Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба"

рідше, ніж залізо, то у додержавний період цей розрив був ще більшим. У І тис. ковальством, ймовірно, займалися ті ж майстри, які видобували залізо. Доказом цього слугують знахідки залишків ковальства не тільки поруч з сиродутними горнами на рядових общинних поселеннях чи городищах протягом всього досліджуваного часу, а й у спеціалізованих металургійних центрах типу Лютежа. Втім, з’являються вже очевидні ознаки відокремлення процесу обробки заліза від його виробництва. Прикладом цього є металургійний центр у Гайвороні VI—VII ст., де зосереджувалося виробництво кричного заліза[254] і городище Зимне — адміністративно-ремісничий центр слов’янського племені дулібів, на якому зафіксовано велике ремісниче виробництво ковалів та ювелірів, але немає слідів залізодобування[255]. З кузнями можна пов’язати об’єкти на пам’ятках другої половини І тис. Зазвичай це залишки будівель з розвалами відкритих кам’яних вогнищ чи горнів, біля яких зосереджено шматки криць, шлаків, уламки тиглів, сопла (Ріпнів II, Паріївка, Ломачинці, Добринівці, Волоське та ін.), а інколи й з набором робочих інструментів, як, зокрема, на Пастирському городищі, в майстерні якого знайдено молот-кувалду, невелике кувадло, молоток-ручник, великі та малі ковальські лещата, ножиці для різання металу, зубило. Поодинокі ковальські інструменти походять з пам’яток різного часу. Але виробничих споруд, які, безумовно, були б пов’язані з металообробкою на пам’ятках першої половини І тис. поки що не виявлено. Тому найоб’єктивнішим показником рівня ковальського ремесла є самі залізні вироби.

Результати металографічного аналізу продукції ковалів, зростання з часом її асортименту дають змогу виявити рівень розвитку техніки та технології металообробки, професіоналізму ремісників та уявити розвиток виробничих потужностей суспільства. На сьогодні проведено металографічне дослідження близько 700 ковальських виробів І тис.[256]. Метал, що датується рубежем н. е., особливо з Середньодніпровського регіону, дуже зашлакований, нерідко занадто загартований і погано прокований. Очевидно, зарубинецькі ковалі ще недосконало володіли прийомами пластичної обробки металу в гарячому стані, хоч іноді трапляються знаряддя з цементацією леза та з подальшим гартуванням і пакетуванням. Зарубинецьке ковальство за своїми особливостями наближається до традицій латенської металообробки. Проте технологія ковальського ремесла у Поліссі та Верхньому Подніпров’ї того часу при більш досконалій техніці пластичної обробки залізних виробів в гарячому стані дещо примітивніша і наближається до рівня ковальства германських культур півдня Польщі.

Відносно вищого рівня розвитку досягло ковальство у другій чверті І тис. За матеріалами черняхівської культури спостерігається досить високий ступінь майстерності й професіоналізму ремісників, що виконували складні ковальські роботи. Стійке сполучення в одному предметі таких технологічних прийомів, як пакетування, цементування та гартування, вказує на кельтські, а можливо, й провінційно-римські традиції. Втім, ознак серійного виробництва ще немає. Ковалі у черняхівському суспільстві, як і раніше в зарубинецькому, залишалися універсалами, що працювали «на замовлення», а не на ринок, і забезпечували своєю продукцією найближчі общини. Аналіз вихідної сировини та технологічних особливостей ковальських виробів свідчить про відносно високий рівень, наближений до черняхівського, залізообробки у племен рубежу і початку н. е. Подністров’я — носіїв поєнешті-лукатівської та липицької культур. І навпаки, рівень ковальства у населення лісової смуги України, яке відоме за пам’ятками київської культури і є сучасником черняхівських племен, був дещо нижчий, його можна порівнювати із зарубинецьким ковальством. Стан ковальської справи відбиває також асортимент залізних виробів на матеріалах найбільш вивчених територій. Якщо серед пам’яток зарубинецької культури він налічує близько 40 найменувань, більша частина яких є предметами хатнього вжитку та побуту, деталями одягу та прикрасами, значно рідше знаряддями праці сільських промислів та ремісничого інструментарію і лише в поодиноких випадках предметами військового спорядження, то в черняхівських матеріалах асортимент значно ширший — до 60 найменувань. При цьому помітно зросла питома вага знарядь праці, особливо землеробських, ремісничих інструментів та предметів озброєння.

На слов’янських пам’ятках V—VIII ст. залізних знарядь зафіксовано начебто менше, ніж у попередній час. Але залізоробне виробництво цього періоду свідчить про підвищення його обсягу, наслідком чого є спеціалізовані металургійні центри типу Гайворона, на яких виявлено залишки тільки залізодобування. Тому зменшення кількості виробів із заліза на поселеннях цього часу, очевидно, не можна пояснити деяким уповільненням поступального розвитку ранньосередньовічних слов’ян. Ймовірна причина криється в майновому та соціальному розшаруванні слов’янського суспільства цього часу. Виявом його є рядові, общинні поселення з досить бідними знахідками та городища — господарсько-адміністративні центри племен, як Зимне чи Пастирське, з багатим асортиментом ковальських виробів та ювелірних прикрас, з численними залишками слідів їх виробництва і, зрештою, скарбів (Мартинівський, Хацьківський, Ржавецький тощо), які за характером знахідок пов’язуються саме з слов’янським етносом. Ковальство слов’янських культур V—VII ст. мало приблизно однаковий рівень розвитку. Всі ковалі використовували той самий вид сировини (кричне залізо і сирцеву сталь) й однакові технологічні прийоми. Вони досконало володіли технікою пластичної обробки заліза в гарячому стані, тобто вільною ковкою, широко застосовували гартування та відпуск металу. Вироби з цементованої сталі трапляються рідко, як і випадки виготовлення конструктивно складних виробів з наварними сталевими лезами. Широко розповсюджений був пакетний метал, який одержували за допомогою певної системи обробки залізного та сталевих напівфабрикатів. У слов’янській металообробці V—VII ст. спостерігаються процеси внутрішньої розгалуженості, хоча й досить слабкої. З’являються центри виготовлення заліза (Гайворон) і центри його обробки (Зимне). Виникає торгівля напівфабрикатами, про що свідчать знахідки стрижнів напівфабрикатів. Але ковалі, що забезпечували потреби рядових общинників, які складали головний кістяк галузі, мабуть, залишались спеціалістами широкого профілю і тримали в своїх руках весь обсяг робіт, пов’язаних із видобутком та обробкою чорних і кольорових металів.

Певні відмінності спостерігаються у ковальстві лівобережного населення VII—VІІI ст., відомого за пам’ятками волинцевської культури. Серед його виробів значно більше предметів із сталі, отриманої, напевне, шляхом удосконалення сиродутного процесу та з пакетного металу. А крім того, тут уперше з’являються вироби, виконані в техніці цілеспрямованого тришарового зварювання клинка ножа: у центрі смуга високовуглецевої сталі, по боках — залізо. Ці відмінності зумовлені впливом ремесла волинцевських племен та алано-болгарських племен салтівської культури, що входили до складу Хозарського каганату. У пеньківському та празькому ремеслі відчутне продовження місцевих традицій попередніх часів[257].

Рис. 13. Залізні знаряддя праці з городища Зимне VI—VII ст.

Серед пам’яток VIII—X ст. (культури типу Лука-Райковецька на Правобережжі та роменська — на Лівобережжі України) знайдено залізні вироби, які свідчать про помітний прогрес у ковальській обробці та водночас збереження технологічних традицій попереднього періоду. Кількість залізного інвентаря зросла, він набуває сталих форм, що зберігаються і в подальшому. Збільшується частка знарядь праці та інструментів. У різних пам’ятках їх налічується до 30 видів. Але спеціалізація в самій галузі перебувала ще в початковому стані, оскільки залізо добувач, коваль