Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"

–Не треба.– просив Патрик, заплющивши очі.

–Чому?

–Ти не справжній.

–Чому ти це кажеш?– ображено відповів Джейсон.

–Бо я створив тебе! Ти лише моє бажання, породжене почуттям провини, я не говоритиму з тобою. Зникни.– відійшовши від нього, сказав Патрик.

–Але ж я все ще тут.– його голос звучав близько, ніби він телепортувався.– І ти не можеш залишити симуляції, ти знаєш чому.

–Бо я не завершив клятий сценарій.

–Не сценарій. –хитав головою Джейсон.–Ти намагаєшся виправити те, що сталось.

–Але це неможливо.

–Саме так.–кивнув Джейсон.–Те, що сталось не виправиш. Але ми тут, і ти маєш можливість полегшити свій біль. Сказати все, що ти б прагнув сказати насправді.

–Пропонуєш закрити гештальт?

–А в тебе є інші справи? – саркастично кинув Джейсон.– Може, передивимось, як Індіана Джонс застрелив Каїрського Мечника з револьвера на дуелі мечів в сотий раз?

Патрик дозволив собі всміхнутись.

–Я не знаю, що казати.

–Почни з того, що відчув, коли я поцілував тебе.

–Нічого.

–Що, погано цілувався?– майже ображено спитав Джейсон.

–Ні, бо ти помер, придурку.

–А якби я не помер? Як би розвивались справи тоді?

Патрик зітхнув. Наступив ранок. Він густо намазував хліб арахісовою пастою і побачивши вимазаний нею ніж, чи не вперше, чомусь вирішив відправити його у мийку. Зміна звичного сценарію його трохи роздратувала, але коли він почув дзвінок у двері, то мало не підстрибом кинувся відчиняти.

Джейсон стояв на порозі щасливо всміхаючись.

–Я закінчив працювати заробив нормально грошенят і ввечері ми йдемо гуляти.– без привітання сповістив він, поставивши пакет на стіл.– Там молоко, джем круасани і коробка кави, бо я тебе постійно об’їдаю, ти такий худющий, що мені соромно.

Патрик реготнув, зачинивши двері. Він розібрав пакет, поклав два круасани на стіл і протягнув Джейсону. Той повернувся і схопивши Патрика за руку притягнув до себе цілуючи. Патрик закляк, не очікуючи подібного. Поцілунок був довгим і солодким, він і не згадає у який момент міцно обійняв Джейсона, притягнувши до себе. Коли його вуста відпустили його він довго дивився у його очі, повільно переводячи погляд з одного ока на інше.

–Ну, власне, і все, що я збирався сьогодні сказати.– хихотнув Джейсон.

Патрик і собі розсміявся.

–Переїжджати до тебе не збираюся.– попередив він.–Ми ще погано одне одного знаємо.

–Тоді може кудись сходимо?

–Я ж кажу: ми йдемо гуляти. Куди ти хочеш?

–Та мені байдуже. Я ніде не буваю, тож мені всюди буде цікаво.

–Ти мав сказати, що тобі всюди буде цікаво зі мною.

–Гаразд. Виправлюсь.

–Який ти в нас не романтичний.– закотив очі Джейсон.

–Ну, вибач.– всміхнувся Патрик.

–Ти візьмеш вихідний?

–Можливо.

Джейсон всміхнувся, поцілувавши Патрика знову.

Це могло би статись саме так. Це мало статись саме так. Він мав шанс на це, але старий дурний нещасний випадок змусив його навічно замкнутися  і боятись власних почуттів.

Джейсон зник. Квартира здавалась чужою і, попри наявність звичних меблів, порожньою. Двері були в тому місці, де він не очікував: замість телевізора на стіні. Схоже його симуляцію завершено, він може йти далі. Відчуваючи сум і біль від спогадів, які він поховав разом з Джейсоном, а тепер знову пережив, Патрик відчинив двері і востаннє озирнувшись на квартиру прошепотів:

–Дякую.

А тоді вийшов. Двері за його спиною зникли,  Лів у коридорі вже не було.

Вилаявшись, Патрик пішов на пошуки своїх друзів по нещастю, чи то пак по симуляції. Що, якщо задуматись, цілком могло би бути синонімами, враховуючи контекст.