Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

Члени закордонного партійного центру мали намір реформувати партію шляхом вилучення з її діяльності національного питання, наближення її ідеалів до платформи РСДРП. Вони вважали перший період діяльності РУП під керівництвом Д. Антоновича недостатньо соціал-демократичним, а новий курс М. Порша – націоналістичним, який може стати перешкодою для об'єднання з РСДРП. Для втілення своїх планів у життя закордонна група РУП запропонувала скликати партійний з'їзд. В грудні 1904 р. делегати з'їхались до Львова – місця перебування закордонної групи. Проте учасники з'їзду належали до різних течій і розходились у поглядах на ряд принципових практичних питань. Найбільші суперечності виявилися у питанні про самостійність України.

Провідником «самостійників» став М. Чацький, або ж Микола І (М. Порш. – В. С), який в цей час набув чималої популярності і впливу.

На з'їзді склалася напружена атмосфера, яка привела до суперечок про «законність та правильність» мандатів, а як наслідок – до зриву самого з'їзду О. Скоропис-Йолтуховський з цього приводу відзначав: «Сконсолідування більшості на з'їзді круг тов. Чацького (М. Порша. – В. С.) і позбавлення нас можливості не тільки дискусією, яка в таких випадках грає малу ролю, але й числом голосів протистати поняттю «самостійності» в програму партії, змусило тов. Лозенків і мене відмовитись від участі у з'їзді, а трохи згодом і зовсім виступити на якийсь час з партії. На нашу думку прийняття цього пункту в коріню підсікло б дальший розвиток РУП в соціал-демократичному напрямку, унеможливлювало який би то не було контакт не тільки з РСДРП, але, що тоді було для нас далеко важніше, з Бундом. Наслідком з'їзду вийшла з партії і друга група з тов. Баском (Меленевський. – В. С.) на чолі, яка заснувала “Спілку”».

В роботі з'їзду брали участь Володимир Винниченко і Симон Петлюра, які в сенсі необхідності розв'язання національного питання, розуміння тенденцій його загострення підтримали М. Порша, представляючи ще з кількома своїми однодумцями напрямок, що дістав назву «обласництва». РУП продовжила діяти в заданому М. Поршем напрямку самостійної організації українського пролетаріату.

В «Праці», органі РУП, з'явилось кілька статей з національного питання. Першим виступив Д. Антонович (С. Войнилович), що називав національне питання вигаданим і, відкидаючи самостійність України, вважав достатнім обласне самоврядування, в якому національна справа розв'язувалася би сама собою.

На ці публікації дав свою відповідь М. Порш у статті «З приводу неіснуючого питання». Він наполягав, що національна справа не може бути байдужою пролетаріату. «Національний гніт, котрий однаковим тягарем лягає на пролетаріат і буржуазію пригніченої нації, в основі своїй є спинення розвитку продуктивних сил нації, гальмування її культурного розвитку». Він доводив, що «нікчемні думки» Д. Антоновича про байдужість пролетаріату до національного питання розходяться з суттю соціал-демократичної науки, яка відстоює боротьбу пролетаріату з денаціоналізацією. «Пролетаріат мусить подумати над здобуттям собі таких [політичних] форм, котрі гарантували б йому відсутність національного гніту і широку класову свідомість». Поки що для України, на думку М. Порша, достатньою була автономія, котрій треба надати національно-територіального характеру. Пізніше, коли виявиться, що з огляду на конфлікт економічного характеру така автономія не годна розв'язати національне питання, пролетаріат мусить прийняти в свою програму постулат політичної самостійності.

Практично після цього розпочалась боротьба між «самостійництвом» М. Порша і «обласництвом» Д. Антоновича. Ця боротьба дорого коштувала партії, паралізуючи її діяльність. Д. Антонович перед з'їздом партії в грудні 1905 р. разом з кількома однодумцями вийшов з партії і надовго відійшов від політичної діяльності, а М. Порш взяв всю владу в свої руки, і на з'їзді остаточно відбулося ідеологічне, політичне й організаційне оформлення партії. Були прийняті програма та статут партії, а також ряд резолюцій програмового, тактичного й організаційного характеру, автором яких був М. Порш. Також було змінено назву РУП на УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія).

За редакцією М. Порша, С Петлюри, П. Понятенка в 1906 р. в Петербурзі почав виходити орган УСДРП «Вільна Україна». На сторінках цього журналу (вийшло чотири номери) друкувались статті М. Порша: «Національні організації пролетаріату», «Автономія України в світлі соціал-демократичної критики», «Робітнича партія і економічна боротьба пролетаріату», «Останній з'їзд Російської соціал-демократичної партії». В них висвітлювались найважливіші партійні питання організаційного та програмового характеру. Особливої уваги заслуговує стаття «Автономія України в світлі соціал-демократичної критики», яка містила в собі полеміку з П. Тучапським, ідеологом «Спілки», редактором її видань.

Крім редакційних справ, М. Порш займався в Петербурзі пропагандистською діяльністю серед студентства, і не без його впливу низка членів петербурзької української студентської громади в 1907 р. переїхала в Україну і стала активними членами УСДРП. Серед них Д. Донцов, І. Мазепа, М. Шадлун та інші.

Партія росла і міцніла, незважаючи на перешкоди як зовнішнього характеру (арешти, вороже ставлення російських соціал-демократів, конкуренція «Спілки»), так і внутрішнього (постійні хитання серед партійних працівників між організаційною самостійністю українського революційного руху і «єдиним фронтом при РСДРП»), керувала хліборобськими страйками і брала помітну участь у революційних подіях другої половини 1905 р.

Особливо помітно УСДРП почала зростати і внутрішньо консолідуватись після свого II з'їзду. М. Порш не був принциповим противником об'єднання з РСДРП. Він навіть вважав об'єднання в інтересах партії потрібним, але не в такій формі, як це зробила «Спілка» і як рекомендували представники «обласництва». Під час підготовки до IV з'їзду РСДРП Об'єднаний Центральний Комітет не вважав за потрібне запрошувати на з'їзд представників УСДРП. Мотивувалося це тим, що «всі дані показали, що організація ця несерйозна».

Все ж делегація Бунду підняла на з'їзді питання про запрошення представника УСДРП і передала в бюро відповідного листа ЦК УСДРП. Після обговорення з'їзд ухвалив рішення про участь представника УСДРП з правом дорадчого голосу. ЦК УСДРП делегував на з'їзд М. Порша. Він взяв участь в обговоренні питання про вибори до Державної думи, підтримуючи тактику їх бойкоту, домагався об'єднання з РСДРП. З'їзд відхилив його пропозицію про негайне обговорення умов об'єднання і доручив передати це питання в ЦК РСДРП. Умовою УСДРП було, щоб з'їзд визнав постулат національно-територіальної автономії України, а УСДРП – єдиною представницькою організацією українського пролетаріату. Як пізніше відзначав ЦК УСДРП, після IV з'їзду РСДРП запропонувала «повністю відмовитися від самостійності». Українські соціал-демократи на це не пішли.

Поступово УСДРП ставала головним чинником українізації серед широких мас інтелігенції, робітництва і селянства. Саме в її надрах зростали кадри політичних діячів, що надалі справлятимуть великий вплив на суспільне життя за часів революції і побудови української держави.

Згідно з доповіддю Центрального Комітету УСДРП на міжнародному соціалістичному конгресі у Штутгарті