Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

Роккі не міг повірити своїм очам. Його врятували, він розумів, що тепер життям зобов’язаний тому, хто його врятував, і це був шанс, аби убити Дарія. Його рана на обличчі кровоточила. Батист наблизився до тіла, він не очікував побачити тут людину, тому відразу дістав гвинтівку.

-Назви мені одну причину, чому я не маю тебе убивати? – звернувся «Скіф» до Рокко

-Я не боюся смерті. – відповів Рокко

Батист здивувався, ніби не очікуючи такої відповіді.

-Ну що ж, хлопче. – Батист наставив гвинтівку перед його обличчям. – Радий був тебе бачити. – Постріл. Батист ніколи не промахується, але не у цей раз. Він вистрілив у дерево, що було позаду Рокі.

Рокко навіть оком не моргнув. Батист здивувався, у його очах виднілись промені страху.

-Хто ти, мать твою, такий. – «Скіф» звернувся до хлопця.

-Я Рокко, ангел, душа якого ніколи не заплаче.

Батист не міг повірити своїм власним вухам. Саме колись слова про ангела говорила йому мама.

-Сьогодні доля подарувала тобі мене. Від цього моменту, я твій друг та твій рятівник. Тепер ми триматимемось разом, змінимо цей світ, що буде як помста за ангелів, які померли через гріхи.

Від цього часу Рокко вважав Батиста своїм другом. Вони були такі різні, але так схожі, ніби доповнюючи одне одного, як близнюки.

-Чи є у тебе незакінчена справа тут? Якщо немає, нам треба йти звідси. Вільденбург буде початком нашого нового життя.

-Так, але у тебе часом не буде щось, що допоможе мені із раною на обличчі?

Батист, який навчився медицині на полі бою, швидко зашив рану хлопцю. Після випадку на війні, де йому порізало руку, він із собою завжди носить медичний набір, аби себе урятувати.

-Куди зараз йдемо?

-До мене у дім, у моє особисте пекло. – Відповів Рокко. – скажи хоча б як тебе звуть.

Батист, який зрозумів, що життя його залежатиме від Рокко, як і в Рокі від нього, не став казати своє вигадане ім’я.

 

«тук-тук», хтось стукав у двері Дарію.

-Ви що, козли? Час бачили? Пішли на хер звідси.

Стук продовжувався.

-Я вам зараз лиця поламаю, лише один удар.

Стук не стихав.

-Смердючі пси, та я вас… - Дарій відкрив двері.

-Не чекав на мене, Дарію?

Дарій застигнув на місці. У його очах був страх.

-С-с-слимаче?

Рокко посміхнувся.

-Батисте, ти знаєш, що робити.

Удар прикладом від гвинтівки - і Дарій був без тями.

Пройшло 5 годин. За вікном був вже ранок.

-Де я? – Дарій розплющив очі

-Це неважливо. – спокійно відповів Рокко.

Дарій бачив перед собою пасинка та чоловіка, який стояв у кутку. Це місце було схоже на підвал.

-Слимаче, випусти мене благаю, я паскуда, негідник, я це визнаю, але, будь ласка, я хочу жити…

-Угу. – Рокко діставав ножа. – А я жити не хотів?

Дарій мовчав.

-Чому замовк, покидьку? Тобі варто було убити мене тоді, коли катував мене. – Рокко відрізав вказівний палець Дарію.

-ААА, БОЛЯЧЕ, ЩО Ж ТИ РОБИШ, ДОПОМОЖІТЬ ЛЮДИ.

-Ніхто тобі не допоможе, як і не допомогли мені. – відрізав мізинець Дарію

-ААА, БУДЬ ЛАСКА, ДОСИТЬ.

-Це тобі за батька. – відрізав середній палець Дарію.

-ААА, СУКО, Я УБ’Ю ТЕБЕ! ЧОЛОВІЧЕ, ЧОМУ ТИ ТАМ СТОЇШ, НЕВЖЕ НЕ ВРЯТУЄШ?!

Батист спокійно спостерігав за ними.

-Це тобі за маму. – відрізав великий палець Дарію.

-БОЛЯЧЕ! – плакав Дарій. - Вибач мені, Рокі…

-НІКОЛИ!Ніколи, падло, я тобі не прощу. ЦЕ ТОБІ ЗА ВЕСЬ БІЛЬ, ЩО ТИ МЕНІ ПРИНІС. – відрізав безіменний палець Дарію. – На сьогодні досить. Ти житимеш рівно 4 дні, якщо зможеш пережити. На добраніч, Дарію.

Дарій після пережитого ним болю втратив свідомість. Завтра Рокко прийде ще, але вже за зубами.

Рівно 4 дні Рокко катував Дарія, виривавши йому зуби, бивши молотком по колінах та ліктю, відрізаючи по шматочках шкіру. Дарій вперше в житті зненавидів свою витривалість та сильне тіло. На 5 день Рокко ударом сокири в шию убив те, що залишилося  за ці дні від вітчима. Після смерті Дарія, Рокко із лицем сповненим крові запитав у Батиста:

-Як ти вважаєш, друже, хто є найбільшим злом: той, хто створив монстра, чи той, хто монстром став?