Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

був жвавий невеличкий хлопчик, з піднятим догори чубом, що стирчав над високим чолом, надаючи дитині задиркуватого вигляду.

Гарна, мальовнича лубенська місцевість з горбами від зруйнованої фортеці ще з часів князівських, що звалися Валами, поблизу яких жили його батьки і звідки розгортався величний краєвид на Сулу і її порослі лісами та очеретами луги, добре впливали на хлопця, привчали любити природу і цікавитися рідною старовиною».

За тим же свідченням, змалку Миколу часто можна було бачити на Сулі: то він ловить вудочкою рибу, залізши по пояс у воду, то купається, стрибаючи з кручі разом з товаришами, такими ж зірвиголовами, як і сам. Взимку та сама Сула і горби Валів давали підліткам нові здорові розваги – їзда на ковзанах та спускання з гори на санчатах. З часом, коли з задиркуватого хлопця вибрався моторний юнак, демократичне товариство Миколи та його приятелі знайшли на Сулі нове джерело розваги – їзду на човнах і подорожування до мальовничого Мгарського монастиря або варення польової каші на «гімназійній пристані».

В п'ятому класі Микола зовсім закинув навчання, і лише через три роки його перевели до наступного класу. Навчаючись у 6 класі (1894—1895 pp.), він стає членом нелегального самоосвітнього гуртка гімназистів. Після закінчення гімназії в 1897 р. вступив на природничий факультет Московського університету. Навчання тривало лише півроку. Через хворобу М. Порш змушений був залишити університет.

В 1900 р. він вступає на філологічний факультет Київського університету. В цей час у вузі постійно відбувалися студентські заворушення, нормального учбового процесу не було. Микола майже постійно був у Лубнах. Зрештою він залишає навчання і виїздить на лікування до Німеччини. Пізніше він ще кілька разів здійснював такі поїздки до Німеччини, а також до Австрії. Цікавився німецьким робітничим рухом, його ідейними засадами. Після тривалої перерви, у 1907 p., відновив навчання, але вже на юридичному факультеті Київського університету і закінчив його в 1911 p., отримавши звання кандидата права. Вступив до адвокатського стану м. Києва.

Під час навчання в Київському університеті Микола Порш входив до студентської громади, його світогляд формувався під впливом журналів «Образование», «Начало» и «Жизнь», які були літературним відображенням західноєвропейського соціалістичного руху. Одночасно цікавився минулим України, знайомився з історичними монографіями М. Костомарова, читав «Київську старовину», був знайомий з женевськими виданнями М. Драгоманова, поділяв його погляди. Після революції 1905 р. взяв участь у широкій дискусії, виступивши у «Літературно-науковому віснику» на захист репутації М. Драгоманова. Полемізував також зі статтею Д. Донцова «Русский либерализм и украинское движение», в якій автор писав: «Віра українців у російський визвольний рух була міцніша, ніж віра некрасовського мужика у свого пана: «Вот приедет барин, барин нас рассудит…». Порш заперечував Д. Донцову у тому ж «Літературно-науковому віснику»: «Стаття вельми цікава, хоч і дуже спірна. Закидаючи українському громадянству віру в прихильність російського лібералізму до української справи, шановний автор, після аналізу сучасного російського лібералізму та його неминучої еволюції, приходить до того висновку, що майбутня Росія змушена буде порозумітися з поляками та що результати цієї згоди не лишаться без значення для українців». Микола Володимирович Порш був з тих, хто свої ідейні переконання намагався, не гаючись, втілювати в практику. Тому дуже рано прилучився до революційної діяльності. Уже наприкінці 90-х pp. XIX століття він організовує в Лубнах український революційний гурток з учнів середніх шкіл та молодих службовців. Членом цього гуртка був і Андрій Жук, який в той час працював у повітовій земській управі. Гарні, товариські стосунки між ним і Поршем тривали впродовж всього життя.

Із створенням у 1900 р. Революційної української партії (РУП) – першої активної політичної організації у Центральній та Східній Україні, лубенський гурток під керівництвом Миколи Порша перетворився на партійний осередок під назвою «Вільна громада РУП на Полтавщині». «Вільна громада» працює над зростанням своїх рядів і поширенням своєї діяльності на західні повіти Полтавщини.

В грудні 1902 р. на з'їзді РУП, яка складалася тоді з 6 комітетів, Микола Володимирович представляв «Вільну громаду РУП на Полтавщині». В кінці 1903 р. в різних містах України серед членів РУП було проведено масові обшуки та арешти. Був заарештований і М. Порш, але за відсутністю доказів був звільнений з виселенням з Лубен і передачею під поліцейський нагляд у Київ.

Арешти, а також примусова чи добровільна еміграція за кордон членів РУП значно послабили організацію. Партійний апарат був зруйнований. Микола Порш відчуває себе покликаним відродити партійне життя і енергійно береться за справу, швидко (уже з 1903 р.) стає фактичним керівником РУП. Він формує новий центральний комітет партії. Особливу увагу звертає на виховання кадрів пропагандистів-організаторів серед студентської молоді. Читає систематично лекції, найчастіше з національного питання серед студентів, учнів середніх шкіл і робітництва у Києві та інших містах. Ціла низка відомих пізніше діячів вийшла з його партійної школи (Л. Юркевич, В. Садовський, В. Степанківський та інші). Із старших українських діячів велику допомогу надавали Борис Матюшенко, Андрій Жук. М. Порш разом з ними працює над розбудовою партійної організації, насамперед у Києві, пізніше організаційна робота поширилась і на провінцію, центр ваги при цьому дедалі переноситься з села на місто, на міське робітництво. Одночасно почалась «чистка» партійних організацій від чужонаціональних елементів (євреїв, росіян, поляків), а також від чужої ідеології (соціал-революціонерів). Це було застосування принципу національних організацій пролетаріату, запозиченого у Бунду. Партія почала основну увагу звертати на національно-культурну сторону своєї діяльності, фактично перетворюючись на апарат дерусифікацїї робітництва і революційно налаштованої інтелігенції, виховуючи кадри українських революціонерів. З іншого боку, застосування принципу національних організацій у побудові партії було причиною її повільного зростання, її ізольованості та малопомітності в революційному русі країни і джерелом внутрішніх конфліктів.

Київська вільна громада РУП створила «Нарис програми». Найближчим завданням партії висувалися «цілковите знищення царату в спілці з революційними партіями всіх народів російської держави і заміна його федеративною республікою з діленням держави відповідно історичній і національній різниці земель, з повною автономією кожної області у внутрішніх справах на підставі демократичної конституції із забезпеченням прав кожної національності і залишенням права кожній складовій частині на повне державне відокремлення після бажання більшості його у людности, висловленого загальним голосуванням». «Нарис» вимагав «повної автономії України у внутрішніх справах із забезпеченням рівноправності населяючих їй національностей і на підставі найширшої конституції з Народною Радою як законодавчими зборами і як вищою заступничою політичною інституцією країни». Автором цього програмового документа був Микола Володимирович Порш.

Восени 1904 р. з харківської тюрми вийшов один із засновників і впливових діячів РУП – Дмитро Антонович. Реформи М.