Читати книгу - "Ілюзія Бога"

що не читав більшості з 58 рецензованих статей, які йому надали. Що й не дивно, адже в такій царині, як імунологія, важко розібратися. Зате неприпустимо те, що Бігі, не читавши, відкидав усі ці дослідження як «безплідні». Ясна річ, вони безплідні, якщо ставити за мету вести агітацію серед легковірного народу та політиків, а не відкривати важливі істини про те, як влаштований реальний світ. Вислухавши Бігі, Ротшильд красномовно підсумував усе, що було на думці в кожної порядної людини, яка перебувала в судовій залі:

На наше щастя, існують науковці, які шукають відповіді на питання про походження імунної системи… Це наш захист від виснажливих і смертельних хвороб. Люди, з-під чийого пера вийшли ці книги та статті, за свою важку роботу не отримують ні слави, ні гонорарів за публікації, ні запрошень виступити перед великими аудиторіями. Але саме завдяки їхнім зусиллям ми в змозі стримувати й лікувати тяжкі тілесні недуги. А професор Бігі, зі свого боку, разом з усіма іншими прибічниками розумного задуму навіть пальцем не поворухнув, щоб посприяти зростанню наукового, зокрема медичного знання. Ще й переконує майбутні покоління теж розслабитися64.

Американський генетик Джеррі Койн у рецензії на книжку Бігі написав: «Чого достеменно вчить нас історія науки — то це того, що ми зрештою опинимося в глухому куті, якщо своє невігластво позначатимемо терміном “Бог”». Або ж можна процитувати одного красномовного блогера, який прокоментував нашу з Джеррі Койном статтю про розумний задум, опубліковану в газеті «Guardian»:

Звідки взагалі взялася думка, що Бог — це пояснення? Адже все якраз навпаки. Бог — це нездатність пояснити, це стенання плечима, це «звідки я знаю?», замасковане під духовність та ритуал. Якщо людина приписує щось Богові, загалом це означає, що вона уявлення не має, як так сталося, тому пояснює це «щось» якимось недосяжним і незбагненним небесним духом. А запитай у неї, звідки взявся цей небесний чувак, то готовий закластися, що почуєш розмиту псевдофілософську відповідь, нібито він завжди був або існує за межами природи. Цим, ясна річ, нічого не пояснюється65.

Дарвінізм відкриває нам очі на ще один факт. Хоч сформовані еволюцією органи на перший погляд здаються вишуканими й ефективними, у них можна виявити чимало недоліків. І саме цього слід було очікувати від утворень, що мають еволюційну історію, тоді як такого роду недоліків не повинно бути в спроектованих творінь. Приклади недосконалих органів я розглядав у своїх інших книгах. Зокрема, зворотний гортанний нерв своїм обхідним і проблемним шляхом, яким досягає пункту призначення в нашому організмі, виказує свою еволюційну історію. Багато людських недугів — біль у попереку, грижі, випадання матки та вразливість до синуситу — безпосередньо пов’язані з тим, що ми зараз використовуємо для прямоходіння тіло, яке протягом сотень мільйонів років відшліфовувалося для пересування на чотирьох кінцівках. Дарвінізм також відкриває нам очі на жорстокість і марнотратність природного добору. Хижаки в природі здаються бездоганно «спроектованими», щоб ловити здобич, а здобич — бездоганно «спроектованою», щоб тікати від хижаків. Тож на чиєму боці Бог66?

Антропний принцип у планетарному масштабі

Розчарувавшись в очах і крилах, джгутикових двигунах та імунних системах, богослови, які поклоняються білим плямам, часто свою останню надію вбачають у таємниці походження життя. Вони тішать себе думкою, що оскільки еволюція почалася з небіологічної хімії, то зародження життя повинне становити значно більшу прогалину в науковому знанні, ніж будь-який подальший еволюційний перехід. І в одному сенсі це справді більша прогалина, проте апологетам релігії від нього легше не стане. Річ у тім, що життю достатньо було зародитися лише один раз. А отже, цілком припустимо, щоб це була вкрай малоймовірна подія (як побачимо далі, в рази неймовірніша, ніж вважає більшість людей). Усі подальші еволюційні кроки раз у раз незалежно повторювалися у більш-менш схожому вигляді серед мільйонів і мільйонів біологічних видів протягом геологічного часу. Таким чином, еволюцію складних форм життя не можна пояснювати на основі таких самих статистичних міркувань, що й зародження життя. Події, з яких складається звичайна еволюція, не могли бути настільки малоймовірними, як одинична подія, із якої еволюція розпочалася (та, можливо, кілька інших виняткових подій).

Можливо, розрізнення цих двох типів подій не зовсім зрозуміле, тому я роз’ясню його докладніше за допомогою так званого антропного принципу. Назву цьому принципу дав 1974 року британський математик Брендон Картер, а подальший розвиток ідея отримала в книзі фізиків Джона Барроу та Френка Тіплера67. Зазвичай антропний аргумент застосовують щодо всесвіту, але до космічного масштабу я перейду пізніше, а зараз обмежуся його застосуванням у планетарному масштабі. Ми живемо на Землі. А отже, Земля — саме така планета, яка потрібна, щоб з’явилися й жили ми, навіть якщо такий тип планет дуже рідкісний, ба навіть унікальний. Наприклад, наша форма життя не може існувати без води в рідкому стані. Фактично, екзобіологи, шукаючи слідів позаземного життя, обстежують різні ділянки неба в пошуках ознак води. Навколо кожної типової зірки на кшталт нашого Сонця існує так звана «зона Золотоволоски», температура в якій не надто низька й не надто висока, а така, як потрібно, щоб на планетах була рідка вода. Ця тонка орбітальна ділянка лежить між віддаленішою від зірки зоною, у якій вода замерзає, та внутрішньою зоною, у якій вода закипає.

Також можна припустити, що сприятлива для життя орбіта за своєю формою має бути близькою до кола. Сильно видовжена еліптична орбіта, як, наприклад, у недавно відкритої десятої планети, відомої під неофіційною назвою Ксена, дозволить планеті лише зі свистом пронестися зоною Золотоволоски один раз на кожні кількадесят або кількасот (земних) років. Сама Ксена ніколи не потрапляє в цю зону навіть у момент найбільшої близькості до Сонця, якої досягає раз на кожні 560 земних років. Температура комети Галлея коливається від 47 °C в перигелії до –270 °С в афелії. Як і всі планети, Земля має еліптичну орбіту (максимально наближається до Сонця в січні, а максимально віддаляється в липні28); проте коло — лише один із варіантів еліпса, а земна орбіта настільки близька за формою до нього, що наша планета ніколи не виходить за межі зони Золотоволоски. Розташування Землі в Сонячній системі має ще й інші переваги, які зробили її сприятливою для еволюції життя. Юпітер виконує функцію гігантського гравітаційного пилососа, який перехоплює всі астероїди, які інакше могли б врізатися в нашу планету зі смертоносними наслідками. Єдиний природний супутник Землі — Місяць — сприяє стабілізації осі, навколо якої вона обертається68, та забезпечує кілька інших сприятливих умов для розквіту життя на ній. Наше Сонце теж не зовсім звичайне: воно не має зірки-двійника, з якою могло б обертатися в парі. Планети можуть існувати й навколо подвійних зірок, але їхні орбіти будуть занадто хаотично змінюватися, що дуже несприятливо для розвитку життя.

Були висловлені два пояснення особливої сприятливості нашої планети для життя. Згідно з теорією задуму, Бог створив наш світ, розмістив його в зоні Золотоволоски й цілеспрямовано підлаштував під нас усі інші деталі. Антропний підхід пропонує альтернативне пояснення, яке несе на собі певний відбиток дарвінізму. Більшість планет всесвіту перебувають за межами зони Золотоволоски своїх зірок, а тому не придатні для життя. Відповідно, на жодній із них немає життя. І хоч як мізерна кількість планет зі сприятливими для життя умовами, ми неминуче повинні бути на одній із