Читати книгу - "Таємниця. Замість роману"

мобілізувалася на покарання. Історія переважно закінчувалася колективним побиттям — тим жорстокішим, чим більше впертості виявляв молодий. Це не були жарти. Часом ішлося про вельми тяжкі побиття. Часом про життя або смерть.

Ти кажеш «колективне побиття». Але молоді могли колективно ж цьому протистояти.

На жаль, я нічого про таке не чув. Теоретично це можливо, особливо в підрозділах, де існували кількісні диспропорції. Де, скажімо, двадцятеро молодих випадало на трьох — чотирьох дєдів. Але припускаю, що в таких підрозділах дєди поводилися значно гнучкіше і не доводили ситуацію до бунту. Однозначно інше: вєшалка наставала за протилежних обставин — коли троє або четверо молодих мали обслужити кілька десятків кандидатів, дєдів і дембелів. Тоді вони, як це називалося, просто літали. Ха, цікаво, чому саме так це називалося? Чому настільки поетично?

Чи можна стверджувати, що ці стосунки були якоюсь такою державою в державі?

Так, у сенсі паралельної ієрархії. Статутна ієрархія полягала у званнях і посадах. Нестатутна — у відслуженому часі. Статутна панувала зовні, нестатутна всередині.

Це не могло подобатися вашим командувачам.

Загалом так, вони робили вигляд, наче з цим борються. Але цього не можна побороти там, де приниження стало головною формою міжлюдських взаємин. Їм слід було починати з себе, зі своїх генералів і маршалів. По-друге, на моє стовідсоткове переконання, помірна дєдовщина — без вивалених кишок і відбитих легень — наше офіцерство цілком влаштовувала. Адже це все-таки був порядок. Байдуже, якими засобами він досягався і на яких кривавих шмарклях тримався. Загалом це лише зайве підтвердження тому, наскільки армія взорувалася на зоні. Біс його знає, зрештою — може, й навпаки? Може, це зона в Росії завжди взорувалася на армії? У будь-якому разі робиться нестримно весело від самої лише думки про те, як могла виглядати ця сама дєдовщина у царські часи. Скажімо, стосунки між солдатом першого і двадцять п’ятого року служби. Це ж уже як батько і син! Повний пінцет, як висловився б Отто фон Ф.!

А до якої категорії належав ти?

О, з нами це було спірне питання. З нами — тобто з такими, котрі після студій мали служити не два роки, а лише півтора. Тут усе залежало від точки відліку. Час до часу в дєдівських колах виникали цілі внутрішньоармійські дискусії на зразок того, як середньовічні теологи дебатували кількість відьом на кінчику голки. Згідно зі статутною, зовнішньою ієрархією, я у званні молодшого сержанта мав командувати підпорядкованими мені рядовими солдатами без огляду на те, скільки часу кожен із них прослужив. Згідно з нестатутною натомість — навряд чи мало сенс наказувати дєдам бодай що-небудь. Більше того — деякі з них у перші дні спробували нагинати мене.

Як це виглядало?

Кілька дрібних епізодів, не більше. Другого або третього ранку я голився в загальному умивальнику, рішуче залишаючи на собі щойно прорізані вуса. Грузин, що за якимось хріном опинився поруч, зажадав, щоб я їх негайно зголив. Мені двадцять четвертий рік, відповів я. І моє право ходити з вусами чи без вусів — як мені подобається. Грузин був років на чотири молодший, але він був дєдом. Твій вік тут нікого не їбе, дуже аґресивно каже він. Ти салабон, бо прослужив лише шість місяців. Салабонам вуса нє польожени. При цьому зловісний зблиск очей — як лише вони це вміють. Хочу бачити, як ти зараз при мені зголиш свої вуса. Я здогадався, що коли тут і тепер не залупитися, мені ставатиме все гірше і гірше. Тому передусім я витримав погляд. І — наче для того, щоби продовжувати гоління — взяв до руки лезо. Здається, Shik — то були дорогі леза, гострі. По цьому я відказав щось типу того, що ці вуса просто так не зголюються, їх можна зняти лише разом з головою. Він не знав, що то була цитата з якогось допотопного фільму про козаків, я бачив його в дитистві. Уміння тримати погляд і тембр голосу визначають справді багато. Грузин ще трохи попфиркав і зі словами «Ночью в битовкє» відвалив.

Що це означало?

Так звані битовки були одним з традиційних місць для колективної розправи.

Від слова «бити»?

Від слова «быт». Ну, ти знаєш — побут, побутові справи, шиття, прасування. Це не так легко перекласти. У будь-якому разі найближчої ночі я міг сподіватися виклику і побиття. Побутового побиття. Тим більше, що наступним моїм кроком була відмова мити в казармі підлогу разом з усіма іншими молодими. Цього разу ще один дєд, Киргиз, блиснув у мій бік лиховісними щілинами. Я думав так, що мушу йти на загострення, бо інакше пропадня, вони сядуть на голову. Моїм арґументом номер один мало стати те, що я фактично вже на другому році служби, як і всі вони. Тобто леґітимізувати в їхніх очах своє право вже не вважатися молодим.

Тобто діалог усе-таки був можливий?

Невідомо. Я намагався б його затіяти. Але сталось одне зі світових чудес. По обіді мене викликав сам Полкач — командир нашої бригади, понурий дяпан зі скляним оком і вічно нахнюпленим їбальником. Він звертався до нас не інакше як прєступнікі: Здравстуйтє, товаріщі прєступнікі! Хоч ми ними і справді були. З його запитання я виловив, що мою особову справу вже доставлено. Він запитав, чи правда, що я перед армією працював у друкарні. Я сказав, що так точно. Він запитав, чи не хотів би я поїхати у короткотривалу відпустку додому. Я не сказав нічого, бо подумав, що він збожеволів або від нєхер дєлать знущається. Але він пояснив ідею — йому мовляв треба така от і така папка з таким от золотим тисненням і якби я міг це залагодити у нашій друкарні, то він дає мені п’ять днів позачергової відпустки. Так що за пару годин я вже щасливий пензлював присмерковою бетонкою в бік шосе. Де мене підібрав перший-ліпший попутний руль. Так що замість нічної сцени в битовці я потрапив у нічний потяг з Вінниці до Франика. Я лежав на верхній полиці, провалювався у блискавичні п’ятисекундні сни і прокидався від того, що мене всього б’є ознобом. Не знаю, як тобі, а мені це відчуття — западання у гарячку, загалом подобається. Звісно, я міг думати, що то звичайна застуда і вдома я відразу вилікуюся. Але то не була застуда, а вірусний гепатит Б, по-народному жовтуха, наслідком якої назад до партизанського лісу під Гайсином я повернувся лише через два місяці.

З усього випливає, що бунт проти, як ти