Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

Глава 13

Настав батьківський день. Після сніданку почалася активна підготовка до урочистості: репетиція номерів, перевірка апаратури, прикрашання сцени й бесідок. Об одинадцятій годині всі місця біля сцени заполонили батьки дітей. Приїхали майже до кожного. І хоч відвідування дозволені завжди, сьогоднішній день - особливий, коли на візит гостей по-справжньому чекають, готуються і пускають на територію табору, чого не траплялося у звичайний день.

На сцену піднялася Ксенія Олегівна - відповідальна за заходи. У жовтій туніці й зі світлим надмірно накрученим волоссям; плойкою так складно зробити, швидше бігудями та солодкою водою. Точно за сценарієм вона привітала батьків і почала нахвалювати їхніх дітей, додавши, що наступного року чекає на кожного.

Виступ почався з молодших загонів. Танці з піснями. Старші діти підготували стендап, тут зал здригався від сміху. Хтось щиро, хтось, щоб не засмучувати.

У перервах між основними номерами, вклинився танцювальний флешмоб вожатих і старших загонів. Половина учасників була на сцені, половина - знизу перед лавками з гостями. Таким чином місця вистачило всім.

Під кінець виступу прийшла черга вальсу, який вожаті репетирували майже кожну тиху годину. Зайвий раз перетинатися нікому не хотілося, тому під час додаткових репетицій на допомогу приходив Валера. Він не танцював, але кинути Алісу не міг.

В обіймах найкращого друга Діана чекала початку музики й розглядала інші парочки. Аліса на високих підборах і в білій сукні до колін ледь торкалася долонею плеча Ріка і, ймовірно, секунди рахувала до початку вальсу. Просто так обійматися з чужою людиною трохи нервувало.

Христина стояла з Мішею, і єдина з усіх не чекала, коли ж це нарешті закінчиться. Їй подобався танець, з Мішею вони репетирували навіть увечері, коли ніхто не заважає. І виходило в них краще за всіх, бо розуміли одне одного без слів.

Навпроти стояла пара Вадима і Вероніки. Він бігав очима по учасниках вальсу і раптом зупинився на Діані. Боковим зором вона часто ловила на собі його погляди, але ніколи не показувала, що помічає це. Навіть не дивилася в його бік. А зараз очі самі потягнулися до нього.

Музика заграла, партнер Діани по танцю зробив перший крок. Попри коротку розгубленість, яку викликали очі Вадима, вона впевнено рушила разом із Дмитром.

Час від часу помічала його погляди, спершу підтримувала зоровий контакт, а потім забулася в танці й повністю віддалася музиці. Нічого більше не існувало, тільки сцена і завчений вальс. Виглядало досить ефектно. Хлопці в темному вбранні, дівчата у світлих сукнях.

По закінченню виступу учасники стали в лінію, тоді ж до них вибігли діти. Для малечі була честь вклонитися перед аудиторією, притиснувши руку до грудей.

Гості голосно плескали в долоні, відпускаючи коментарі на підтримку нащадків.

Коли офіційна частина закінчилася, дітей відпустили разом із батьками погуляти табором. Шості загони світилися від щастя, і не переставали базікати, розповідаючи останні новини. А перші навпаки, соромлячись моралей, відводили близьких якомога далі, щоб ніхто з компанії не почув, як головну бунтарку табору вичитує мати за надто помітний макіяж або погано випрасувану сукню.

Ярослав не бігав від звинувачень матері, вже давно звик. Дома цілодобово повчала, і в таборі йому життя не давала. Але тут в нього хоча б більше місця сховатися.

Мама Альбіни теж працювала в таборі, тому на всі три місяці дівчина застрягла тут. Часом хотілося додому, до друзів, але батько на заробітках, а майже сімнадцятирічну доньку не можна залишати саму. В таборі вона не отримувала багато контролю, більшість часу мама проводила на кухні й доньку бачила тричі на день, інколи позапланово зазирала до дівчат у кімнату, заносячи вафлі та інші смаколики. Пощастило сусідкам Альбіни, їх теж пригощали за мовчання.

До Інгрід ніхто не приїхав, батьки повернуться з-за кордону тільки до осені. За місяць вона так встигла скучити, і дивлячись на одногрупників, що відмахувалися від обіймів родичів, навіть заздрила. Сиділа в дальньому ряду і ховала очі в телефоні, аби не показувати, наскільки вона самотня.

- Ходімо до нас? - Аліса торкнулася її плеча.

Секунду поміркувавши, Інгрід підвелася з лавки й пішла за вожатою до сцени, де сиділи Діма з Христиною і в момент бесіди неквапливо бовтали ногами в повітрі.

- Ти привела до нас таку саму одиначку? - Діма посунувся, поступаючись місцем Інгрід.

- Можна й так сказати, - погодилася Аліса. - А ще незалежного експерта. Ми якраз обговорювали розважальну програму на наступну зміну, - вона повернулася до Інгрід. - Ось що б ти поміняла?

- Тут план, - Христина простягнула аркуш.

Інгрід забігала очима по папері. Багато в чому зміни схожі, але були й нові задуми.

- Та мені якось... якщо чесно, порівнювати нема з чим, - розмірковувала вона. - Мені все подобається. Ви можете ще в когось запитати. Ну, якщо так хочете скарги послухати.

- Усе так погано? - уже давно підозрював Діма.

- Звісно, спати до дванадцятої не можна. Офіціанти не приносять напої, до пляжу ще дійти треба. Це не моя думка, раптом що, - вона посміхнулася.

Їхня компанія засміялася так дзвінко й заразливо, що привернула увагу іншої групи вожатих. Зокрема Вадима. Сидів із Ріком і Веронікою та щось розповідав, а почувши сміх Інгрід, замовк. Просканував очима те, що відбувається, непомітно кивнув і знову повернувся до бесіди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍