Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

122
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 69
Перейти на сторінку:

«Ще б секунда, і я б точно став мерцем!»

Статуетка голосно впала на підлогу, створюючи глухий звук, що луною розлетівся по окрузі.

— Рар-рр, — зло прогарчала єдина жива Роггенмеме. — Мої сестрички! — заволала з усієї сили жінка, яка, зігнувшись у мавпоподібній позі, швидким бігом кинулася на Владислава, який все ще валявся.

Ось тут Роріксон зрозумів, що у нього є всі шанси зараз стати закускою для польового духа. Його магічний резерв вичерпав себе, покликати в чергове спис, він не міг, адже це обіцяло б справжню втрату свідомості земного тіла на кілька днів у кращому випадку. В гіршому, він зачепив би свій життєвий резерв, а цього не можна було робити ніякому разі.  

Звичайно людська зброя не могла вплинути на істот, у яких перевага в регенерації. Владислав намагався придумати вихід, але на думку нічого не спадало.

Діставши в останню секунду позолочений клинок, дарований колись Харальдом, Владислав ледве встиг перекотитися, тим самим ухилитися від атаки Роггенмеме, і успішно уникнути, як мінімум, десяти проникнень котячих кігтів у свою горлянку.

Витягнутий раніше клинок послужив хорошим захистом від Роггенмеме, яка блискавично накинулася, на Владислава, в буквальному сенсі, осідлавши лежачого лицаря, впиваючись своїми кігтями в зброю. Краплі отруєного молока яке капотіло з грудей польового духа, потрапляли на нагрудник Владислава, моментально роз'їдаючи його обладунки.

— Я тебе проковтну! — зашипіла істота, чиє волосся почало повільно обвивати тіло Владислава.

— А може, таки домовимося? — тримаючи двома руками клинок, він радів, що у нього на руках міцні шкіряні рукавички із залізними вставками.

Спроба не мала успіху, навіть більше, Роггенмеме міцно стиснула однією рукою гостре лезо меча, від чого на ньому виступила рідина сірого кольору, що була кров'ю істоти. Вивільнивши одну руку, жінка швидко нею вчепилася в чоловічу горлянку.

Рухи істоти були надто швидкими, яка мала явну перевагу над Владиславом. Її кігті стискали горло, перекриваючи Роріксону доступ до кисню, а наступної миті вона послабила свою хватку, даючи можливість своїй жертві зробити ковток повітря. Роггенмеме отримувала насолоду від мук свого занепалого супротивника. Ще жодного разу Владиславу так не діставалося, він уперше відчував кисневе голодування, і знаходиться на тонкій межі між смертю і життям. Сили залишали його тіло.

Безшумно підкрався темний туман, що більше нагадувало щільну грозову хмару, що спустилася з неба. Повіки Владислава повільно наливалися свинцем, він відчував, що це його кінець. Секунда і він заплющив очі.

— Достатньо підлогу протирати! — весело реготав молодик, низько схилившись практично над самим обличчям Роріксона. — Нормально вона тебе так потріпала, — уважно розглядаючи сліди, що залишилися на шиї незнайомця.

— Як ти…

— Все просто! — перебив його лісовий дух, що сів поруч біля його тіла в позі лотоса. — Як тільки ця відьма від мене відійшла, дії її переважної магії минулося, і я зміг повернути собі силу! — Пак підняв праву худорляву руку, демонструючи відсутність м'язів, чи це був жарт, чи справді хлопчик хвалився, Владислав цього не знав. — Потім начарував туман, і таке інше, але вона, бісяча душа, втекла. Ну, а ти, ледь свою душу Одін не віддав. Довелося тебе підлатати! — яскрава усмішка цієї істоти, попри її не дружню форму, просто не могла зачаровувати. — Ти мене врятував, я завдячую тобі життям!

— Потрібно розібратися, хто тут кого ще рятував, — слабка усмішка утворилася на обличчі Владислава, який зміг підвестися на ліктях, розглядаючи, як ранкове сонячне світло протискувалося крізь щілини у мармурових стінах.

Темрява зникала, а разом з нею і дикуватий образ лісового духу, на зміну якому прийшов людський образ.

— Нумо дружити? — лісовий дух несміливо простягає руку. — Я бачив, що рукостисканням люди закріплюють мирні союзи.

 Якесь збентеження позначилося на його білій шкірі, коли Владислав утримувався від рукостискання.

— Є одна проблема, — Роріксон уважно дивився на обличчя лісового духа, у якого застигла здивована міміка. — Я тільки на половину людина, — міцно стискаючи руку, він посміхнувся.

Ні лісовий дух, ні напівкровка не помітили того, що весь час за уважно ними стежили. Артур тяжко видихнув  йдучи геть від закинутої тронної зали, та й від руїн теж.

«Мої здогадки були вірні. Він той, про кого всі безперестану торочать. Здається в нього немає ключа. Треба за ним пильніше приглянути. Здається йому подобається гратися в людину та людське життя!»

Альвгред повертається на своє місце, перед цим переконавшись, що його магія все ще діє на Харальда, а його сутність лишається не викритою.

 

Примітки:

Роггенмеме — у німецькому фолькльорі злісні жіночі польові духи, якими лякали неслухняних дітей, подружжя більвізів - «житні тітоньки», "які ходять голяка, показуючи свої чорні груди, з сосків яких сочиться отруйне молоко". 

1 ... 36 37 38 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Арюмор, Аліна Скінтей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Арюмор, Аліна Скінтей"