Читати книгу - "Шепіт на вітрі"

побачити прекрасну принцесу. Підготуйтеся до смерті, поки я закип’ячу чайник.

— Не кажи дурниць! — розсердилася Сіра Шкурка. — Ти ще спиш. Прокидайся!

Баньїп аж підскочив.

— Це ти! — вигукнув він. — А де Пітер? Ви спіймали дикого коня?

— Про всі наші пригоди я розповім лише прекрасній принцесі,— твердо сказала Сіра Шкурка. — Веди мене до неї.

Баньїп повільно звівся на ноги і поплентався до замку, буркочучи щось собі під ніс. На березі каналу він подзвонив у дзвін, підйомний міст опустився і з грюкотом вдарився об берег.

Баньїп рушив по мосту, коротко перемовився з вартою, яка віддала йому честь, і разом із Сірою Шкуркою пішов коридорами до покою Ловани. Вони постукали в двері й прислухались.

Лована, всміхаючись, відчинила їм. Вона чула, як Сіра Шкурка стрибала по коридору, і зрозуміла, що та несе їй звістку від Пітера. Вони обійнялися.

Баньїп спостерігав за цією сценою мало не з огидою. Він не вірив поцілункам та обіймам.

— Жіночі ніжності! Жінки, коли зустрічаються, дуріють. У мене від них шия розболілася, — пробурмотів він.

У нього справді боліла шия, і він розтирав її, заходячи до покою Ловани.

Вони сіли, і Сіра Шкурка розповіла, як приборкали Вогнекса. Вона скінчила свою оповідь такими словами:

— З хвилини на хвилину наші друзі будуть тут. Клич короля, Ловано. Нехай побачить, як Пітер в’їжджає до замку, і стане свідком його тріумфу. Уявляю, як король лютуватиме.

Принцеса викликала варту і наказала повідомити про приїзд Пітера короля. Вона звеліла баньїпу прокричати наказ — усім негайно зібратися під великйм деревом.

— Нехай твій голос почують в усіх куточках королівства, — попросила вона баньїпа.

Той розчулився. Він поспішив до підйомного мосту, де прочистив горло, зробивши кілька пробних вигуків такої сили, що налякав усіх мешканців замку.

Принцеса вдягла свою найкращу сукню і разом із Сірою Шкуркою спустилася вниз.

— Напевно, то ваша найгарніша сукня? — запитала Сіра Шкурка.

— Як ти гадаєш, вона сподобається Пітерові?

— Так, — запевнила її Сіра Шкурка.

Коли вони вийшли на міст, народ уже зібрався під деревом. Для короля й королеви були приготовані трони, Лована й Сіра Шкурка вмостилися поруч з ними на траві.

Короля й королеву, що вийшли із замку, зустріли оплесками, а коли прибули горбань Мик і Пітер, народ довго вітав їх радісними вигуками.

Горбань Мик притримав Місячне Сяйво на околиці лісу, щоб дати можливість Пітеру верхи на Вогнексі самому проїхати останні сто ярдів. Вогненно руда шкіра красеня-жеребця, яку Пітер старанно вичистив перед приїздом у замок, сяяла, мов ясна мідь. Вогнекс гарцював, як на манежі,— широким кроком, гордовито вигнувши шию. Коли Пітер зупинив його перед королем, кінь став дибки.

Краса Вогнекса приголомшила короля, який пошепки запитав у придворного:

— Скільки він може коштувати на чорному ринку?

— Тисячу доларів, — відповів той кутиком рота.

Король потер руки від задоволення.

— Отже, ви привели мені дикого коня з Глибоких гір, якого приборкали й об’їздили.

— Так, я приборкав його, ваша величносте, — сказав Пітер. — Саме це я й мав зробити, але я не маю наміру віддавати Вам цього коня. Він належить горбаню Мику, який його спіймав.

— За яким правом кінь належить горбаню Мику?

— Він належить йому за правом ловця. Якби не горбань Мик, ми ніколи б не спіймали Вогнекса. Ви дали слово короля, що друге завдання буде вважатися виконаним, якщо я приведу вам Вогнекса осідланого, приборканого і об’їждженого. Однак нічого не говорилося про те, що він належатиме вам.

— О, господи! — пробурмотів король. — Промовляють оце «слово короля» так, наче я не така ж людина, як решта. В усякому разі, трете завдання буде йому не під силу. Хлопцеві відрубають голову, і кінь буде мій. — А вголос промовив: — Ви задовільно виконали друге завдання, але одружитися з принцесою зможете лише тоді, коли виконаєте трете, останнє завдання. А не зумієте, страчу вас. Не я, так баньїп, — додав він самовпевнено.

— Ну гаразд… Звичайно, — погодився, затинаючись, баньїп, який почувався незручно. — Безумовно… Так… Так. Один струмінь з правої ніздрі і два з лівої прикінчать його, — мовив він і підморгнув Пітерові.

— Отже, ви маєте виконати останнє завдання, — вів далі король, — і принести мені золоту корону з діамантами, яку відьма, що підмітає Місяць, закинула в озеро неподалік замку. А закинула через те, що принцеса Лована образила її.

— Я лише скинула відьму з підвіконня, — сказала Лована. — Вона шкрябала вікно й налякала мене.

— Знаю, знаю, — мовив король нетерпляче. — Але вона здерла з твоєї голови дорогоцінну корону і, перед тим, як кинути її в озеро, зачарувала тебе.

Лована стурбовано подивилася на Пітера.

— Як зачарувала? — запитав Пітер.

— Тепер принцеса Лована зможе вийти заміж лише тоді, як матиме на голові цю дорогоцінну корону з діамантами, — промовив король і додав трагічно: — Той клейнод коштував щонайменше півмільйона доларів. — Він зітхнув і, нахилившись до придворного, запитав: — Скільки корона може коштувати сьогодні?

— Мільйон доларів, — відповів той.

— Боже мій! — застогнав король.

Він підвівся з трону і, хитаючись, пішов до замку, оплакуючи цю втрату.

Розділ 20
Останнє завдання

Уранці друзі сіли під великим деревом, щоб вирішити, яким чином видобути золоту корону принцеси Ловани з дна озера.

Баньїп хотів випити озеро і у такий спосіб відвести воду з нього в річку. Горбань Мик зауважив, що це може викликати повінь, і вони відмовилися від цієї ідеї.

У Пітера весь час з голови не виходила відьма, яку образила Лована. Безперечно, це та сама відьма, яка брала його з собою