Читати книгу - "Війна Калібана"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Праксові руки потягнулися розібраних частин, бажаючи скласти їх разом. До вже почищених, відполірованих і перезібраних. Амос вдавав що не помічає, що насправді означало його серйозну стурбованість ситуацією.
- Я не уявляю чому вони її узяли, - заговорив ботанік, - доктор Стрікленд завжди був чудовим з нею. Він ніколи…тобто, він ніколи не робив їй боляче. Я не думаю що він їй робить їй боляче.
- Ага, можливо нє, - покивав Амос. Він умочив квачика у чистячу рідину і почав намотувати його на металевий стержень з пружиною.
- Мені справді потрібно туди потрапити, - сказав Менґ, а подумки додав, кожна хвилина тут, це хвилина під час якої вони роблять ії боляче. Вона може помирати або її забрано кудись у інший світ. Він не хотів аби в словах його прозвучало ниття чи вимога, але схоже що прозвучало все.
- Готуватися це хєрово, - сказав Амос, мов з чимось погоджуючись. Тобі хочется вискочити прямо, курва, зараз. Покінчити з цим.
- Ну..так.
- Я розумію, - продовжував механік, - картина не мед але через це потрібно пройти. Якщо йдеш без підготованих волин, то краще взагалі не виходити. Ну і до того ж, як давно вона зникла?
- З часу бою. Відколи впало дзеркало.
- Шанс на те, що лишня година гратиме роль не великий, еге ж?
- Але..
- Отож, - сказав Амос зітхнувши, - я знаю. Це тяжка частина справи. Хоч і не така, як чекати на повернення. Чекати на повернення щє хєровіше.
Амос поклав квачика і почав запихувати довгу чорну пружину назад на шпиндель з яскравого металу. Від спиртових випарів очі Праксові засвербіли.
- Я чекаю на вас, - сказав вчений.
- Та я в курсі, - відповів кремезний, - і я зроблю так, аби ми справились швиденько. Капітан кльовий чувак, але іноді розгублюється. Я триматиму його в тонусі. Не парся.
- Ні, - відказав Пракс, - я не мав на увазі що чекаю аби ви зайшов у ті двері. Я сказав я чекаю на вас прямо зараз. Я хочу з вами туди підти.
Амос запхнув пружину і ударник в корпус пістолета, ніжно обертаючи їх кінчиками пальців. Пракс не помітив, як підвівся на ноги.
- У скількох перестрілках ти брав участь? – запитав Бертон низьким, широким і акуратним голосом, - бо ця буде…холера.. ця буде одинадцятою. Чи дванадцятою, якщо рахувати ту, в якій хлопець знову підвівся за окрему. Штука в тому, що якщо ти бажаєш отримати твою дівчинку цілою, ти не бажаєш аби вона опинилася в тунелі з хлопцем, який стріляє але не розуміє що до чого. Амос зібрав пістолет докупи, немов поставив крапку. Метал клацнув.
- Зі мною все буде впорядку, - відповів вчений, але ноги його тремтіли. Амос підняв зброю.
- Він готовий до пострілу? – запитав механік.
- Пробачте?
- Якщо ти візьмеш цього пістолета і направиш на поганого хлопця, він бабахне? Ти щойно бачив як я його збирав. Безпечно чи небезпечно?
Пракс відкрив рота, тоді закрив його. Біль, що ховалася десь за хребтом стала сильнішою. Здоровань почав опускати зброю.
- Безпечно.
- Ти впевнений в цьому, доку?
- Ви туди не вставили жодного набою. Він безпечний.
- Ти впевнений?
- Так.
Алекс скривився на зброю.
- Ну, так. Все правильно, - сказав він, - але ти все ще нікуди не йдеш.
З найближчого до шлюзу широкого коридору почулися голоси. Праксові здалося, що це не Джим Голден. Він очікував від нього серйозності, суворості. Натомість, коли горе стискає горло і туга не дає говорити, капітанів голос здається занадто легким. Жіноча говірка – Наомі, а не Касандри, не була глибшою, хоч і твердішою.
- Ось числа, - сказала вона.
- Вони помилкові, - відповів Джим, пригинаючись на вході в кают-компанію, - вони повинні бути невірними. Бо це ж не має сенсу…
- Що там, кепе? – запитав Амос
- Охорона порядку нам нічим не допоможе. Місцеві сили дуже розпорошені, намагаються врятувати станцію від безпосередньої катастрофи.
- Ось одна з причин, по якій нам не варто йти туди зі зброєю наперевіс, - зауважила Наомі.
- Будь-ласка, чи можемо ми не починати цю розмову знов?
Її вуста скам’яніли і Амос перевів погляд на пістолет, посилено поліруючи деталі, які вже й так блищали. Менґу здалося що він став свідком закінчення значно довшої розмови.
- Люди що спершу хапаються за пістолет а говорять пізніше… - продовжила Наомі, - ти робиш не так як вони. Ти не такий як вони.
- Ну, сьогодні мені треба бути саме таким, - по голосу капітана стало зрозуміло що тема закрита. Тиша була некомфортною.
- А що не так з цифрами? – запитав Пракс. Голден глянув на нього здивовано, - ви сказали що там щось не так з цифрами.
- Вони кажуть що рівень смертності зростає. Але ж це не може бути істиною. Бої скільки продовжувались? День-півтора? Чому ж зараз речі стають гіршими?
- Ні, - заперечив Пракс, - все вірно. Це каскад. Все буде тільки гірше.
- Що значить «каскад»? – запитала Наомі. Амос повернув пістолета в коробку і дістав довший кейс. Можливо дробовик. Його погляд з очікуванням зупинився на Праксі.
- Це основна перепона при створенні штучних екосистем. У нормальному, еволюційному середовищі завжди досить різноманіття для буферизації на випадок катастроф. Це природа. Катастрофічні речі трапляються завжди. Але ніщо з побудованого нами не має такої глибини. Щось одне пішло не так, і лишається замало компенсаторних шляхів для усунення проблеми. Завелике навантаження. Катастрофа балансу. Ще щось ламається і шляхів стає ще менше. І вони ще більше перевантажуються. Це проста комплексна система. Така її технічна назва. Через свою простоту вона каскадована, а через складність, ви не можете передбачити, що наступне зламається. Або як зламається. Це не піддається обчисленню.
Голден підпирав стіну зі схрещеними руками. Все ще було дивно бачити його особисто. Він в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна Калібана», після закриття браузера.