Читати книгу - "Щоденники дракона"

Регулярні лінії сполучення проходили десь далеко на північ.

Равеш вперто трудився над книгами, що мали нарочито чорні обкладинки. Аура зла, яку вони випромінювали, викликала справжній біль. Ельфи тим часом просто відпочивали. Лазили скелями, ловили рибу, крабів та креветок. Креветки тут були величезні — кожна в долоню. І ловити їх було просто — засунеш руку між камінням, і тягни її за вуса.

Аби не захаращувати зону експерименту, до магії не вдавалися. Харчі у холодильниках, і те, що давало море, — можна було прожити хоч і півроку, не звертаючись про допомогу й не вдаючись до заклять.

Так минуло три місяці. Лише одного разу їх потурбували, коли прибула цистерна-термос з питною водою. Рав продовжував свої заняття.

Чорна магія була йому неприємна, але давала і додаткові знання. Ці знання відкладалися у нього в голові, трансформувались. Він готовий був використовувати закляття пітьми, однак не для зла. Могутність його, як мага, зростала щоденно. Це відчували його друзі і дивилися на нього з подивом: звідки він отримував цю силу та впевненість у собі?

І ось одного разу прийшло щось. Недарма наші друзі стільки часу були Сторожами Воріт. Зараз їхня екстрасенсорика, відтренована на заставі, була уважною, навіть якщо вони спали.

Одразу по півночі вони всі втрьох прокинулись. Щось наближалося до них. Швидко вдягнувшись, вони вийшли на майданчик перед будинком. Слова їм були не потрібні. Равеш, добре розуміючи, якої сили він набрав, вийшов наперед, прикривши спиною своїх друзів.

Море біля берега скинулось, закипіло кучерявою піною. Хвилі із гадючим шипінням посунули на широкий пляж. Тіні постали з глибини і зробили крок на берег. То були два чорних дракони.

З друзів лише Маарі одного разу бачила справжнього чорного. Але жоден з них не відчував страху.

Захисні екрани чорних сяяли полірованою крицею. Екран, що прикривав наших героїв, горів смарагдовим полум’ям. Щити магічної сили майже зіткнулися. Ніхто не зронив ні звуку. Равеш зробив крок уперед. Чорні, не очікували такої могутності, і знітились. А це — крок до поразки! Маг не повинен знати сумніву!

Секунда їхньої затримки і ніч над островом вибухнула! Ельфи бачили, як воював Ріонтей. Але та битва була лише відблиском того, що відбувалось зараз перед їхніми очима! Це була битва, аналогу якої не знала Нілмар. Один молодий магістр боровся з двома драконами. І перемагав він!

Це був вищий рівень магічної битви. Ніхто не вимахував руками, не жбурляв у супротивника простацькі блискавиці чи ще щось подібне. Ні, тут думка, зіткнувшись з думкою, породжувала у довкіллі метаморфози вищого порядку. Енергетичні вихори, здатні знищити увесь острів, народжували марева та видіння, від яких ладен був утекти сам розум, нажаханий їхнім божевіллям.

Ельфи з усіх сил прикривали поверхню острова захисними полями. По-перше, аби не допустити зрадницького нападу зі спини, по-друге — щоб ударні хвилі, які мчали з надзвуковими швидкостями, не зруйнували скромну рослинність та скелясті бастіони їхньої бази.

Подібні битви тривають недовго. Перша похибка миттєво стає останньою. Чорний пропустив маленьке слово і тіло його вмить запалало, немов купка сухої соломи. Передсмертне виття дракона закладало вуха навіть на тлі грому битви. Його напарник відволікає свою увагу на те полум'я смерті і сам вибухає, неначе примітивна граната. Навкруги розсипаються димні, смердючі іскри. Бій закінчено.

На пультах у Школі зафіксовано тривалість битви. Одинадцять секунд. Равеш повертається до друзів і каже:

— Втомився я з ними. Піду досипати до ранку.

Він зробив крок до будиночка і ноги його підломилися. Ельфи підхопили товариша і повели його до кімнати. Гном заснув ще дорогою.

За годину відбулося термінове засідання Конклаву. Такого планета не знала кілька сторіч — у залі зібралося більше сотні Вчителів. Було продемонстровано плівку з записом битви. Не будемо коментувати те, що відбувалося серед глядачів. Наведемо лише діалог двох золотих драконів, що виходили з залу вже після засідання.

— Що ти про це думаєш?

— Думаю, їхній експеримент скінчиться сьогодні! І ще думаю, якщо вони виживуть, то витрачати час на дальше навчання їм вже немає потреби.

— Чи тільки схочуть вони самі?

— Ці? Та вони побіжать у Вчителі, задерши хвости!

— Ну, хвостів у них поки що немає!

— Отож бо! Поки що!

— Ось тільки їхній вік… Адже їм ще немає й по сотні років!

— Хіба це перешкода для Посвячення?

— Ні, звісно! До речі, цей гном, Равеш, його шкірі точно бути золотою, чи не так?

— Можеш не сумніватися! З такою могутністю! Ти хіба колись чув, щоб один магістр переміг двох драконів?! Зустрінься перший ліпший із драконом сам на сам, та й то…

— Отже, перед нами майбутній член Конклаву?

— Принципово — так! Але ж це залежить не тільки від шкіри!

У цей час Равеш мирно спав у своєму ліжку. Лам та Маарі сиділи, обійнявшись, на березі. Маарі тихо читала вірші, оспівуючи красу побережжя, а тоді, без переходу додала:

— Думаєш, Рав уже готовий?

— Так. Мабуть, як прокинеться, так і почнемо!

Равеш спав довго. Вже й полудень минув, а він все сопів під ковдрою. Ельфи, аби не потурбувати його і не лишити без відпочинку, продовжували сидіти на березі. Говорили про всякі незначні речі, що заповнюють час двох люблячих сердець в усі часи, серед всіх народів, на всіх населених планетах галактики.

Години через чотири після полудня, у будинку зчинився шум. Маарі та Лам, зайшовши, побачили цікаву картину: Рав сидів на табуреті посеред кухні та наминав просто з банки якісь консерви, запиваючи їх пивом з велетенського кухля. Побачивши друзів, він розплився в усмішці і заволав, ніби вони були на іншому кінці острова:

— Ма! Я з голоду помираю! Допоможи! А то чаклувати мені геть не хочеться, а тут ну геть нічого не можна знайти, щоб поїсти по-справжньому!

Маарі неприємно різонуло слово «чаклувати». За звичай, ніхто так не казав. Особливо у Школі. Це було жаргонне слівце сільської місцевості Лона, до того ж користувались ним лише ті, хто сам зовсім не мав здібностей до магії.

А ще, їй одразу стало зрозуміло: жодна стороння магія вже не має впливу на дії Равеша. Він став вищим за неї.

За обідом Рав незвичайно багато шумів, але упоравшись з їжею, заспокоївся і посерйознішав. Покуривши на лаві, що стояла надворі під деревом, він звернувся до друзів:

— Так, любі ельфи! Пора кінчати з відпочинком. Під час цієї бійки я заглянув у мізки одного чорного.

Ламеніль зачудовано звів брови догори: заглянути у мозок дракона, під час