Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"

–Я закінчив працювати заробив нормально грошенят і ввечері ми йдемо гуляти.– без привітання сповістив він, поставивши пакет на стіл.– Там молоко, джем круасани і коробка кави, бо я тебе постійно об’їдаю, ти такий худющий, що мені соромно.

Патрик реготнув, усвідомивши, що арахісова паста прилипала до зубів. Дідько, це ж тепер і не всміхнешся, треба терміново прополоскати рота. Він розібрав пакет, поклав два круасани на стіл і протягнув Джейсону. Той повернувся і схопивши Патрика за руку притягнув до себе цілуючи. Патрик закляк, не очікуючи подібного. Втім поцілунок був занадто коротким, щоб він усвідомив що відчуває в цей момент, бо Джейсон відірвався від нього і прохрипів:

–Арахіс?

Патрик спершу не зрозумів, чому це так нажахало хлопця, а тоді помітив, як шкіру Джейсона вкривають червоні плями, його обличчя за якусь коротку мить починає набрякати, а сам він падає, задихаючись.

–О, господи! Джейсоне!– крикнув він, присівши поруч.– Зараз, зараз, зачекай!

Один гудок. Другий.

–911. Що у вас сталось?

–Я…вітаю. Хлопець близько двадцяти п’яти років, я не знаю, мабуть в нього алергія на арахіс, це схоже на набряк Квінке чи анафілактичний шок, не знаю різницю між ними, я не лікар. Чері стріт 19, будь ласка поспішайте. Другий поверх…е…тридцять третя квартира.

–Добре, сер, бригада невідкладної допомоги уже в дорозі. Підкажіть, у постраждалого є адреналін? Якщо він алергік, шприц має бути з ним.

–Шприц…–він звернувся до Джейсона, який задихався, смикаючись на підлозі.– Ти маєш…Господи.– він прощупав руками кишені його карго, але там було порожньо.–Я перевірю в квартирі. Тримайся, прошу.

Не опускаючи телефон, Патрик зірвав ключі з гачка, деформувавши кільце брелока, те впилось йому в пальці пустивши кров. Він полетів до квартири сусіда, тремтячими руками відмикаючи  замок. У квартирі було доволі темно, всі штори були щільно закритими. Він перевірив шафку біля ліжка, та там були тільки пігулки від головного болю і контрацептиви. Тоді він побіг у ванну, відчинивши дверцята дзеркальної шафки, купа пляшечок з пігулками, тюбиків з мазями. Знайшовши довгий вузький шприц у пластиковому флаконі, з написом «Епінефрин», він схопив його і побіг до квартири.

–Міс? – спитав він у слухавку.– Я знайшов шприц…Ні-ні!

–Сер?

Джейсон не рухався. Патрик впав на підлогу біля нього і відкривши шприц швидко увігнав його у  руку Джейсона. Реакції не було. До відкритих дверей квартири вбігло троє фельдшерів, один з них ніс кейс з медикаментами.

–Сер, як довго він не дихає?

–Я шукав його шприц.– розгублено сказав Патрик, так і лишаючись на колінах перед бездиханним Джейсоном.

–Ви вкололи йому щось?– спитав лікар, перевіряючи зінниці. Доки інший розірвав Джейсону сорочку і дістав дефібрилятор із кейса.

–Я знайшов адреналін.

–Сер, присядьте, Роббі, вколи йому заспокіливе.

Двоє фельдшерів намагались реанімувати Джейсона, а третій присів навпочіпки, зустрівшись поглядом з Патриком:

–Сер, ми зробимо все можливе.

Йому таки щось вкололи, бо кімнату трохи повело і очі його злипались. Він тільки і бачив, як груди Джейсона під дією струму здіймаються і опускаються. Але дихання не відновлювалось.

Вже за третьою безуспішною спробою, Патрик втратив сподівання, що Джейсон прокинеться. Було очевидним, що він помер. І помер через грьобану арахісову пасту, яку Патрик тепер ненавидів. А ще через те, що він був занадто сором’язливим, щоб зізнатись собі та хлопцю, що має почуття до нього.

Надто швидко настала ніч, з вікна на стіни лягали промені ліхтаря, що був встановлений через дорогу. Джейсона і лікарів у квартирі уже давно не було. Патрик сидів у тиші і темряві ще якийсь час. Потім встав і пішов на роботу. Повернувся. Ліг поспати на кілька годин. Знову темрява і самотність. Ранок, на роботу. Повернення. Знову короткий сон, знову темрява і самотність. Це відбувалось наступні півроку. І хоч Патрик з’їхав з квартири де кожен ранок підсвідомо чекав, що Джейсон знову завітає на сніданок, відчуття, що він от-от з’явиться за дверима уже нової оселі, так і не залишало його.

–Патрику…–знову почувся голос.

Він заплющив очі. Грьобана симуляція змусила його опинитись тут знову. Побачити все це знову, відчути те, що він змушував себе забути.

–Патрику? Чому ти ігноруєш мене?

–Тебе тут немає. – не розплющуючи очей, відповів він.

–Але я ж є. Поглянь на мене.

–Ні.

–Патрику!

–Ти лише ілюзія.

–Ти не можеш цього знати.

Він розплющив очі. Джейсон сидів біля столу, підігнувши одну ногу під себе. На столі біля нього була розкрита банка джему та срана арахісова паста. Патрик на автоматі і схопив банку, відправивши її до сміттєвого баку.

Джейсон торкнувся його плеча, розвернувши його до себе. Він мав достобіса реальний вигляд. Той же веселий погляд. Ті ж чуттєві вуста, що зараз вигинались у легкій посмішці.