і владою. Потім розмова перекидалася на їжу — всі вони грудасті, з підтягнутою шкірою, ті, що під сорок або за сорок, — ведуть довгі, велеречиві розмови, від яких фруктів кал м'якшає, а від яких груш виникає запор і може попсувати анусний отвір і цим викликати підозру в невірності, щоправда, до персон, власниками яких вони були, то лишалося тільки сумніватися: будь-яка інша шльондра на Хрещатику виглядала краще, ніж ці довгоносі й довгообразі самочки, замасковані, як індіанці останнього племені на землі, дорогою, немислимо дорогою європейською косметикою; їхні обличчя видають селючок, збризок райкомівської або сільповської знаті. Потім розмова почала обертатися навколо нарядів: їхні чоловіки ловили краєм вуха такі балачки, задоволено хрюкали; затим йшлося про ціни, про нових людей, дуже «антіресних» людей, і про війни, але знову нерухоме і рухоме майно. Дамочки підтакували, але розмова у них більше не в'язалася, ніж в'язалася. Добродії у шикарних костюмах, з довгими червоними носами або рожевощокі українські кола брюньйони, похихикували так, що важність їх черев збільшувалася раз од разу завдяки вібраціям голосів. Так починалися спроквола балачки про справи, зовсім далекі від державних. Але це тільки моя думка. Іноді в розмові випірнало щось середньовічне, коли дуже статечний молодий чоловік чи пристаркувата і замаскована дамочка несподівано вигукували ім'я якогось астролога. Розмова збивалася на сни, містичні прозріння. Містика тут у пошані. Хоча більшість з присутніх були затятими атеїстами, а ім'я Папи Римського викликало не те щоби усміх, а щось навдивовиж непристойне.

Всі ці колотнечі, розмови навколо неіснуючих проблем утихали тільки по прибутті чергового чиновника; знаходились одинаки, які лічили і записували міністрів та радників на кількість: бажаючий міг за будь-яку іншу, теж незначну, послугу звернутися за допомогою до такої ось людини і пересвідчитися в наявності того чи іншого чоловіка або для себе визначити кількість апарату на цей день. Це могло б бути небезпечним, аби це мало необхідність і комусь загрожувало. За моєї пам'яті країна грозилася вибухнути кількома пустопорожніми переворотами, але навряд чи це скидалося на правду.

Нарешті одному з переписувачів, що їх кілька стовбичило під колонами, під велетенськими очиськами люстер, вдалося дізнатися — Президент відсутній у країні; тому натовп жалеподібно зморщився, потягнувся довгим пропарфумленим, прокуреним, проновиненим хвостом розсідатися на заздалегідь приготовані місця; тут запрацювали ще одні підводні течії. Але найголовніше в цій країні — це умовності. Під ножем умовностей падала не одна велика доля. Кажуть, так гинули в недалекому минулому їхні вожді, улюблені й славимі. Треба дивитися на очі цих людей, на купи їхніх зморщок, що збігаються і розбігаються у немислимій міміці, котрій би позаздрили найуславленіші блазні. Вже відповідальність за те, кому потиснути руку, з ким і яким чином привітатися, з ким заговорити належним чином; за час мого перебування виросла, укріпилася ціла наука, що розробляла навіть подуви вітру, і як повертати голову чи плече, як трусити черевом і вертіти носом, як видихати чи вдихати при тому чи іншому чоловікові. Тоді державні справи видаються чимось середнім між клозетом і світським прийомом, що якимось чудом затягнувся на роки, проте справа вирішувалася швидко: одним розчерком пера. Видавалося, що держава існує для того, щоб ти на якійсь вечірці дізнався про нестравлення шлунка одного чи іншого чиновника, виділення потових залоз клерка з адміністрації, а сон генерала, що викрикує команди нецензурною, впливає на розвиток національної гвардії. Нічого нового. Навіть смішно, що світ такий подібний, і від нього нікуди не подінешся. Кожне засідання нагадує якусь середньовічну гравюру, де за столом збираються чорнопикі біси. Вони таки доволі симпатичні, бо намальовані, й навряд чи справжні. Тому в цій країні, ураженій глупим атеїзмом, цей герой сприймається, любиться якнайбільше.

Я його запримітив одразу. Довга, густа і страпата тінь, що її відкидав ескорт міністра фінансів, напханий чиновниками провінційних банків, колишніми бухгалтерами, колишніми радниками і стукачами і просто підбріхувачами та казнокрадами, що тріщали наперебій, затулила його постать. Нарешті він виринув з-за колон. Невисокий, але доволі дужий чоловік з невиразним обличчям, бо занадто чіткі у нього риси, навіть витончені, але про цю витонченість поволі у цій країні забулося, і витонченість у них стала межувати з брезклістю, солодкавістю. Радники, котрі трималися купи, але врізнобій, переглянулися між

1 ... 35 36 37 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син тіні, Олесь Ульяненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Син тіні, Олесь Ульяненко"