Читати книгу - "Шепіт на вітрі"

на Місяць. Якби якось зв’язатися з нею, вона показала б місце, куди закинула корону. Знаючи це, можна було б попросити велетня Джарру зайти у воду, обмацати довгими руками дно і знайти там корону.

Він виклав свою думку Сірій Шкурці й горбаневі Мику, яким сподобався його план. Лишалося знайти спосіб повідомити велетня й відьму.

— Верхи на Вогнексі я зможу домчати до хижі, в якій мешкає відьма, і до замку велетня, — запропонував горбань Мик. — Вогнекс відпочивав усю ніч і зараз може бігти куди завгодно. Якщо їхати галопом, я впораюсь за день і вже ввечері повернуся сюди.

— А встигнеш? — запитав Пітер. Він добре знав, яку відстань треба подолати старому.

— Встигну. Якщо б я навіть трохи запізнився, велетень і відьма прибудуть до вас вчасно. У відьми баска мітла, вона може випередити мене, ну а велетень долає шлях семимильними кроками. Безперечно, обоє прибудуть вчасно, але чому це має бути саме тоді, як засутеніє?

— Я хочу, щоб вони працювали вночі,— пояснив Пітер. — Велетень своїм виглядом може налякати людей, та й відьма здатна настрахати будь кого.

— Зрозуміло. Тоді краще рушати негайно.

Горбань Мик швидко осідлав Вогнекса і вирушив у путь. Кінь помчав уперед довгими стрибками, кусав вудила, закидав голову. Старий ледь стримував його, натягуючи віжки. Незабаром вони зникли вдалині.

Цілий день Пітер чистив Місячне Сяйво і лагодив його збрую. Баньїп спав під деревом. Увечері, коли в ярах та попід деревами почало сутеніти, Сіра Шкурка пішла до замку по Ловану. Пітер хотів разом з нею зустріти відьму й велетня.

Лована все ще жахалася відьми. Вона не повірила, що чарівна пелюстка перетворила ту на стару добру жінку.

Принцеса добре пам’ятала, як відьма шкрябала шибку й хотіла залізти у покій. Ловану важко було переконати в тому, що відьма докорінно змінилася.

Коли Сіра Шкурка привела принцесу до дерева, та сіла поруч з Пітером і запитала:

— А що мені сказати відьмі, коли ми зустрінемося? Вона ж напевно пам’ятає, як я скинула її з підвіконня?

— Не здивуюсь, якщо відьма розцілує вас. Тепер вона вірить, що ви її любите. Так діють чари пелюстки.

Пітер узяв Ловану за руку. Вона забула про відьму й усміхнулася до нього.

— Мені приємно, коли ви тримаєте мою руку в своїй.

— Мені теж приємно тримати вас за руку. Ви вийдете за мене заміж, коли я виконаю останнє завдання?

— Так. Ми житимемо разом: ви, я і горбань Мик. Я готуватиму вам сніданки і прибиратиму в хаті. Я хочу робити те, що мені досі не дозволяли. Це буде чудово. — Лована поклала голову на плече Пітеру.

Баньїпу майже бридко було дивитися на це.

— Ніколи нічого подібного не бачив, — пробуркотів він. — Баньїпи ніколи не беруть дівчат за руки. Такого в нас не заведено. — Раптом він глянув угору: — Що це?

У небі спалахнула яскрава дуга й осяйнула ліс синім примарним світлом. Сліпуча вогниста цятка закружляла над великим деревом, зробила мертву петлю й пірнула вниз просто на баньїпа, який від жаху впав навзнаки.

— Як поживаєте? — запитала відьма, приземлившись.

— Ми дуже раді бачити вас, — сказав Пітер.

— Вам пощастило, що ви мене бачите живою, — мовила відьма. — Мене все більше захоплює швидкість, і вхід в атмосферні шари завдає мені багато клопоту. Я так поспішала, що, коли увійшла в атмосферу, за мною тягнувся довжелезний хвіст, як за кометою. Цього разу мене лише трохи підсмажило.

— Ви пам’ятаєте Ловану? — запитав Пітер. — Це принцеса, в якої ви вкрали корону.

— Звичайно, я пам’ятаю її,— відповіла відьма, підійшла до Ловани і обійняла її.— Я завжди хотіла знову зустрітися з вами і вибачитися за те, що дерлася у ваше вікно і вкрала у вас корону. Горбань Мик сказав, що вона вам зараз потрібна. Я розумію вас. І покажу те місце, куди я її кинула.

— Коли дістанемо корону з дна озера, ми з Лованою одружимося, — сказав Пітер.

— Чудово! — вигукнула відьма. — Я добре пам’ятаю, яке приємне враження ти справив на мене, коли ми вперше зустрілися. Я тоді подумала, що з тебе вийде гарна печеня. — Раптом вона знітилася і замовкла. — Боже мій! Що я кажу! Я хотіла сказати, що подумала, яким чудовим чоловіком ти можеш стати для прекрасної принцеси.

— Ви не сердитеся на мене за те, що я скинула вас з підвіконня? — запитала Лована.

— Ну що ви, моя люба! Падіння з підвіконня мені нічим не загрожує, адже зі мною завжди моя мітла, на якій я літаю. А зараз спустімося до озера, я покажу, де лежить корона. В мене обмаль часу. Я ще маю потрапити на Місяць, поки він не зник за обрієм. На ньому з’явився новий супутник, я зможу зняти з нього фотоапаратів для своєї колекції. Ходімо.

Відьма повела їх звивистою стежкою до озера. Осяяне місячним світлом, воно виблискувало, мов срібний диск. Друзі підійшли ближче і побачили на воді, там, де було найглибше, зграї качок.

Тільки-но відьма зібралася вказати місце біля однієї із зграй, як земля задвигтіла у них під ногами. Друзі почули глухий тупіт велетенських ніг. Лісом ішов Джарра. Дерева ламалися під ногами велетня, мов тріски.

І ось уже затріщало зовсім близько. У темній височині з’явилася нога велетня й опустилася зовсім поруч. Величезна кругла тінь затулила місяць.

— Треба щось робити, інакше він розчавить нас, — вигукнула відьма, вдивляючись у темряву. — Я злечу вгору і поговорю з ним.

Вона скочила на мітлу і щезла в мороці. За мить високо в небі почувся її сердитий голос.

— Дивись, куди йдеш, бевзню! Ти ледве не наступив на мене.

— Пробачте, пані,— мовив велетень Джарра. — Я поспішаю на допомогу друзям.

— Вони у вас під ногами, якщо ви маєте на увазі Пітера з прекрасною принцесою.

— Справді? Я добре його пам’ятаю. Радий,