Читати книгу - "Щоденники дракона"

години його замкнутість зникала безслідно.

— Раве! Ми з Ламом надумали сьогодні пройтися лісом, пополювати, зробити вечерю по старому — без магії. На багатті. І хочемо дещо тобі розповісти. Дуже просимо — пішли з нами! Для нас це дуже важливо!

— Ма, ти ж знаєш, я люблю вас обох, та боюся, що зі своїм отаким настроєм…

— Кинь! Ми не на офіційну зустріч тебе запрошуємо! Нам це справді потрібно!

— Ні, я звісно, з вами піду, аби тільки я…

— Раве! Ти насправді хочеш, зі мною погризтися?!

— Все, все! Погодився. Коли вирушаємо?

— Якщо твій арбалет у порядку… Адже я казала — без магії!

— Наче в порядку. Змастити його недовго, і буде як новий.

— Тоді як зберешся, одразу й заходь. Ми вже готові!

За якихось півгодини трійця друзів йшла лівобережжям Дайли, відхиляючись до вкритих густим старим лісом пагорбів. Старі звички скоро взяли своє. Ельфи розійшлися ліворуч від стежки, якою йшов Равеш. Легкі на ногу, чутливі, мов лиси, вони потроху обганяли гнома, і незабаром їхній загін розійшовся таким чином, щоб сполохана ельфами дичина вибігала якраз на стежку, під постріл Равеша. Скоро його радісний вигук оповістив, що здобич уже добута.

Знову, як за старих часів, палає похідне багаття. Ламеніль будує курінь, Маарі готує вечерю, Равеш, крекчучи, тягає соснові лапи та траву на підстилку для ночівлі. У похідному казанку наваристий суп з лісовими коріннями та травами. Над багаттям смажиться м'ясо. Чайник закипів, стоїть заварений неподалік від вогню, аби не застиг.

— Хлопці! — кличе ельфійка. — Вечеря готова. Хто зголоднів — підходь! Тільки Рав — останнім, бо інакше нам нічого не дістанеться!

Вечеря проходить досить весело. Наївшись, гном, як завжди, закурює люльку. Маарі, сполоснувши казанок, п’є чай, ворушить вугілля у завмираючому багатті. Лам лежить на спині, на м’якій підстилці, дивиться на перші зорі.

— Слухай, Ламе! — подає голос Равеш. — А ти в архівах точно про ту гидоту нічого не бачив?

— Ти про туман? В книгозбірні Школи не виявили нічого.

— А інші планети?

— І там — ні!

Тиша заповнює стоянку.

— Ламе! — знову озивається гном. — А хто займається паралельними вимірами?

— Сполучені просторові багатовимірності? Наскільки я знаю, їх тільки двоє. І нічого конкретного сказати не можуть! Отже, тут теж нічого. Про це саме нещодавно була мова.

— Хлопці! — вставляє своє слово ельфійка. — А не пробували його спіймати у якусь банку, чи щось подібне?

— Ловили! А що з того? Кожна окрема часточка захищена могутньою магією. Отже хоч море, хоч крапля, не підступишся.

Равеш сидить, почісує бороду і продовжує смоктати люльку, тоді рішуче каже:

— Я, здається, дещо надумав. Тільки без вас двох не обійтись!

Ельфи дивляться на нього, ще не розуміючи, до чого він веде.

— Я тут надумав таке: якщо маг світла не може проникнути до суті цієї мерзоти, тоді треба стати чорним магом!

— Ти жартуєш?! — широко розкриває очі Лам.

— Та ні! Тут не до жартів! Мені б туди тільки зазирнути, тому й потрібно, щоб ви були поруч і втримали мене, коли я стоятиму край тієї прірви. Дійшло?

— Дійти воно дійшло, але чи ти сам розумієш, чим ризикуєш? — перепитала Маарі, розгублено дивлячись на друга.

— Розумію. Тому й кажу, що саме ви вдвох маєте бути поруч.

— На мою думку, ти таки псих! — каже ельф. — Хоча у цьому твоєму безумстві і справді є сенс!

— Отож! Взяти у книгозбірні все — не мотай головою, Ламе! Я кажу алегорично! — чи майже все по чорній магії…

— Раве! Я завжди казала, ти у нас геній! Якщо Конклав дозволить, ми з тобою! Давай прямо зараз до Ріонтея! Щоб нас хтось інший не випередив! Це — єдине правильне рішення!

— Ма! — відгукується її чоловік. — Ти справді хочеш його угробити?

— Кинь цю балаканину! Сам розумієш — він правий. Іншого виходу нема!

— Ну, досить! — встряє Рав. — Клуб самогубців переносить своє засідання на ранок. А зараз — спати! Бо, якщо наша божевільна пропозиція пройде, невідомо, коли ще зможемо відпочити!

— А, до речі, що ви мені хотіли сказати? — гном повертається до Маарі, але та відмахується.

— Та так, дурниця! Якось іншим разом!

Розділ п’ятий

Сьогодні у плані роботи комісії Конклаву першим питанням — доповідь Ріонтея про вимогу трьох молодих магістрів дозволити експеримент по проникненню у сутність сірого туману. Особливого захвату ідея ні в кого не викликала. Та це, мабуть, справді був шанс.

Ріонтей відправився за ініціаторами і, зрозуміло, виконавцями цього ризикованого заходу. А між головою комісії та його заступником пройшов коротенький обмін думками:

— Як ми все це влаштуємо?

— Я думаю, просто — дамо їм острівець у океані, над ним підвісимо стаціонарний супутник з бойовим лазером достатньої сили. Все інше — просто. Зв’язок, зчитування думок, все таке… аби, про всяк випадок, труди не пропали марно!

— Треба додати ще трійку Вчителів. Щоб були неподалік.

— Не занадто?

— Ні! Тут закінчення не прогнозоване! А ризикувати не можна! Ця трійця досить знаменита. У кожного з них потенціал мага — як у нас з тобою обох разом. Уявляєш їхню сумісну силу?

— Ого! Я їх, чесно кажучи, не знаю.

— Отож бо! Я пам’ятаю, Вчитель Ревліс як засік їх на Лоні, то одразу кинув усі справи і помчав з доповіддю сюди, до Школи.

— А у дитинстві їх ніхто не знав?

— Вони всі з якоїсь глушини. Там немає навіть постійної служби стеження.

— Добре! Я підберу Вчителів, і тоді зв’яжуся з центром керування бойовими супутниками. А ти подумай про острів.

Ріонтей не став користуватися зв'язком, а просто прилетів на заставу. Друзі аж пріли від нетерпіння.

— То як, ви готові? Тримайтеся. Ваш проект прийнято. На прощання — бажаю вам успіху. І спробуйте, будь ласка, лишитися живими! Самі знаєте, який тут може бути кінець!

Друзі подякували командирові і почали складати речі. Вирішили не гаяти часу й відправлятися до Школи одразу.

Після короткого прощання, відчуваючи спинами стривожені погляди друзів, ступили у перлистий канал переходу, щоб увійти назавжди до історії Нілмар.

Підготовка затягувалась. День минав за днем, а приготуванням — ще не було видно кінця. Треба було підібрати острів. Обжити його: будиночок, кухня, холодильники з припасами, зв’язок, потрібна апаратура та книги. А все ж це треба ще відібрати! Та ось…

Острівець був невеличким. Кілометрів три-чотири у діаметрі. Посередині здіймалася скеляста, без рослинності, вершина. Береги порізані бухточками. Кам’янисте дно неподалік від берега різко западало на глибину двох, трьох сотень метрів. Це була просто вершина підводної гори серед великих глибин.

Рибалки у цих краях не з’являлися.