Читати книгу - "Ниті кохання, Софія Вітерець"

Розділ 27

Попри те, що гуляли допізна, о восьмій ранку я вже знову пакувалася в дорогу. Звісно, і без Владового зізнання повернулася б, але там ще були свої причини. Телефон чомусь надумалося мені ввімкнути о шостій ранку. Чому взагалі не спалося – не питайте. До речі, навіть добре, що підкинуло о такі досить ранній порі, бо так багато повідомлень з офісу я зроду-віку не отримувала.

Найбільше ж вражало, що навіть наші нові клієнти – та чарівна пара, написали мені. Точніше мила жіночка, але від того було не менш цікаво. Тому спершу перечитала їх і ну просто вже не могла не збиратися.

Робота над їхнім проектом вже мала починатися з сьогоднішнього дня, як було вказано в контракті, який розкопала в численних повідомленнях Артура. Він намагався попередити мене, а вийшло як завжди. До речі, Артур то й досі не привітав мене з днем народженням й це трішки таки гірчило десь на задвірках душі, але все ж настрій після вчорашнього возз’єднання батька та сина був надзвичайним.

– Привіт. Сьогодні повертаєшся до Києва? – подзвонила Владу, коли вже більш-менш точно не розбудила б.

– Га? – заспаний голос відізвався немов з того світу, а не по той бік динаміка.

– Сьогодні їдеш назад? – повторила трішки гучніше, щоб той точно розчув.

– А котра вже..? – протягнув він.

– За восьму, – ох, як же я чекала його реакції на ці слова.

– От чорт, у мене ж новий проект, – одразу почула, як телефон впав і навколо почало щось шарудіти. – Пробач. Так, за двадцять хвилинок буду їхати. Тільки ось з татом попрощаюся. Ти ж зі мною? І не думай відмовлятися.

– Та куди вже я дінуся, – насмішкувато промовила й вимкнулася.

Залишалося повноцінно спакуватися. А це просто закинути купальників до рюкзака з ноутбуком. Специфічний набір на роботу чи не так? А то просто мені підготували сюрприз у вигляді проекту, для якого потрібно було добряче так покататися й перший виїзд вже був зовсім скоро. Сама не очікувала, що бізнес тієї пари настільки розширився, що вони змогли повідкривати туристичні агенції й готелі в стількох країнах. Але цифри були дійсно вражаючі.

Чесно кажучи, коли вони розповідали про свій бізнес в кількох словах за тим обідом, то я й гадки не мала чим це обернеться для нас. А виявляється, вони організували поїздку для всього нашого офісу, щоб нікого не обділити. І цього не чекав явно ніхто, проте Артур занадто легко піддавався на ініціативи. Ну дужечки легко, хоча зізнатися чесно, це була цікава авантюра й я була абсолютно не проти. Особливо коли одне з повідомлень було про те, що мене там чекає кілька сюрпризів. Отже, може один з них і буде привітанням з днем народженням? Щось я надто на цьому зациклилася.

Дочекавшись гудка автомобіля, востаннє обійняла батьків та схопивши незмінний рюкзак, поспішила до Влада. Його автівка, яка й досі страшним жахіттям являється мені у снах, була вже перевірена мною, але вперше почувалася у ній та з ним настільки комфортно. Немов ми повернулися в той період, коли наша дружба була не на найвищому щаблі, а ну десь по серединці. Хоча це, як на мене, ще й дуже круто, бо тепер могли поговорити про те, що ховали одне від одного за сімома замками. Ну й побазікати та пожартувати також. І друге було для нас дійсно святим.

– Уявляєш, – захлинався від сміху Влад, розповідаючи як якось переплутав проекти, а я тільки й думала що про дорогу. Мені було геть не смішно, коли він двома руками почав протирати очі від сліз. По-перше авто без контролю, а по-друге, він то нічого не бачив.

– Владе, – прошипіла я, вже злякано поглядаючи на зовсім не сільську й не чисту від машин дорогу.

– Я знав, що ця історія тобі сподобається. В мене їх ще стільки. От послухай. Минулого року я…– Влад мене навіть не зрозумів, бадьоро почавши розповідати далі.

– Давай може потім? – перебила його від гріха подалі, бо якщо ці «кумедні» історії настільки ж «смішні», то в нього не буде ні подруги, ні машини.

А ще жартувати Влад явно розучився. Ну бо хто з буденної робочої історії ірже як кінь? Чи то я просто до роботи постійно ставлюся надто серйозно? Це Артур, до речі, мене трішки пом’якшив у даному плані, але залізна леді, яку нічого не зачіпає окрім робочих питань – то завжди було про мене.

– Ну добре. Треба буде якось прогулятися після роботи. Тоді стільки всього тобі розповім, – я аж мало слиною не поперхнулася, почувши його «багатообіцяючі» плани.

– Ну звісно. Тільки цього ж нам і бракує – об одинадцятій вечора йти ще кудись, – нарешті відкашлялася та знайшла ідеальне виправдання, що спрацює принаймні найближчим часом.

– Ти що реально в офісі сидиш допізна? – чомусь не повірив він. Я аж здивовано звела брови, перевіряючи, чи це часом не якийсь тип його вищого гумору. Але ні, він дійсно мав це на увазі.

– Ну це ти тут у нас кайфуєш від творчого процесу, а хтось заледве з роботи ноги волочить, бо чиясь кохана її закидає роботою, – пояснила я істинний стан справ в компанії.

– Аліна? Хіба вона..? – Влад вдавано здивувався, хоч і так розуміла, що повірив ще й як.

– Не сміши, – зручніше вмостилася, схрестивши руки на грудях.

– Ну добре-добре, може вона ставиться до роботи трішки фанатично, але це після…– друг замнувся, не в змозі нічого промовити далі.

– Я розумію, – злегка доторкнулася до його плеча, щоб підтримати.

–  Дякую, – Влад видавив з себе посмішку, але це було останнє слово, яке він мені сказав дорогою до офісу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍