Читати книгу - "Провісниця, Кетрін Огневич"

Розділ 23.Справжнє походження Кессі

 

Король здійснює легкий помах рукою, і наступної миті на його обличчі я бачу маску. Він загадково посміхається, робить уклін, а потім прямує до натовпу придворних, які миттєво оточують його з усіх боків. Я провела рукою по обличчю, і виявила, що на мені теж була маска. Що ж, кумедна штука ця магія... Однак, я все ще була спантеличена.

Що Король мав на увазі, говорячи про те, що Земля ніколи не була моїм домом? Адже це неможливо...Чи ні?  Ніхто з батьків, ні мама, ні тато, ніколи не говорили про це. Можливо, було щось у моєму минулому, про що я не знала?

— Міледі, можу я запросити вас на танець? — почула я знайомий голос, і, обернувшись, побачила позаду себе Фабіана, одягненого в чорний костюм із червоним плащем. Я могла впізнати його навіть тоді, коли його обличчя було приховане маскою. 

— Звичайно, — сказала я у відповідь, а потім протягла йому руку. Фабіан одразу ж притиснув мене до себе, і ми закружляли в танці неподалік від інших пар, підлаштовуючись під ритм мелодії. 

— Прекрасний вигляд маєте сьогодні, леді Блек, — сказав він, усміхаючись променисто, від чого я зніяковіла. Так, напевно, я ніколи не зможу приймати компліменти, при цьому не червоніючи як помідор. 

— Дякую, як і ви, мілорде, — сказала я у відповідь, від чого Фабіан розсміявся.

— Знаєш, терпіти не можу всі ці ідіотські правила й етикет при дворі. Завжди це дратувало.

— Справді?

— Ага. 

— І все ж іноді це може бути романтично.

— Хіба що в книжках, — хмикнув у відповідь Фабіан, а я лише посміхнулася. Так, типовий хлопець!

— Дівчині не можна помріяти?

— Чому ж ні? Можна. І все ж ти здаєшся трохи задумливою.

— Можливо.

— Тебе щось турбує.

— Ти питаєш чи стверджуєш?

— Стверджую. Я відчуваю, що тебе щось турбує. 

— Прямо-таки відчуваєш? — запитала я хлопця, дивлячись на нього з-під вій, і він нахилився трохи нижче, щоб його губи опинилися біля мого вушка.

— Так, Кессі. Між нами є зв'язок, пам’ятаєш?

— А як же! — пирхнула я у відповідь, і він злегка прикусив ніжну шкіру. 

— Я кажу правду, Кессі. Якби не було на тобі браслетів, ти б зрозуміла, що я маю на увазі. 

— Уф... Інтригуюче.

— І все ж ти продовжуєш ухилятися від питання.

— Просто дещо не дає мені спокою, тільки й усього. Не зважай.

— Ти ж знаєш, що можеш поділитися зі мною чим завгодно, Кессі?

— Так, звісно.

"Знаю. Але не стану...", подумки сказала я собі.

— І все ж, у чому справа?

— Ну, можливо в тому, що я народилася не на Землі...

— Можу я вкрасти вашу даму? — почувся незабаром голос володаря, від чого ми перестали танцювати. Фабіан відступив назад, уклонившись перед своїм повелителем, а потім довгий час стояв біля нас, від чого я почала хвилюватися. Склалося таке враження, ніби вони перемовлявся подумки . Однак наступної миті губи Фабіана був дуже сердитий, а потім і зовсім, хлопець розвернувся і пішов.

— Що ви йому сказали? — запитала я повелителя, від чого той перевів погляд на мене. 

— А ви вкрай догадливі, леді Блек. Лише те, що він мав почути, от і все.

— Невже? — Чоловік простягнув руку в запрошувальному жесті, і мені не залишалося нічого, окрім як простягнути йому свою руку і дозволити закрутити мене в танці. 

— Ви виглядаєте вкрай задумливою, Кассандро.

— Звичайно, адже ви дали мені привід для роздумів. Що ви мали на увазі, говорячи про те, що моя планета не доводиться мені домівкою?

— Саме це я й мав на увазі. Ви були народжені тут, у Лліріані.

— Але... Але це неможливо! — вигукнула я, від чого чоловік усміхнувся.

— Ну, чому ж? Немає нічого неможливого.

— І звідки ви це знаєте?

— Відповідь доволі проста - я був знайомий із вашою матір'ю. Мушу визнати, вона була норовливою дівчиною. Ви дуже схожі на неї... Вона була одним із найкращих бойових магів, і чоловіки мріяли заключити союз із такою жінкою. Однак, її вибір припав аж ніяк не на мага, як того хотіли її батьки, а на звичайного ельфа, який був пророком. До того ж, він був ще й значно старшим за неї. Вважаю, саме від нього ви й успадкували свій дар.

— Це неправда! Мама говорила зовсім інше... Вона казала, що це в її роду були ті, кому передавався дар передбачення.

— Вона могла сказати що завгодно, і ви б повірили їй, оскільки були ще занадто маленькою.

— Але навіть якщо це й правда, то чому мама покинула Лліріан? Чому вирушила до іншого світу? 

— На те були серйозні причини. Одного разу вона прийшла до мене з проханням відправити її на Землю. Коли я запитав її про це, вона розповіла мені про те, як зустрілася з однією з древніх ясновидиць. Жінка сказала їй, що вона повинна покинути Лліріан, бо тоді її дитя не зможе виконати священний обов'язок, призначений їй самою Долею.

— Священний обов'язок? Про що це ви говорите?

— Я кажу про те, що доля нашого світу у ваших руках, Кассандро. Саме ви маєте врятувати Лліріан.

— Маячня якась... У вашому королівстві доволі багато таких самих, як і я - тих, хто володіє даром передбачення, хіба ні? З чого ви вирішили, що йдеться саме про мене?

— Тому що в пророцтві було ваше ім'я, леді Блек... — Я відступила назад, тим самим вирвавшись з обіймів повелителя. 

— Я не вірю ні в які пророцтва. І вам я теж не вірю! Усе це... Це просто якась маячня! У мені немає нічого особливого. Немає, і ніколи не було.

— Що ж, тоді це цілковите безглуздя, якщо ви відмовляєтеся вірити в це. Пророцтво вже збувається, леді Блек, і ви не в силах цьому перешкодити...

***
Король дивився вслід втікаючій дівчині, і посміхався. Що ж, вона була такою самою, як і її мати - затятою до мозку кісток. І, звісно ж, вона не повірила йому... Але Король знав, що рано чи пізно Кассандра Блек повірить його словам, адже, хай там що, пророцтво і справді збувається.  

Як і було сказано, дівчина з'явилася з порталу, і знайшла притулок у королівському палаці. І він знав, що буде далі - хтось зрадить її, образить так сильно, що дівчина буде змушена залишити цей світ, щоб продовжити свою місію. Ось тільки Король не знав, хто саме виявиться зрадником. Це міг бути хто завгодно, навіть він сам... 

— Ваша Величносте, перепрошую. Чи можу я поцікавитися, чому леді Блек вибігла із залу вся в сльозах? — Він обернувся, і побачив поруч із собою Азгіра, який виглядав вкрай розсердженим. 

— Можливо тому, що я частково розкрив правду про її минуле.  

— Ви... Ви розповіли їй про... 

— Ні, Азгіре. Я розповів їй лише те, що їй треба було почути. Тепер їй належить обміркувати мої слова і прийняти рішення - чи хоче вона дізнатися більше про своє минуле, чи ні. 

— І все ж це було нерозумно. Дівчинка вкрай вразлива, а ви тільки й робите, що завдаєте їй болю. Спершу антимагічні браслети, потім це... Що буде далі? 

— Ти ж знаєш, що всі свої дії я роблю обдумано, Азгіре. Тому немає потреби сумніватися в мені.

— Я сумніваюся не у вас, Ваша Величносте, а в правильності ваших вчинків. Усе ж таки не варто було казати їй про те, що вона родом із Лліріана. Невідомо як вона взагалі сприйме той факт, що вона народилася в іншому світі, а потім була змушена покинути його.
 
— Що зроблено, те зроблено, Азгіре. Ми не в силах це змінити. Залишається лише сподіватися, що вона прийме це і залишиться тут. Принаймні ненадовго....

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍