Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

15 глава

Уляна

Настрій:  Не хочу зізнаватися, але я сумую за його нахабними повідомленнями.

Протягом наступного тижня ми з Даніяром не зустрічалися, але це не означало, що я могла забути про нього. Це було складно, коли він кожного дня писав мені, і його повідомлення змушували мене усміхатися, навіть коли я намагалася залишатися серйозною.

Кретин: Добрий ранок, білочко! Не забудь усміхнутися сьогодні — навіть якщо не хочеш, у тебе немає вибору. Наказ начальства!

І він додав до повідомлення смайлик в чорних окулярах.

Кретин: Я тут подумав, що треба б створити новий рейтинг. Номер один — ти, номер два — фільми з Джимом Керрі. Я звичайно жартую (або ні?), але ти повинна знати, що ти завжди на вершині моїх думок

Я: НЕ ПИШИ МЕНІ. ТИ ДРАТУЄШ.

Брехня. Я брешу, хоч і не хочу в це вірити.

Кретин: Ах, моє серденько!

Кретин: Ти не можеш мені заборонити писати. Може, я просто хочу дізнатися, як ти там, білочко? Звісно, якщо ти не проти терпіти мій невгамовний інтерес.

Ставлячи до свого повідомлення багато смайликів, які підморгують.

Кретин: І, до речі, скажи мені, що я тебе все ще дратую — принаймні це означає, що я не зник з твоїх думок.

Кретин: Не можу дочекатися зустрічі, щоб знову потрясти твої нерви... в хорошому сенсі, звісно. І, до речі, вже встиг дізнатися, що ти всім серцем чекаєш нашої наступної зустрічі.

Я: Здається, ти не розумієш, що я серйозна. Твої повідомлення дратують, і мені потрібно зосередитися на роботі.

Кретин: Слухаю, серйозно. Але як ти можеш зосередитися на роботі, якщо твої думки все ще сповнені мною? І не кажи, що це не так. Я ж знаю, що ти про мене думаєш, навіть коли брешеш.

І так, я усміхнулася. Трішки. А може і не трішки… Неважливо!

На другий день я отримала:

Кретин: Як справи, моя улюблена 'ворогиня'? Мені цікаво, чи твоя усмішка сьогодні ще гостріша, ніж учора. Чекаю фото для перевірки.

Я: Вже починаю сумувати за тими моментами, коли твої повідомлення не спамили мій телефон. Чому ти не можеш просто дати мені спокій?

І так кожного дня…

Кретин: Знаєш, я майже вірю, що ти сумуєш за мною. Можливо, сьогодні ти зізнаєшся мені, що сумуєш? Або знову вдаватимеш, що не чекаєш мого повідомлення?

Кретин: Якщо ми не побачимося цього тижня, я почну думати, що ти мене уникаєш. Хоча я й розумію, чому. Така гаряча, як ти, точно має багато шанувальників. Але я все одно твій фаворит, правда ж?

Кретин: Уяви, що я зараз поруч... І уяви, як я прошепочу тобі на вухо, що в мене є для тебе план на вихідні. Готова до пригод, білочко?

Кретин: Тільки уяви: ми обоє на пляжі, ти в купальнику, я... без футболки. І чого нам ще не вистачає? Можливо, просто разом повалятися під сонцем. Але я сумніваюся, що зможу довго втриматися від спокуси.

Його повідомлення були настільки різними — від жартівливих до гарячих, що я не могла не чекати на них із цікавістю. Це було дратівливо смішним.

***

Коли я ввійшла в дім Дани з Олександром, він був охайним і затишним, з легкою нотою розкоші. Сьогодні ми з дівчатами вирішили провести вечір разом і випити глінтвейн, який приготувала Дана.

— Здається, у нас сьогодні буде чудовий вечір, — сказала я, оглядаючи кімнату. — Виглядає затишно.

Дана, яка стояла біля столу, що вже ломився від закусок, усміхнулася.

— Я рада, що вам сподобалося. Глінтвейн я зробила за старим рецептом, — відповіла вона. — Сподіваюся, він вас розігріє.

Варя вже сиділа за маленьким диванчиком й обирала з таці смачні закуски. Вона підняла голову і подивилася на нас з усмішкою.

— Це справжня святкова вечеря! — сказала вона. — Дана, ти завжди знаєш, як створити атмосферу.

Ми сіли, і я взяла чашку. Перший ковток був приємно зігріваючим і солодким, з ароматом спецій, який розливався по всій кімнаті.

— А що це в тебе на колінах? Ти впала? Знаєте, у мене таке було колись я так спішила, що не помітила одну сходинку, і… — почала розповідати Дана.

Я відчула, як ком застряг у горлі — чи то від сорому, чи від сміху. Ага, впала на диван Даніяра, а потім на його... Я й досі могла відчути, як мої коліна труться об диван, в той момент, коли чоловік бере мене...

Ніхто з них не знав, що наші фіктивні стосунки перетворилися на щось більше. Це було б надто… складно пояснити.

— Що, ти насправді впала? — здивовано запитала Варя, помітивши мій млявий вираз. Я кивнула, намагаючись виглядати якомога звичайніше.

— Так, — відповіла я. — Просто спіткнулася біля супермаркету… В мене влетів якийсь хлопець, і я сильно впала.

Я вмію брехати. Але ненавиджу це робити. Це не в моїх принципах.

— Справді? Ти завжди так стрімко рухаєшся? — засміялася Дана, напівжартівливо. — Може, тобі варто бути обережнішою.

— Так, може, варто, — з усмішкою підтвердила я, намагаючись відвести розмову в інше русло.

Але мій розум чомусь був зайнятий думками про те, чому Даніяр сьогодні не написав. Він міг одним реченням змусити мене усміхнутися або ж, навпаки, відчути хвилю роздратування. Я спробувала відірватися, але і думки про те, чому він мовчить, не давали мені спокою. Може, він просто вирішив дати мені відпочити від своїх жартів і фліртів? Або ж, можливо, він мав свій план на вихідні, про який збирався розповісти, але ще не знайшов для цього моменту?

— Що з тобою? — запитала Варя, дивлячись на мене з тривогою. — Ти виглядаєш, ніби в тебе є ще якісь проблеми.

Я змусила себе усміхнутись, намагаючись приховати хвилювання.

— Нічого, просто думки.

— Знаєш, твій зад досить гарний на фотографіях від папараці, — зухвало сказала Варя, усміхаючись. — Прям справжня зірка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍