Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Тесей підняв брови. 

 – А що, як ми тут загинемо? Як ти тут загинеш?, – запитав він із притиском. У його голосі Айзі здалося, що вона навіть почула якесь… піклування? Але вона на це не зважала. – Користі від нас тоді буде небагато. 

Вона струсила руками і вже потяглася до вапняного каменя, щоб зняти талісман і вийти. 

 – Тоді можеш залишатися тут. 

Тесей нарешті різко сів, складаючи руки перед собою на грудях. 

 – О, ну звичайно, – з отрутою почав він. – Я тепер боягуз. А ти, лицарка у осяйних латах, яка не має ані захисту, ані талісманів, звісно ж, зможеш здолати духів самостійно? 

 – Ну тоді можеш мені допомогти. Але я йду. 

Айза рішуче відвернулася від Тесея і знову потяглася до талісмана. Вона не встигла його зірвати: Тесей перехопив її долоню і міцно стиснув у своїй руці, не пускаючи. 

 – Ти здуріла! Нікуди ти не підеш! 

Він тримав її за руку – сильно, Айза навіть відчула на мить біль. В очах у нього горів вогонь; Айза ще його таким не бачила. Сама вона примружилася. 

Айза зміряла Тесея крижаним поглядом від маківки до ніг і зупинилася на долоні, що стискала її зап’ястя. Потім вона знову підняла очі на некроманта. Айза була спокійна. Всього за мить Тесей знітився і повільно відпустив її руку. 

 – …і більше ніколи так не роби. Ти мені починаєш подобатися, але я такого ставлення не терпітиму, – повільно сказала Айза, розтираючи зап’ястя.

Нарешті вона, вже навіть не дивлячись на Тесея, зірвала талісман і з великим зусиллям таки зрушила вапняні двері в сторону. 

Айза встигла тільки вилізти і підняти голову, коли на неї полетів перший дух.