Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

про цей плід і не чули. Вже коли принесли десерт — полуниці у шоколаді завбільшки з дівочий кулак — до рецепції підійшла літня подружня пара.

Нод, зробивши вигляд, що шукає кімнату для паління, бо ж на столі не було попільничок, наблизився до стійки рецепції, щоб спостерігати процедуру реєстрації. Портьє саме запитував у подружжя, як вони бажають зареєструватися: за паспортами чи за карткою Банку Гирлону. Подружжя показало ланодські паспорти. Нод повернувся за стіл і пояснив другові, що їх спіткала чергова халепа — для поселення треба документи, і навряд чи його курсантська посвідка чи студентський квиток Рамира згодяться на те. Однак є ідея. Не встиг Рамир збагнути, що збирається робити Нод, як той вже заговорив до молодого та респектабельного кельнера:

— Будьте ласкаві рахунок.

— Прошу, — офіціант миттю поклав цупкий аркушик на стіл — вочевидь, пильнував, щоб нетипові клієнти розрахувалися.

— Самі ми не місцеві, аж із Конфедерації — говорив далі Нод.

— Я зауважив, — ледь помітно нашорошившись, відповів офіціант.

— Так от, друже мій, — Нод дістав з кишені пачку купюр, і стриманість та нашорошеність офіціанта розвіялися, мов і не було. Одна банкнота зникла у його книжечці. — Скажіть, а у вас так само не заведено лишати чайові кельнерам, як і таксистам?

— Жодним чином. За мить принесу вашу решту.

— Та він лише з цікавості запитує, — підключився до незрозумілої йому гри Рамир.

— Таки з цікавості, — підтвердив Нод. — І ще поцікавлюся: підкажіть, а що воно таке клубна картка Банку Гирлона?

— Дивно, що ви про неї не чули! — кельнер на мить втратив професійну незворушність. — Ваші заможні співвітчизники нерідко користуються клубними картками замість паспортів. Утім,.. — він якомога стриманіше глянув на їх збиті руки та неголені обличчя. — Картка видається усім, хто має у банку рахунок не менше, ніж на п'ять тисяч дукатів. До нашої таверни такі клієнти нерідко навідуються.

— Іменний рахунок? — поцікавився Рамир.

— Байдуже, та переважно клубними картами користуються ті, хто має підстави не афішувати свої імена — аристократи, які подорожують інкогніто, та інші знаменитості.

— Дякуємо. Викличте нам таксі, будь ласка.

— Ви, панове, можете скористатися автомобілем нашого готелю, — запропонував офіціант. — До речі, прихопіть на рецепції і туристичну мапу міста.

Портьє на рецепції, отримавши умовний знак від кельнера, що ці незвичного вигляду клієнти цілком платоспроможні, зустрів їх цього разу значно привітніше. На питання про наявність вільних номерів гостинно відповів, що їх можуть провести туди одразу ж. Та Нод відповів на те, що їм ще потрібно у місто. Втім, нехай для них приготують, скажімо, кілька номерів на вибір.

— Ну й костюмчики ти нам вибрав, — пробурчав Рамир, коли вони прямували до готельної машини, що вже чекала на подвір'ї. — За волоцюг нас тут усі мають.

— А ми такі й є, — озвався на те Нод. — Час позбуватися цього іміджу. У Банк нам зараз зась.

— Чого б це? Адже та бабця на лісапеті казала, що у Банк можна заявитися хоч у робі — були б гроші.

— Воно-то так, але ми вже забагато уваги до себе привернули. Треба перевдягнутися у одяг місцевої заможної публіки. А тоді до Банку, бо раптом ще зачиниться — вже й так майже вечір.

Вони попросили водія відвезти їх до найближчого респектабельного магазину одягу. У крамниці, яка містилася аж на головному бульварі, керуючись спостереженнями, зробленими ще під час прогулянки набережною удень, Нод обрав для них стримані ділові костюми. Світло-сірого кольору з блакитною сорочкою та чорними черевиками — Рамирові, і кольору кави із молоком, з коричневою сорочкою і такого ж кольору черевиками — собі. Молоді продавчині зробили компліменти смаковій точності такого вибору. Придбали хлопці й солідний шкіряний портфель. У кабіні для перевдягання Нод переклав у нього всі раритети Азборанів, списки рахунків у Банку та пакуночок з ключами від сейфів. Громіздку торбу з кислотно-яскравими вставками доручили готельному водієві доправити назад до таверни.

Далі, скориставшись туристичною мапою, визначили місце розташування центральної контори Банку Гирлону. Вона знаходилась у старому місті, трохи нижче князівської резиденції, у зоні, що була позначена як винятково пішохідна. До старого міста доїхали на таксі, а до самого Банку довелося діставатися спочатку на фунікулері, а далі із сотню метрів пішки. Як і автомобільний тунель, фунікулер хлопці бачили вперше. Нод відчув, що Рамир з певним острахом почувається у кабіні ненадійного на вигляд транспортного засобу, проте вражаючий краєвид морського горизонту у надвечір'ї примусив борця забути про те.

Банк являв собою світло-сіру споруду з масивним фронтоном, підпертим вісьмома колонами. Усередину вели семеро масивних дверей. Напис біля кожних вказував на те, які послуги за ними можна отримати. Обравши вивіску: «Операції з цінними паперами», Нод і Рамир увійшли до вестибюлю. Їх зустрів поважний охоронець, а також вже знайомий Нодові портрет правлячого князя.

— Чим можу допомогти? — чемно-байдуже запитав охоронець.

— Ми хотіли б обміняти облігації на пред'явника, відкрити рахунки та отримати клубні карти, — пояснив Нод.

— Будь ласка, вам сюди, — молодик вказав Нодові на двері. — А вам — до цього приміщення, — жест для Рамира.

— Ми разом! — бовкнув борець.

— Даруйте, банківські операції — річ винятково індивідуальна, — трохи здивувався охоронець, ковзнувши поглядом по зачісках відвідувачів. — Втім, я запрошу менеджера, — він зник за дверима.

— Нам слід було до того, як йти до Банку, відвідати перукарню, — пробурчав Рамир. — Бачив, як він на наші голови витріщався....

— А ти звернув увагу, що більшість чоловіків тут носять довгі зачіски? Особливо молодь. Нам тут хіба перуки допомогли б...

— Доброго дня, — менеджер — чоловік середнього віку, нечутно з'явився перед ними. — Ви хотіли б відкрити спільний рахунок?

— Ні, рахунки мають бути індивідуальні, — Нод відчув несподівану впевненість. — Просто облігації у нас спільні.

— Як це? — здивувався менеджер. — Утім, якщо клієнти наполягають, ми зробимо виняток. Прошу за мною.

Вони опинилися у невеликій квадратній кімнаті без вікон. Джерелом світла у ній слугувала уся стеля. Біля столу було лише два стільці, але охоронець заніс третій і зачинив за собою двері.

— Отже, які послуги Ви хотіли б отримати від Банку?

— Обміняти ці облігації, — Нод, картаючи себе за те, що не зробив цього раніше, спробував відокремити зіпсовані