Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

-Це не можливо… - перебив Йотун Бротиміра.

-Для нього немає нічого не можливого. Ти ж пам’ятаєш, що саме він склав план по облозі армії ворога у Кельсирі?

-Так, він чортів геніальний монстр.

-А то, Йотуне, мені здається, що зараз навіть у першій годині ночі він спостерігає за ворогом і убиває ще і ще.

Через пару днів військо Чемнира зайшло у Дельварент. Батист завжди тримався у тіні. Він підкинув те, що залишилося від військового після попадання снаряду із гармати, на поле бою, залишивши у кармані ножик із гравіюнням «Скіф». Батист хотів створити ілюзію, що він помер героєм, і щоб звістка ця прийшла до матері. Скіф не хотів того, щоб його мама дізналася, що її син перетворився на монстра, який так майстерно і безжалісно убивав. Хоча сам розумів, що ця новина може бути фатальною для Хлої.

Коли хлопець повернувся до дому, він лише із далекої відстані спостерігав за мамою, яка так сильно посивіла після новини про те, що її син помер. Він бачив, як вона жебракувала на вулиці, а з часом побачив її тіло, яке мертвим лежало на холодному тротуарі міста Сальвен.  З часом Батист змінив свій зовнішній вигляд, відростивши бороду та волосся, що ніхто його вже й не впізнавав. Але одяг на ньому все так же був не змінний, лише чорна шляпа федора доповнювала його й так ,темніший самої ночі, образ. Про нього говорили, як про прибульця, який прийшов із далеких земель. Його у місті називали «Тьмою при світлі». Батист жив під новим іменем у Сальвені – Вельмих. Саме завдяки цьому він зміг працювати там і бодай щось підзаробити. Його гвинтівка, яка принесла йому смертоносну славу лежала у нього дома під диваном, і досить довго він нікуди її не брав, окрім походів у ліс за дичиною. Щовечора Батист плакав від втрати своєї мами. Це були єдині моменти, коли з очей його текли сльози. Хлопець розумів, що став монстром, але нічого з цим вдіяти не зміг. Він прийняв свою долю. Ангел, який оберігав досі Батиста, помер від болю, який заповнив тіло хлопця після смерті матері.

Ангел більше не заплаче.

4.

(17 - річний Рокко та 19 – річний Батист)

- Рокко, підійди, будь ласка, до мене. – Сидів повернутий спиною до Рокко Дарій.

- Що тобі потрібно?

- Сьогодні вже 2 роки, як немає Пенелопи, мами твоєї…

- Ну й що ти мені хочеш цим сказати, козел.

Дарій розвернувся, на його лиці була гримаса божевільного. Дарій наближався до Рокко.

-Знаєш, слимаче, ти досить довгий час є для мене кісткою у горлі. Хоч якийсь від тебе був плюс, що я міг у тебе так легко відбирати гроші. Все своє життя, відколи була жива Пенелопа, я ненавидів тебе, як і твого батька. Я й був його другом, по причині того аби підібратись ближче до твоєї мами. Знаєш чому Влас зійшов з розуму? Я показав йому те, що він власними очима повірити не міг. Я підвісив його маму на крюк, перерізавши їй горлянку. Твій батько був безхребетним куском лайна, саме тому він психічно не зміг повірити у те, що це міг зробити я, його друг. Ми ж все життя разом росли, але та стара кляча була лиш так, приманка.  І знаєш, навіть коли б мене запитали, чи зробив би я це ще раз. То я із легкістю скажу – так. Я зробив би усе, аби Пенелопа була моєю. Хоч, і, на жаль, це довелось зробити вкрай жорстоко, але я отримав все, що захотів,  проте по сьогоднішній день я не зможу змиритися, що її немає у живих…

Рокко стояв у страху. Хлопчина, який за все життя нічого не боявся, із жахом дивився на чоловіка, який приніс йому і його сім’ї стільки бід.

-Знаєш, що слимаче, - вітчим посміхнувся, я довго тебе терпів тут, але ти мені більше не потрібен. – Дарій одним ударом вирубив Рокко.

4 дні Дарій катував Рокко, б’ючи його молотком по тілу, моривши голодом та одними побиттями. Коли вітчим побачив порізи на Рокі, він лише посміявся, сказавши, що це потрібно було зробити давно. На 5 день побите та скалічене тіло Рокко, Дарій викинув у ліс, коли вийшов із дому у повній темноті. «Нехай твоє тіло медведі з’їдять, слимаче», - на останок сказав вітчим своєму пасинку.

У цей час Батист, який вийшов на нічне полювання, саме у цю пору доби він був непомітним для будь-якої тварини та людини. «Скіф» не зміг за всі ці роки покинути справу вбивці. Уночі його здобиччю була якась дичина або злочинець. Хлопець, чи краще сказати – змучений життям молодий чоловік, висліджував кожного ґвалтівника, убивцю, садиста, монстра. Монстр полює на більш меншого монстра. Він спостерігав за кожним, був якнайближче до здобичі, і коли жертва не очікувала удару, пивши чай після чергового насилля, тоді Батист наносив удар. У ночі, він зливався разом із темнотою і ніхто його бачити звичайним людським оком не міг. Кремезний Батист ніс свою здобич прямо до лісу, де чекав, поки той, кого він схопив, прийде до тями. Коли ця людина приходила до тями, то була повністю прив’язана до дерева, а через секунду у її тілі опинялась перша куля. Від шоку і паніки, жертва кричала, очима шукаючи свого звіра. Але Батист був за 150 метрів від неї, ніхто із жертва «Скіфа» не бачив його. Вмить вже друга куля опинялася у нозі. Жертва продовжувала кричати. На поміч ніхто не приходим. На дворі ніч, у цей час ніхто нікому не потрібен. Третя куля вже була в оці, а четверта летіла вслід. Остання, у голові.

У ніч, коли Рокко був викинутий, як труп, у ліс, Батист вийшов на чергове полювання, але на дичину. Він блукав лісом, неначе сова, тихо, але прислухаючись до кожного звук. Саме у цей час Рокко прокинувся, спершу, що він відчув це те, що  він не відчував своїх органів, він думав, що помирає, але це було хибно. У нього не було сил після голодовки, що йому влаштував Дарій, але Рокі зміг піднятися.

-Мамо, я самотній… Мамо, почуй мене, твій безстрашний Рокі боїться. – заплакав хлопець. Він почав кричати, звати на поміч, але нічний ліс – найнебезпечніше місце.

 Рокко у стані паніки забув про це. Його почув ведмідь, який повільно наближався. Старий, із багатьма шрамами на тілі, як у  молодого Рокі, він вийшов до нього. Ведмідь був немов ватажком цього лісу, який беріг його від кожної людини. Він піднявся перед Рокко і своїм ревом це довів. На диво, Рокко не боявся… Цей пацан дивився в очі найсмертоноснішого звіра у лісі не показавши ані каплі страху. Єдине чого він боявся – Дарій. «Рокі, людина гірше найстрашнішої істоти», - згадував у цей момент Рокко слова мами. Мить – і ведмідь наніс свій удар. Рокі встиг уникнути удару, але кіготь медведя пошкодив йому обличчя. Так з’явився шрам, який повністю охоплював праву сторону обличчя. Рокі упав. Ведмідь наблизився до нього. Старий вожака лісу спіймав свою здобич. Постріл. Рев ведмедя. Постріл. Ведмідь упав біля Рокко, з його лоба йшла кров. Батист ніколи не промахується.