Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

- Готово, - вона прибрала олівець і повернула портрет до нього.

Вадим піднявся, підійшов і завмер, роздивляючись свою копію на папері. Не чуючи жодного коментаря, Діана була впевнена, що він під враженням. Імовірно, очікував щось жахливе, а отримав чорно-білу версію себе.

- Ти ж казала, карикатура.

- Це вона і є, - підчепила Діана і простягнула йому аркуш.

Вадим віддав купюри.

- Круто. Правда, - зізнався він і одразу ж зник.

Діана розгубилася. До цього моменту не чула жодного компліменту від «цих». Для них похвалити, подібно до зради батьківщини. А Вадим зміг, і це не заборонено.

Коли заклади зачинялися і всі повільно збиралися на обід, до Діани підійшло дві подружки з третього загону і попросили намалювати їх. Тільки неясно, як вони ділитимуть цей портрет. Друга копія не буде оригіналом.

Ноги Інгрід самі привели її сюди, вона зупинилася позаду Діани й непомітно поглядала на її роботу. У кожному штриху вожатої відчувався досвід, їй не доводилося нічого стирати, все виходило з першої спроби, або ж перекривалося другим шаром.

Хотіла б Інгрід також. Малювати обкладинки до книжок, ілюстрації, може навіть мультики та ігри. Але на це потрібно багато часу, десятки тисяч годин, щоб навчитися. У неї стільки немає.

- Тебе теж намалювати? - Діана обернулася.

- Ні, дякую, - видала Інгрід, не думаючи. - Свій шанс я вже витратила на інше.

Через кілька хвилин Діана віддала малюнок дівчатам і потерла втомлені очі.

- Можу в інший день, коли від сьогоднішнього відійду, - усміхнулася вона.

- Було б чудово, - засяяла Інгрід. - Хочу навчитися малювати, як ви.

- Приходь на мій гурток, основ навчу.

- Прийду.

Діана зібрала матеріали, сховала в коробку аркуші й потягла у свою комірчину. Гурток малювання і все необхідне для цього було в кінотеатрі. Там достатньо місця, щоб вмістити кожного охочого, і в разі забаганок директорки, Діана могла малювати там само.

Вона повернулася до бесідки, але діти вже розійшлися по табору і на обід не поспішали. З'явилися обставини, що змусили їх затриматися.

- Ви куди мою курку поділи?! - пролунав злісний крик.

Діана обернулася і побачила перед собою літню пані в довгій старій сукні та червоній хустці. Її очі іскрилися злістю, а зморшкуваті пальці невдоволено м'яли пожовклий фартух.

- Не зрозуміла.

- Ваші діти вкрали мою курку!

- А де ви живете? - кривилася Діана, насилу вірячи.

- Кілометр звідси.

Раптом з-за кута на Діану налетіла Аліса, що теж була під емоціями й не могла мовчати:

- Ти уявляєш, там наші! Наші розмалювали... - вона нарешті побачила незнайомку.

- Курку?! - скрикнула бабуся.

- Ага, - усмішка Аліси зникла. Почала розуміти, що зайвого наговорила.

Їй також довелося показати місце, про яке вона говорила. Діана рот відкрила від подиву, коли помітила, чим зайняті їхні діти.

Натовп дітлахів розташувався на сцені, в однієї дівчини на колінах мирно сиділа курка. Була біла, судячи з маківки. Решта пір'я пофарбовані аквареллю в кольори веселки. Але пташку нічого не бентежило, вона сама крило підставляла для процедури, або так тільки здавалося.

- Господи! - старенька схопилася за серце.

Діти закам'яніли, не встигнувши втекти з місця злочину, а Діана помітила напис на картоні "Фото з павичем - 2 купюри".

- Ви мою Наталочку за гроші чи що?! - завила дамочка. - Який жах!

Аліса непомітно підкралася до Діани.

- Курей можна з шампунем купати?

- Не впевнена, - відходячи від шоку, відповіла подруга і звернулася до старенької. - Ми просимо вибачення, непорозуміння сталося, але це ж діти, до того ж із вашою куркою все гаразд, навіть красивішою стала, - побачивши гнівний погляд, думка змінилася. - Вибачте. Напевно, ми можемо спробувати вимити вашу курку...

- Так заберу!

Дамочка підбігла до дітей, схопила двома руками пташку, що почала кричати й вириватися, та обмотала своїм фартухом, не потрудившись зняти. Так зручніше.

- Ходімо, Наталочко. Це неподобство. Іроди.

- Їй так більше личить, - Аліса провела стареньку очима і тут же налетіла на натовп шкідників: - Ви де курку знайшли? Зізнавайтеся? Самі в ліс ходили?!

- Ми її в яблучному саду спіймали, - неохоче зізналася дівчинка з косичками, струшуючи з сукні пір'я.

- Туди вам теж не можна, - нагадала Діана. - Яблука ми вам самі приносимо.

Діти попросили вибачення і почали шикуватися по дві людини. Незважаючи на все свавілля, день пройшов чудово. А у зникненні курки господиня сама винна. У неї ж не з двору пташку вкрали, а з території, що лежить майже біля самого табору. Отже, проблеми немає.