Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Данило: Як ти? Думав напишеш, але я так розумію, що ти заснула. Тоді солодких снів, рисеня.
Я ще трохи покрутив телефон в руках, в очікуванні на відповідь, але коли через десять хвилин мені не відповіли, я зрозумів, що вона спить. Перебравши стос документів, я зайнявся пошуком інформації на Гонтарева. Все ж таки, перед тим, як вкрасти постачальника в конкурента, варто було знати з ким матимеш справу.
Гонтарев виявився гангстером ще з 70-х, він побудував свій бізнес на вуличних підпільних боях, згодом він почав займатися рекетом. Доволі сумнівний персонаж, але в цілому, його товар непоганий, та й бізнес він веде прозоро. Останні роки він не брав участі в жодному нападі, тому хочеться вірити, що я не пошкодую про своє рішення потім.
Вже збирався виходити додому, як раптом побачив, що хтось телефонує. Номер незнайомий, тому я вагався чи брати все ж таки слухавку, але десь далеко моє серце підказувало, що треба брати.
- Ну, привіт, Данило, - з того боку слухавки нахабно говорив ніхто інший, як Даценко, - як думаєш, чому я тобі телефоную?
- Валеро, навіть гадки не маю, хочеш ще на одній руці отримати згадку про мене? Адже мій вантаж і досі не прибув на склад. - Я стояв біля вікна і дивився на сонне місто, стримуючи себе.
- Твій вантаж? Як прикро, я забув про свою обіцянку. Ну що ж, думаю моя донечка тебе гарно потішила, - я почув десь далеко, як посміялися чужі чоловічі голоси, а потім стогін, який впізнаю з тисячі. Руслана. - Доню, нічого не хочеш йому сказати?
- Що ти з нею зробив? Де вона? - Ненависть і злість підступила до мене, я стискав телефон так сильно, що в будь-який момент він міг тріснути. Я почув, як зірвали щось схоже на скоч і вона вилаялась.
- Данило, він викрав мене, я була такою ідіоткою, вибач. - Її голос не був заляканий чи то заплаканий, вона була сильна і знала, що ситуація зараз не на її користь. Я почув удар, мабуть він прийшовся їй по обличчі, мені захотілось, щоб він був переді мною і я від всієї душі йому вмазав. - Будь ласка, повідом на роботі, що я захворіла і, будь обережний. Я вб’ю тебе, тату, так і знай! - Виплюнула вона до нього. - Сука, я гадав, що ти збагнула, яку помилку зробила, але ти така тупа.
- Даценко, ти пожалієш, що обрав цей шлях. Якщо хоча б один волосок впаде з голови Лани - ти не доживеш до завтрашнього дня. Чекай мене, покидьку.
- Данило, ти нікчема, думаєш ти зможеш мене знайти? Можеш попрощатися з Ланою, тепер вона буде жити так, як і планувалося і піде по руках, адже товар вже й так зіпсований тобою. - Знову сміх чоловіків, мене пробирала злість, я хотів розірвати цей світ, тільки щоб Лана була тут, у безпеці, поруч зі мною.
Цей мудак вибив виклик і все що мені залишалося - це йти до Артема, аби він відслідкував звідки був дзвінок. Я не йшов, а нісся по коридору. Лана у нього. Він ні перед чим не зупиниться, аби знищити мене, йому плювати на власну доньку. Трясця, як бути?
- Він викрав Лану, - Артем підняв голові від монітору і тільки дивився мені в очі, він не міг збагнути про що я говорю.
- Давай по порядку, хто і кого?
- Даценко викрав Лану, ідіот. - Я проричав на нього. - До тебе що так туго доходить?
- Тобто ти хочеш сказати, що батько викрав власну доньку? Данило, ти хоча б розумієш абсурд того, що зараз говориш? - Він мав рацію із розумної точки зору, але він забув, що в нашому світі можливо все.
- Артем, давай без риторичних запитань. Цей покидьок вирішив натиснути на мене, через Лану. - Тепер я бачив, як в його очах народжується розуміння.
- Які його умови?
- Поки жодних, він дзвонив мені з невідомого номера, відслідкуй звідки був дзвінок.
- Секунду.
Я нічого в тому не розумів, тому просто спостерігав, як Артем намагається знайти, з якої точки міста був здійснений дзвінок. Тільки коли він вдарив по клавіатурі і вилаявся, я зрозумів, що все погано.
- Ти можеш сказати, що знайшов її? - Я опустив кулаки на стіл, мені здавалося, що зараз я готовий перерити все місто, аби тільки вона була ціла.
- Брат, там стоять заглушки, я не можу відслідкувати. - Артем думав, що можна ще зробити. - Коли він наступного разу дзвонитиме, ми маємо бути поруч, можливо тоді я зможу відслідкувати дзвінок.
- Я зрозумів тебе, але яка ймовірність, що вона буде ціла? Цей відморожений сказав, що збирається пустити її по руках, - я опустив руки безсилий в цій ситуації, здавалося вся тяжкість світу звалилась мені на плечі, а я сиджу не в силах зняти її з себе.
- Він, звісно, мудак, але ти не думаєш, що він зробить це з нею? - Я хмикнув. - Ти говорив з нею?
- Так, він дав мені кілька секунд.
- І як вона? У відчаї?
- Ні, вона сильна дівчинка, сказала, що вб’є його і ти не повіриш, але попросила мене бути обережним, - я істерично посміявся, - блять, як би я її не відпустив, все було б інакше.
- Не грузи себе, ти не можеш знати, як би сталось. Те що вона не здається і не плаче - вияв сили. Ми знайдемо її і вона буде знову в твоїх обіймах, брат. - Артем похлопав мене по плечі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя не маленька слабкість, Талі Верне», після закриття браузера.