Читати книгу - "Ілюзія Бога"

Дуже дивно, що прибічники релігії захоплюються антропним принципом. Із якоїсь абсолютно незбагненної причини вони вирішили, що він підтримує їхню позицію. Насправді все навпаки. Як і природний добір, антропний принцип являє собою альтернативу гіпотезі про задум. Не вдаючись до жодного вищого задуму, він пропонує раціональне пояснення того факту, що ми перебуваємо в місці, сприятливому для нашого існування. Підозрюю, плутанина в релігійних головах виникає з того, що антропний принцип — єдине пояснення, яке згадується в контексті проблеми, яку він розв’язує — проблеми нашого перебування в сприятливому для життя місці. Та релігійним головам невтямки, що для розв’язання цієї проблеми були висунуті два пояснення: Бог і антропний принцип. Це несумісні альтернативи.

Вода в рідкому стані — звісно, неодмінна передумова для відомої нам форми життя, але самої цієї передумови недостатньо. Потрібно ще, щоб у ній зародилося саме життя, а це подія з надзвичайно низькою ймовірністю. Дарвінова теорія еволюції не зустрічає на своєму шляху жодних серйозних перешкод, починаючи з моменту, коли життя вже виникло. Але як бути власне з його виникненням? Зародження життя — це хімічна подія (або низка подій), під час якої вперше склалися всі потрібні умови для природного добору. Одна з таких потрібних умов і, відповідно, головний інгредієнт життя — носій спадкової інформації, яким може бути молекула ДНК або (ймовірніше) щось, що копіюється, але менш точно, наприклад споріднена з нею молекула РНК. Після появи цього кардинально важливого компонента — якої-небудь генетичної молекули — вже міг розпочатися справжній дарвінівський природний добір, який поступово сформував складні організми. Проте спонтанне, випадкове виникнення першої молекули-носія спадкової інформації багатьом здається неймовірною подією. Мабуть, воно справді було майже таким — дуже-дуже малоймовірним. Зараз ми обговоримо це питання докладніше, позаяк йому присвячено поточний підрозділ.

Походження життя — нині популярний, хоч і спекулятивний предмет дослідження. Для його вивчення потрібно володіти експертними знаннями з хімії, якими я, на жаль, не наділений. Тож мені залишається лише з живим інтересом спостерігати, що відбувається в цій галузі. Не здивуюся, якщо протягом кількох найближчих років хіміки повідомлять, що успішно здійснили нове зародження життя в лабораторії. Проте цього ще не сталося, тож досі залишаються підстави заявляти, що ймовірність такої події була й залишається надзвичайно низькою, хоч принаймні одного разу вона таки відбулася!

За аналогією із зоною Золотоволоски, можна стверджувати, що, попри всю малоймовірність зародження життя, нам відомо, що на Землі ця подія відбулася, адже на ній є ми. Як і в випадку сприятливого температурного режиму, дві гіпотези пояснюють, що сталося: гіпотеза про розумний задум та наукова, або «антропна», гіпотеза. Згідно з прибічниками розумного задуму, диво зародження життя було справою рук Бога, котрий ударив у первинний бульйон божественним вогнем і відправив ДНК (чи її еквівалента) у її величну подорож часом.

Антропна альтернатива цій гіпотезі, як і міркування щодо зони Золотоволоски, базується на статистичній логіці. Науковці покликаються на дивовижні можливості великих чисел. Згідно з сучасними оцінками, у нашій галактиці існує від 1 до 30 мільярдів планет, а таких галактик у всесвіті близько 100 мільярдів. Відкинувши кілька нулів з міркувань практичної обережності, отримуємо консервативну оцінку кількості планет у всесвіті — мільярд мільярдів. Припустімо тепер, що зародження життя, тобто стихійне виникнення чогось на кшталт молекули ДНК, справді має приголомшливо низьку ймовірність. Нехай імовірність цієї події настільки низька, що вона відбувається лише на одній із мільярда планет. Якби хімік звернувся до грантодавчої установи з проектом дослідження, очікувана успішність результату якого становить один зі ста, його б просто засміяли. А тут ми говоримо про один шанс із мільярда. І все-таки… навіть із такими примарними шансами у життя залишається цілий мільярд потенційних планет, і Земля — лише одна з них69.

Отриманий висновок настільки несподіваний, що повторю його знову. Навіть якби ймовірність спонтанного зародження життя на окремо взятій планеті дорівнювала одній мільярдній, ця запаморочливо малоймовірна подія однаково б відбулася на мільярді планет. Шанси знайти хоч якусь із цього мільярда планет приблизно такі самі, як відшукати голку в копиці сіна. Проте нам не треба далеко ходити, щоб знайти знамениту голку, бо (якщо згадати антропний принцип) будь-які істоти, здатні здійснювати пошук, самі перебувають на одній із таких дивовижно рідкісних голок ще до того, як починають шукати.

Будь-яке ймовірнісне твердження висловлюється в контексті певного рівня незнання. Наприклад, якщо нам нічого не відомо про конкретну планету, можна стверджувати, що ймовірність існування на ній життя дорівнює одній мільярдній. Проте якщо ввести в розрахунки додаткові відомості, результат зміниться. Можливо, ця планета має якісь особливі характеристики, приміром особливий хімічний склад гірських порід, який змінює шанси на користь існування життя. Інакше кажучи, деякі планети більш «землеподібні» за інші. А Земля, звісно, найбільш землеподібна з усіх. Цей факт повинен надихати наших хіміків на спроби відтворити зародження життя в лабораторних умовах, бо він збільшує їхні шанси на успіх. Мої попередні розрахунки показали, що навіть хімічна модель з одним шансом на успіх із мільярда все-таки передбачає, що життя мало б виникнути на мільярді планет всесвіту. Краса антропного принципу полягає в тому, що згідно з ним (і всупереч здоровому глузду) для цілком задовільного пояснення існування життя на Землі достатньо хімічної моделі, яка передбачала б виникнення життя хоча б на одній планеті з мільярда мільярдів. Але я ні на йоту не сумніваюся, що зародження життя насправді не настільки малоймовірна подія. На мою думку, інвестування грошей у лабораторне відтворення цієї події має сенс, як і підтримання проекту SETI (англ. Search for Extraterrestrial Intelligence — пошук позаземного розуму), позаяк існування розумного життя деінде у всесвіті цілком імовірне.

Навіть якщо прийняти найпесимістичнішу оцінку ймовірності спонтанного зародження життя, її достатньо, щоб статистичний аргумент вибив ґрунт з-під ніг тих, хто пропонує заповнити прогалину розумним задумом. Серед усіх відомих прогалин в еволюційному літописі зародження життя може здатися найбільш нездоланною проблемою лише людям, навченим оцінювати шанси й ризики на побутовому рівні — тому самому, на якому грантодавчі інституції оцінюють перспективність дослідницьких проектів, поданих хіміками. Проте наука, оперта на статистичні методи, здатна заповнити навіть таку велику прогалину, не вдаючись до ідеї Бога-Творця з тих самих міркувань, які ми наводили, коли обговорювали метафору надсучасного авіалайнера.

Повернімося тепер до важливої тези, згаданої на початку цього підрозділу. Уявімо, що хтось намагається пояснити явище біологічної адаптації на основі тієї самої логіки, яку ми щойно застосували до зародження життя, тобто покликаючись на величезну кількість доступних для цього планет. Нам відомо, що кожен біологічний вид і кожен досліджений орган добре виконують свої функції. Крила птахів, бджіл і кажанів ефективні для літання. Очі ефективні для бачення. Листя — для фотосинтезу. Ми живемо в оточенні близько десяти мільйонів видів, кожен із яких незалежно від інших справляє сильне враження, наче його спроектовано. Кожен вид чудово пристосований до свого особливого способу життя. Чи можливо всю цю величезну масу прикладів позірного творіння пояснити за допомогою того самого аргументу «величезної кількості планет»? Ні, не можливо. Абсолютно не можливо. Навіть не намагайтеся. І це дуже важливе положення, позаяк воно стосується одного