Читати книгу - "Кохання по-королівськи, або Не гай мого часу!, Анні Кос"

Глава 14.1

Маркіз нервово сунув руку в порожню кишеню жилету. Без артефакту Ед почував себе якщо не голим, то якимось вразливим. Неприємне відкриття, єдиним плюсом якого було загострення решти почуттів.

З іншого боку, у тому, що хронометр у надійних руках, можна було не сумніватися. Ед мимоволі посміхнувся, згадуючи, як Грейс уперто закушувала губи і відчайдушно брехала, намагаючись відірвати зачарований погляд від старовинного скарбу. Вона точно не передасть хронометр владі, надто вже манить її заборонена магія. Можливо, її витончені пальці вже взялися за виправлення пошкоджених силових потоків, викреслюючи у повітрі незрозумілі решті знаки та лінії.

Уявляти Грейс за роботою виявилося несподівано приємно. Майже так само, як відчувати її дотики до свого обличчя та тіла. Так, вимушені й сковані переляком, зовсім не схожі на манірні ласки аристократок чи розв'язні натяки тієї ж Гортензії, але такі живі та справжні! Повні одночасно люті, страху і якоїсь незрозумілої спокуси. Занадто жіночні для тієї, що вперто намагалася говорити лише про пошуки шахрая.

Подумки вилаявши себе за зовсім недоречні міркування, Едвард зосередився на нагальних проблемах. Сонце плавно котилося до обрію, канцелярія мала ось-ось закритися для відвідувачів. Час.

Для впевненості він провів розвідку тричі: двічі у робочий час і один раз ближче до півночі. І лише переконавшись, що все гаразд, взявся за справу.

Потрапити вдень до приймального кабінету було легко. Роздобути фіктивну перепустку в закриту частину будівлі — трохи складніше. Пробратися до приватної бібліотеки, оминаючи варту, — досить важко. Зате далі все пішло, як по маслу. Бібліотекарці, що чергувала того вечора, Едвард назвався співробітником відділу обліку і здався досить перспективним з точки зору романтичних відносин чоловіком. Злегка змінена зовнішність, природна чарівність, пара ненав'язливих знаків уваги — і ось Едварда вже запросили зайти на чай у кімнаті для персоналу.

— Я так люблю нічні чергування, — воркувала доглядачка, дама не юна, але ще досить приваблива. Пухка ручка розливала запашний трав'яний відвар по чашках, на столі красувалася домашня випічка трьох видів, що однозначно служило б аргументом на користь дами, якби Ед був років на десять старше. — Це так романтично: тиша, напівтемрява, мерехтіння свічок. У нічну зміну бібліотекою майже ніхто не користується, тож і роботи немає. Є час помріяти в затишній атмосфері.

Вона включила музичний кристал, потім ніби ненароком торкнулася руки відвідувача, передаючи цукор, і зачервоніла від збентеження, як адептка-першокурсниця. Зітхнула уривчасто, старанно прикриваючи посмішку краєм філіжанки. І Ед не підвів:

— Знаєте, а мені теж подобається усамітнення. Може, потанцюємо? Звичайно, ми не так добре знайомі, щоб я мав право вас запросити, але сьогодні такий дивовижний вечір... Ви ж не відмовитеся?

Він встав і завмер у поклоні, чекаючи на рішення доглядачки. Подумки зазначив, що та досить непогано впоралася з хвилюванням і змусила себе церемонно кивнути, витримавши належну на сумнів паузу. А ось долоню в його простягнуту руку опустила надто поспішно. Зніяковіло ахнула, коли сильна чоловіча рука обхопила її талію. Ахнула, але покірно пригорнулася до його грудей, старанно відраховуючи кроки.

Вперед назад, знову вперед, поворот, легкий нахил спиною вперед. Вона рухалася досить витончено, Ед навіть запідозрив, що, можливо, недооцінив навички та спритність жінки.

— Ви чудово танцюєте.

— Дякую, — у її голосі пролунали спокусливі нотки. — Ви чудовий партнер.

— Поки що рано робити висновки.

— Так, у нас ще багато часу до світанку, — чуттєво видихнула вона, намагаючись торкнутися його губ. Але раптом збилася з кроку і якось зніяковіло відзначила: — Дихати нема чим, голова паморочиться.

Зупинилася, повернулася до вікна, притиснула кінчики пальців до перенісся — і раптово хитнулась, втрачаючи рівновагу. Едвард глянув на настінний годинник — точно за графіком — і підхопив даму на руки.

— Я щось втомилася, вибачте, — вона несамовито позіхнула. — Дайте мені хвилинку...

А відразу солодко засопіла прямо в нього на руках.

— Чому ж хвилинку, еньє? — Ед опустив свою ношу на диван біля дальньої стіни. — Можете спокійно відпочивати ще п'ять-шість годин. Здоровий сон, знаєте, — запорука гарного кольору обличчя.

На дивані оглушливо схропнули. Ед подумав секунду і підсунув під голову доглядачки найвищу подушку.

— Так зручніше?

Присів поруч, вийняв із внутрішньої кишені жіночу шпильку, прикрашену мерехтливим червоним каменем, акуратно прилаштував її в пишну зачіску дами, але руку не прибрав, завмер із заплющеними очима.

— Ого! — здивовано зауважив за хвилину. — Воістину, я недооцінив вас. Яка бурхлива та, кхм, зухвала фантазія. Схвалюю, буде що згадати у старості. Гарних вам снів, еньє.

З цими словами він витяг шпильку і стиснув пальцями камінь. Червона горошинка з тріском лопнула, голову жінки на мить огорнуло напівпрозорим туманом. Доглядальниця щасливо посміхнулася уві сні і спокусливо облизнула губи. Ед хитнув головою і підвівся: навіть для нього, давно вже не незайманого хлопця, жіночі фантазії іноді виявлялися одкровенням. Ні-ні, ніякого осуду, смаки у всіх різні, але в коло особисто його інтересів ані чорні корсажі з шипами, ані наручники з ланцюгами, ані шкіряні батоги не входили.

Непотрібний вже чай з сонним зіллям був безжально виплеснутий у камін, чашка ретельно вимита і наповнена заново. Ед переконався, що в кімнаті не залишилося зайвих речей і вийшов. У тому, що жінка не шукатиме його і навіть в розмові з подругами не згадає про його візит, він не сумнівався. Вона віритиме, що бурхливі пристрасті зі сну вирували насправді, причому не лише у службовій кімнаті, а й у підсобці, приміщенні картотеки і навіть на затишних диванчиках читального залу. Дізнайся про це начальство — і прощавай улюблена робота, а в тому, що робота була справді улюблена, Ед тепер не сумнівався.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍