Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

Глава 17. Сміливість в очах боягузки

Сім днів. У кожному дні по двадцять чотири години. Якщо спала вона годин по десять, їжа й інші справи займали від сили години дві, то інші дванадцять Ясмін думала про Стаса. Думала, коли намагалася вчитися, думала, коли читала улюблені книги, думала, коли гортала мережі, думала, коли не робила зовсім нічого. Цього разу числа були не на її боці, бо ж лякали.

Стас писав якісь безглузді смс й два рази приїздив. Ясмін не виходила до нього та бачила, як стоїть автомобіль під гуртожитком. Не виходила, бо перестала його розуміти. Гадала в них мала бути маленька пригода, про яку обоє мовчатимуть, та хлопець чомусь почав дивно поводитися. Ще ці натяки на кохання… Ясмін точно знала, що він не закоханий, бо ж для цього треба більше часу й свідомості, ніж могли поміститися у два місяці й кілька перепихонів.

Стас тривожив її думки й хвилював тіло, але пускати його глибше наміру не мала. Від зустрічей відмовлялась через хворобу, та обоє розуміли справжню причину. Хоч щось було ясно їм обом. Дивним було те, що хлопець і не наполягав. Приїздив, але більше не вривався до кімнати. Писав, але не чекав на відповідь.

Виходити на пари в понеділок було лячно, але Ясмін намагалася не показувати цього. То ж коли зіткнулася зі Стасом в коридорі біля невеличкого студентського кафетерію вичавила з себе усмішку й кинула привітання, намагаючись обійти збоку так, аби не доторкнутися.

Хлопець притримав її за руку й тілом побігли мурахи. В носі залоскотав його запах. З кожним вдихом пряні нотки проникали глибше й вже за кілька секунд заповнили легені. В грудях пекло. В горлі застряг камінець, який не вдавалося проковтнути. Невже ангіна повернулася?

— Як ти?

Таке просте запитання, а відповіді на нього не знаходилося. Заплуталася? Не хочу тебе бачити? Згораю від бажання й втомилася гасити його в собі власними страхами? Скучила? Скучила…

— Я… Нормально. Нас можуть побачити разом. Відпусти.

Хлопець ледь хитнув головою. Чорнявий чуб, що спадав на лоба, хитнувся й ліг біля ока. Ніяк не могла звикнути до магнетичної краси Стаса. Занадто помітна зовнішність, як для звичайного хлопця.

— Не відпущу й ти це знаєш, Ясмін.

Повітря між ними загусло й гарячою хвилею вдаряло в обличчя. Чи то був подих? Один на двох. Як тоді, коли затискав її біля стіни, чи коли трахав на столі.

— Ти не думав стати моделлю? — спробувала направити думки в інше русло.

— Зараз я думаю тільки про тебе.

Он як… Думає він! А їй що з цим робити? Знову захотілося втекти, та не могла собі дозволити. Це виглядало б дивно. Ясмін не хотіла бути дивною.

Хлопець, що так і не відпустив руки, потягнув її до кафетерію. Страх нудотою закрутив в животі. Тепер їх точно помітять! І обговорювати будуть. Хотіла нагадати Стасу про правила, та прикусила язика. Плювати він на них хотів, що останнім часом неодноразово демонстрував. Тоді чому ж весь тиждень дозволяв їй ігнорувати себе? Щоб зараз ось так привселюдно заявляти права? Яких немає!

Хлопець залишив її за столиком і пішов зробити замовлення. Приніс два лате.

— Я б запитав чого ти хочеш, та ти й сама не знаєш, тому поки що зробив вибір сам. Це логічно. Згодна?

— Ми досі про напої?

В них чудово виходило трахатися, а от говорити… Це було важче. Не з кожною людиною можна поговорити. Навіть з тією, з якою спиш.

Відпила ковток й з насолодою відчула, як вибухає мʼякий солодкий смак на язиці. Хм… Чому раніше не купувала лате? Бо труїла себе гірким трунком, з присмаком минулого.

Стас пропалював очима й від цього почувала себе голою. Повністю. Темрява в його очах вкотре танцювала з дияволом, таким скаженим був погляд.

Відчула, як румʼянець вкриває щоки й далі повзе тілом. Усім тілом, яке ще тиждень тому трахав хлопець навпроти. Саме про це кричать його очі. Вони знову беруть її, насаджують й штовхаються глибше і глибше. Нащо він дивиться… так?

— Мені подобається, як ти червонієш. А я ще навіть не торкався. Поки що.

Натякає на продовження бесіди в тихішому місці? Шукала в собі відповідь і не знаходила. Якщо й так, то піти з ним чи ні? А як же типу його почуття? На них Ясмін згоди не давала.

— Стасе, ми трохи загралися.

— Теж так думаю. Досить вже грати.

Ясніше не стало. Між ними взагалі нічого не було ясно окрім сексу!

— Я намагався, Ясмін. Чесно. Старанно намагався дати тобі трохи часу зрозуміти те, на що мені знадобилось кілька днів. Та я скучив. Скучив так, що кістки виламує. Віриш?

Вірила. А точніше знала. Бо бачила таке раніше. У батьків бачила.

— Це не допомагає… — прошепотіла.

Той відчайдушний шепіт пробіг тілом хлопця морозцем, дістався очей й повернувся до неї. Штовхнувся холодом у груди, а далі тисячею голочок у серце. Боягузка ти Ясмін! Твій страх доведений до абсолюту й помножений на нескінченність не заведе далі знайомих стежок, а ті по колу бігають.

— Чому це тебе так лякає? Я ж небайдужий тобі?

— Небайдужий… — було б брехнею заперечувати це. — Але я не закохана!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍