Читати книгу - "Війна Калібана"

- ти ж розумієш що це означає, чи не так?

- Що саме? – перепитав він, і повернувшись до Амоса мовив: - повертаємось на борт.

- Пракс сказав, що всі діти з таким самим розладом як і у Мей зникли, - пояснювала перший помічник, - а її лікар є тим, хто забрав її з садочку.

- Тож ми можемо сказати, що можливо він сам, або люди які з ним працюють віддають накази, -погодився Джим.

Амос і Менґ йшли попереду, з обличчя здорованя не сходив відсторонений вираз. Пракс поклав долоню йому на передпліччя і Голден почувтив тихий шепіт: - дякую. Амос лише зсунув плечима.

- Навіщо йому знадобилися тії діти? – запитала Наґата.

- Мені більш до вподоби таке питання: як йому вдалося забрати дітей чітко за пару годин до початку стрілянини?

- Еге, - тихо погодиласть жінка, - еге. Як він про це дізнався?

- Тому що він і був причиною цієї завірюхи, - вголос вимовив Голден те, про що вони думали разом.

- Якщо він викрав всіх тих дітей і він, чи люди які з ним, здатні розв’язати війну між Марсом і Землею заради прикриття викрадення…

- Схоже що ми вже десь таку стратегію вже бачили, чи не так? Нам необхідно дізнатися що за тими дверима.

- Там дві речі можуть бути, - вела далі Наґата, - нічого, бо після викрадення вони вшилися до біса зі супутника…

- Або, - перехопив мову Джим, - купа хлопців зі зброєю.

- Отож.

 

На камбузі «Сомнамбуліста» було тихо, бо голденівці разом з Праксом знову переглядали відео. Наомі зклеїла шматки відео викрадення Мей у один довгий файл. Вони дивилися як її лікар ніс дівча через різні коридори, до ліфту, і нарешті виніс в двері у покинутій частині станції. Після третього поспіль перегляду, капітан махнув старпому аби та вимкнула відео.

- Що нам відомо? – запитав він барабанячи пальцями по столу.

- Дитина не налякана. Вона не виривається на свободу, - сказав Амос.

- Вона знає доктора Стрікленда усе своє життя, - відповів ботанік, - він для неї став майже членом родини.

- Що означає що його було підкуплено, - зрезюмувала Наомі, - або цей план було створено …

- Чотири роки тому, - підказав Менґ.

- Чотири роки, - повторила старпом, - що є з біса довгою ставкою, якщо тільки ставка не завелика.

- Чи це викрадення? Якщо їм потрібен викуп…

- Не варіант. За кілька годин після того як Мей зникла в тому люці, - заперечив капітан, вказуючи на зупинене зображення на екрані старпома, - Земля і Марс почали стріляти один в одного. Хтось втрапив у величезну халепу, схопивши шістнадцять хворих дітей і спробувавши приховати цей факт.

- Якщо звідти не стирчали вуха «Протоґену», - додав Амос, - я б сказав що це лайно саме їхнього штибу.

- І хто б це не був, вони мають показові технічні ресурси на додачу, - продовжила Наомі, - вони змогли гакнути систему садочка навіть до того, як мережева безпека Ґанімеду впала через битву, додавши запис щодо тієї жінки у файл Мей і не лишити жодного сліду.

- Деякі з тих дітей у садочку мали дуже багатих чи впливових батьків, - повідомив ботанік, - там була система безпеки вищого класу.

Голден вибив обома руками останній ритм по кришці столу і сказав:

- Все це веде нас до великого питання. Що нас чекає за тими дверима?

- Корпоративні бандюки, - висловився механік.

- Нічого, - це була версія Наомі.

- Мей, - тихо промовив Пракс, - там може бути Мей.

- Ми маємо бути готовими до усих трьох вірогідностей: насилля, збір доказів чи порятунок дитини. Тож давайте планувати. Наомі, мені потрібен термінал з радіолінком, який я можу під’єднати до будь-якої знайденої мережі, аби відкрити тобі дорогу.

- Ага, - погодилась Наґата, підвелася з-за столу і рушила до кіль-трапа.

- Праксе, вам потрібно зробити так, щоб у випадку коли Мей знайдеться, вона нам довіряла, і надайте нам деталі будь-яких ускладнень її хвороби, які можуть статися під час порятунку. Щось типу того, як швидко ми маємо приставити її сюди до її ліків.

- Зрозуміло, - згодився Менґ і дістав термінал, аби зробити помітки.

- Амосе?

- Так, кепе?

- Насилля, значить, залишається на нас. Ходімо таритися стволами.

Посмішка народилась і щезла в кутиках чоловікових очей.

- Хулі б і ні?

 

Розділ чотирнадцятий: Пракс.

 

Пракс не розумів як близько був від колапсу, поки не поїв. Консервоване курча з чимось типу пряного чатні, м’які, без крихт крекери які зазвичай їдять у невагомості, високий бокал пива. Він глитнув це вмить, тіло зробилось ненажерливим і нестримним.

Після того як він закінчив блювати, жінка що піклувалася про всі дрібні практичні речі на борту, змінила харчування на тонкий протеїновий хліб, якому його атрофований кишковик зміг дати раду. Жінку звали Наомі, хоча ботанікові увесь час хотілося кликати її Касандрою, тому що схожа вона була на інтерна з таким іменем, з яким він працював три роки тому. Протягом декількох наступних годин, його мозок почав повертатися до норми. Це було схоже на вранішнє прокидання, яке повторювалось знову і знову без звичного засинання між ними. Сидячи під захистом Голденового корабля він зловив себе на тому що помічає зміни у своїй свідомості, наскільки прозоріше він може мислити і як же чудово він почувається повертаючись до себе. А потім за декілька хвилин, якась група позбавлених цукру ганглій проривається до нормального функціонування і все починається знову і знову.

І з кожним кроком до реальної свідомості, він відчував як зростає сила що штовхає його до дверей, в яких зникли Стрікленд з Мей.

- Докторе? Агов? – скзав здоровань – Амос.

- Я диплом отримав тут. Університет справді непоганий. Багато грантових коштів. Або.. сподіваюсь що мають бути тепер.

- Сам я не дуже цікавився формальною освітою.

Кают-компанія судна з допомогою була тіснуватою і мала сліди довгої експлуатації. Стіни з плетеного вуглеволокна тріснули по емалі, а кришки столів були подзьобані за роки чи навіть декади використання. Освітлення мало вузький спектр, зсунутий в бік рожевого що могло б вбити будь-яку рослину яка б жила під ним десь за три дні. Амос мав тряпчану