Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

осколком та водою цінні папери від уцілілих, не виймаючи їх з портфеля, але не вдалося — мусів витягти усю пачку.

Клерк на мить втратив незворушність. Він судомно ковтнув, підвів очі на Нода і тут-таки їх опустив. Трохи захриплим голосом запитав:

— Скільки тут?

— Не знаю, — чесно відповів Нод.

— Ви не перерахували?!

— Ні. А хіба цього не можна зробити зараз? — знизав плечима Нод, боковим зором зауважуючи, як напружився Рамир. — Відберемо зіпсовані, а усі інші обміняємо на готівку...

— Даруйте, але тут немає зіпсованих облігацій, — пояснив клерк. — За вцілілим номером цілком можна встановити їх придатність, е-е-е, пане...

— А чи не могли б ми зберегти інкогніто? — всміхнувся до нього Нод.

— Так, звісно. Особиста таємниця клієнтів — засадничий принцип співпраці із ними Банку.

— Давайте порахуємо, — наважився долучитися до розмови Рамир.

— Ви маєте зробити це самі, а я вас на цей час залишу. Буду поряд. Натиснете, коли впораєтеся, — вказав клерк на дзвінок, вмонтований у стільницю, і вийшов.

Виявилося, що облігацій у пачці на двісті тридцять тисяч дукатів. Парубки відкрили два рахунки, отримали клубні картки, взяли готівки на першорядні видатки та нарешті попрощалися з банківським службовцем. Вже під порталом Банку вони збагнули, що для них роботу цієї поважної установи було спеціально продовжено допізна — охоронці, приховуючи невдоволені погляди, квапилися зачинити велетенські двері. Зі сходів було видно, що нічні веселощі у місті вже у розпалі: віддалік, на набережній лунала музика, численні машини мчали освітленими вулицями, усіма барвами вигравали вивіски ресторанів та пабів.

Однак Ноду та Рамиру давалася взнаки втома двох останніх днів, тому вони вирішили одразу повертатися до таверни і відсипатись. Так і вчинили, зупинивши таксі. На рецепції зовсім юна адміністраторка у суворій уніформі, що не могла приховати зворушливої тендітності її фігурки, запропонувала їм на вибір кілька номерів. Про всяк випадок, з міркувань безпеки втікачі вирішили оселитися разом. Це викликало помітний подив дівчини, проте вона вручила їм ключ від стандартного напівлюксу, а також наплічник, який вони прислали з готельним водієм. Вказала на ліфт, що спинявся на потрібному їм четвертому поверсі.

Однак одразу завалитися спати у хлопців не вийшло — у номері було лише одне, нехай і двоспальне ліжко. Рамир сказав, що не можна починати життя на нелегальному становищі, привертаючи до себе нездорову увагу пліткарів. Довелося повертатися до рецепції.

З помітним полегшенням адміністраторка, посміхаючись лише великими синіми очима, пояснила: гадала, що молоді подорожні знають про стандартне облаштування таких номерів. Якщо вони бажають неодмінно оселитися удвох, готель міг би запропонувати їм люкс — там дві спальні. Але усі люкси, на жаль, зайняті — до князівства раптом приїхала чимала офіційна делегація з Імперії. Ті межиморці зайняли увесь поверх, де розташовані люкси. Є ще супер-люкс під назвою «Мажор», але він коштує досить дорого...

— Нехай буде «Мажор», — перервав її Нод.

— Вітаю з таким вибором! — із силуваним пафосом мовила адміністраторка. — Звідти відкривається чудовий краєвид навсібіч — на протоку і метеоритний кратер Туагирлонської бухти, на Туапулат до самісінької скелі Бурегон, на старий і новий Гирлон і, звісно ж, на море. Зазвичай «Мажор» у нас винаймає один заможний ланодець, але він нещодавно виїхав, — тон дівчини змінився на щиріший. — Сподіваюся, скоро тепер не повернеться, бо дуже не любить, коли ці апартаменти зайняті. Такий скандаліст...

— Ви усіх свої пожильців обговорюєте з іншими? — з легкою пихою запитав Рамир.

— Ой, — зніяковіла адміністраторка, роззираючись, чи не почув цієї розмови хтось із персоналу, та нервово поправляючи пасмо білявого волосся, що впало на чоло. — Я тут підробляю, на канікулах...

— Гаразд, гаразд, — заспокоїв її Нод, забираючи два ключа.

— Зараз вас проведуть, панове...

— Дякуємо, ми самі, — Рамир продовжував вдавати із себе пихатого багатія.

— І де ти цього гонору набрався, — напосівся на нього Нод вже у спеціальному окремому ліфті, що віз їх до супер-люксу.

— З книжок малохудожніх. Направду дуже спати хочеться!

— А може, вона тобі в око впала, от ти й викобенюєшся?..

— Та тьху на тебе! Хто ж так залицяється?!

— Ти, наприклад...

«Мажор» містився у маяку, являючи собою останній поверх готелю. Номер був трирівневий. На нижньому поверсі розташовувалися вітальня, кабінет та їдальня, на другому — чотири спальні, розділені затишним холом. Спальні мали окремі ванні кімнати та балкони. Над ними містився плаский майданчик. Це був самий верх маяка, де у старовину розпалювали багаття, а пізніше містилася електрична світильна система. Її, за словами ліфтера, перенесли до нового маяка на пірсі у порту. Майданчик являв собою наполовину засклену терасу. Усі приміщення в апартаментах прикрашали морські пейзажі, кришталеві світильники, килими та дерев'яні різьблені панелі. Ця розкіш, утім, не виглядала надмірною. Навпаки, інтер'єри демонстрували смак дизайнерів, які їх створили.

У біноклі, що їх парубки знайшли на терасі, добре проглядався протилежний берег протоки. Там за кам'янистим плато та вузьким мисом у світлі нічного місяця Ріна височіла скеля Бурегон. Нодові її назва була добре знайома з дитинства.

— Туапулат, окуповане Республікою колишнє передмістя Гирлона, — вказав він на містечко. — Он бачиш, Рамире, стіну з прожекторами, кулеметними вежами і колючим дротом? То кордон.

— Бачу, — зітхнув той, спрямовуючи бінокль на бетонний мур, що півколом огинав протилежний берег. — Як там Кинав? — уголос поставив питання, яке не давало спокою їм обом майже від початку подорожі.

— Ходімо спати, бо ми згаяли стільки часу на ту заміну апартаментів, що незабаром світатиме, — і собі зітхнув Нод.

— Ходімо....

Щойно торкнувшись головою подушки, Нод опинився у знайомій залі, перед портретом Горанга. Король крутив у руках скіпетр, немов уперше його побачив. Не підводячи очей на гостя, він заговорив:

— Ауранія вже готова призначити засідання Таємної ради. На ньому, швидше за все, оголосить, що визначає за спадкоємця трону одного з молодших принців Імперії. Там ще міркують, кого саме з них запропонувати у королі МОГО королівства. Точніше, нині — ТВОГО!

— Отже, Імперія таки знайшла, чим переконати королеву. Чим саме?

— Чим-чим?! Силою, чим іще? — пробурчав Горанг. — У Імперії, на відміну від інших країн, завжди надавали великого значення фундаментальним наукам. Зрештою, їх озброєння та машини вже недосяжно випереджають усе, що є у сусідів.

— Як Ви таке проґавили?

— Імперія довго приховувала свою технологічну міць, а