Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

— Мені здається, ти саме цього і боїшся, так? Закохатися.

Він читав її, як відкриту книгу. Книгу, яку до того сотні разів закидали після першої ж сторінки через нерозбірливий почерк. Стас дерся крізь покручені літери до суті й не відступав.

— Можливо.

Ясмін завжди гадала, що не захоплюється хлопцями, бо ще не настав час. Бо є десь її людина й треба просто чекати, а виявляється чекати нема чого. Вона просто боягузка, а страх не бігає за годинниковою стрілкою й ніколи не насититься часом.

Помітила дівчат з групи й одразу ж втиснула голову в плечі, намагаючись здаватися менш помітною за спиною хлопця, а потім насварила себе. Скільки можна боятися? Вона життям не живе, а лише тінню серед світла бродить й усе чуже довкола. Чуже, бо й сама собі чужа через постійний страх! Замінила числами людей й рахує їх, як задачки. А життя не задачка з математики!

Випрямила спину й вкотре глянула в очі Стасу. Він теж помітив одногрупниць й привітно махнув їм рукою. Ті ж зацікавлено й відкрито розглядали їх столик і двох людей за ним, яких ну ніяк не очікували побачити разом.

Ясмін знала, що Ліна з Анею і Дашею от-от підійдуть і сполохано затискала в руці склянку з лате. Смачнючим напоєм, який би так і не спробувала, якби не Стас. Він показав, що кава теж може бути смачною.

— Привіт! Ви тут… разом? Якісь пари обговорюєте, чи що?

Стас вже якось збрехав Олегу про Лугового й лабораторні. Могли б знову використати цю відмазку.

Повернула голову до хлопця й запитанням в очі. А він тільки на неї дивиться. Чекає. Усі чекають.

— Привіт, ні, просто пʼємо каву, — усміхнулася Ясмін у відповідь.

Сама від себе не очікувала. Відчула лише, що більше так не може. Як обговорюватимуть, то хай говорять, але ховатися більше не хотілося! Не за власними страхами!

— Оу… Тоді ми до вас?

Ліна вже взялася за стілець, та Стас притримав його рукою.

— Не сьогодні, — усміхнувся задоволено, — нам ще є що обговорити без сторонніх вух.

Отак прямо відрізав! Ясмін намагалася не звертати уваги на подивовані обличчя одногрупниць. Не очікували? Вона й сама в шоці.

Дівчата сіли за сусідній столик, а Стас подався ближче й хижа посмішка розтягнула вуста.

— Коли ти така самовпевнена так і хочеться взяти тебе. От на цьому ж столі. Тобі ж ніби подобається трах на столі?

Хоче засоромити? Хай викусить! Не для того так довго збирала сміливість по частинкам пошматованої душі.

— Подобається, — прямо глянула у відповідь. — Але мені не всі столи підходять.

Стас розглядав її з жагою, а погляд палав бажанням. Дозволила собі облизати вуста й з задоволенням відмітила, як стиснулися пальці на склянці. Так само він впивався у шкіру на стегнах, коли в машині насаджував на себе її тіло.

Йшла сюди з наміром тримати подалі від себе парубка, а тепер сама провокує! Стас точно вказав, що вона не розуміє власних бажань. То може й справді покластися в цьому на нього?

— В мене тренування після пар. О сьомій я можу забрати тебе від гуртожитку.

— А репетиція?

— Не вийде. Та ми можемо разом відрепетирувати ввечері. То як?

Лише й змогла, що кивнути головою. Сумнівалася й досі, та мала спробувати! Мала, бо ж без Стаса так і не наважиться жити, лише існувати.