Читати книгу - "Тіні спадщини , Мара Найт"

Розділ 14

Кора мчала крізь хаос, її чорні крила розрізали простір, залишаючи за собою шлейф темного пилу. Все навколо було покрите уламками скла, що відбивали спотворені образи, ледь помітні серед мерехтливих тріщин. Вона летіла вперед, намагаючись не втрачати ціль — знайти своїх справжніх батьків, відкрити правду, яку вже надто довго приховували від неї. Але з кожним ударом крил, з кожним моментом, проведеним у цьому вимірі, відчуття її місії затьмарювалося.

Поступово образи перед її очима почали змінюватися. Вона згадала себе маленькою дівчинкою, що радісно сміється разом із несправжніми батьками. Вона згадала, як вони грали з нею, як підтримували в тяжкі моменти, як проводили тихі вечори за обіднім столом. У серці прокинувся теплий спогад про щось, що здавалося справжнім, але водночас відчувалося ілюзією.

Та потім і ці спогади почали тьмяніти, розчинятися, наче їх теж поглинав хаос. Чим довше вона залишалася тут, тим менше пам'ятала, чому опинилася в цьому світі, хто вона насправді, і що її привело сюди. Здавалося, що ця порожнеча вбирає її сутність, змиваючи все, що вона колись любила і знала.

Кора намагалася зібрати залишки своєї пам'яті, силуючи себе згадати. І раптом її погляд впав на великий уламок скла перед нею. У ньому відбивалася сцена, яка завмерла, як на старій фотографії. В одній половині уламка вона побачила себе, маленькою дитиною, на руках у своїх справжніх батьків. Мати обіймала її, а батько усміхався, дивлячись на неї з гордістю та ніжністю. Це був образ, здавалося б, взятий з книги, яку вона колись давно читала.

В іншій половині відображення миготіли сцени її життя з несправжніми батьками. Спогади змінювали один одного: вона бачила їхні обличчя, їхні посмішки, ті моменти, коли вони її підбадьорювали, захищали, любили так, як тільки могли. Це був її світ на землі, її дитинство, її любов, навіть якщо вона знала, що вони не були її біологічними батьками. Але в цій миті це не мало значення. Вона бачила, як сильно вони любили її, як багато вони зробили для неї, і її серце стислося від болю, розуміючи, як багато вона втратила.

В цей момент перед нею ожили обидві сторони її життя, дві частини її душі — та, що шукала правду, і та, що жила в щасливій брехні. Вона відчула глибокий розкол у своїй свідомості, не знаючи, яку частину обрати. І раптом її пам'ять повернулася, неначе хвиля, і вона згадала, чому вона тут, кого шукає, і яку ціну доведеться заплатити, щоб отримати відповіді.

Кора стояла перед відображенням, в якому дві частини її життя перепліталися, і зрозуміла, що її подорож ще далеко не закінчена.

Кора застигла перед уламком, у якому відображалися дві її реальності. У грудях знову заболіло, коли вона усвідомила, що вибір між минулим і правдою буде не таким простим. Але час не чекав. Хаос навколо почав рухатися швидше, шматки скла знову закрутилися у вихорі, створюючи нові ілюзії.

Вона стиснула кулаки, відчуваючи, як її магія, темна і спопеляюча, знову наповнює тіло. Її очі, білими променями, прорізали простір, знищуючи будь-які ілюзії, що намагалися поглинути її. Кора відчула, як сила крил піднімає її вище. Вона піднялася над уламками й полетіла далі, залишаючи позаду свої страхи й сумніви.

Відлуння спогадів ще довго переслідували її, але тепер вона знала, що не дасть їм знову заволодіти її свідомістю. Політ по виміру був важким, і чим далі вона просувалася, тим більше відчувала, як хаос починає впливати на її розум. Уламки скла відображали її власні спогади, а іноді спотворювали їх, змушуючи сумніватися у всьому.

І ось, коли вона майже втратила відчуття часу й простору, перед нею з'явився найбільший уламок. Він висів у повітрі, як величезне дзеркало, що відображало тільки один образ: її справжні батьки, які стояли перед дверима, тримаючи на руках маленьку Кору. Її мати плакала, але на її обличчі була ніжна усмішка, батько ж дивився вперед, у невідомість, з рішучістю в очах. Це був той момент, коли вони розлучилися з нею.

Кора відчула, як сльози починають повільно текти по її обличчю. Цей спогад був живий, справжній. Її серце билося швидше, коли вона простягнула руку до уламка, але як тільки її пальці торкнулися його поверхні, усе навколо почало руйнуватися.

Світ змінився. Тепер перед нею стояла ще одна загадкова постать. Висока фігура, закутана в темний плащ, із сяючими очима, які проникали в саму душу. Її голос прозвучав низько й холодно:

— Ти зайшла надто далеко, Коро. Це місце не для тебе.

Кора підняла голову, не ховаючи рішучості.

— Я тут, щоб знайти своїх батьків. І ніщо не зупинить мене.

Постать мовчки підняла руку, готуючи удар магією. Але Кора не чекала. Вона сконцентрувала всю свою силу й випустила темний промінь, який зіштовхнувся з магією супротивника. Простір довкола затремтів, і уламки скла знову закрутилися у вирі.

Битва почалася.

Кора стояла посеред хаосу, її крила розправлені, а очі сяяли сліпучим білим світлом. Четверо інших постатей з’явилися з темряви, їхні обличчя були приховані під каптурами, а їхня присутність наповнювала простір ще більшим напруженням. Вони вишикувалися навколо неї, наче хижаки, готові до нападу.

Перша загадкова постать, що почала битву, вийшла вперед і заговорила знову, її голос лунав, мов гуркіт грому:

— Ти не розумієш, Коро. Те, що ти зробиш тут, відгукнеться у всіх вимірах. Твоя сила зруйнує баланс. Арденія та інші світи вже відчувають це. Якщо ти продовжиш, ти знищиш не лише себе, але й усе, що тобі дороге.

Кора зупинилася на мить, оцінюючи слова. Її обличчя залишалося непроникним, але потім вона жорстко засміялася. Її голос, наповнений темною енергією, прорізав тишу.

— Ви боїтеся, що я зламаю ваші правила? — вона зробила крок уперед, її магія бурхливо вирувала довкола. — Я — правителька цього світу. І якщо Арденія та інші виміри тремтять, це лише тому, що не готові прийняти мою силу. Я не дозволю вашому хаосу керувати цим місцем. Я усуваю проблему.

Вона підняла руку, і простір навколо здригнувся. Її магія, потужна і нищівна, вирвалася вперед, як буря. Удар магії обрушився на постатей, змушуючи їх відступати. Але вони не були такими простими ворогами. Їхні тіла почали змінюватися — з-під плащів з’явилися блискучі чорні крила, а їхні очі засвітилися червоним.

— Якщо ти вирішила боротися, — сказала одна з постатей, її голос наповнений холодом, — то не чекай милосердя.

Битва розгорілася з новою силою. Кора кидалася в бій без жалю, кожен її рух був смертельним і точним. Її темна магія зливалася з хаосом виміру, створюючи вибухи, які розривали простір. Вона не зупинялася навіть тоді, коли кожен удар ворогів зменшував її сили.

— Ти не зможеш перемогти нас, — крикнула одна з постатей, намагаючись пробитися через її захист. — Ми — втілення хаосу. Ми — його сутність.

Кора не відповідала словами. Вона знову атакувала, змушуючи їх оборонятися. Земля під нею тріщала, а скло навколо ламалося на тисячі уламків, які підхоплювалися магією і летіли в ворогів.

Вимір хаосу тремтів, наче перед руйнуванням. Але Кора знала, що це її битва, її місія. Вона була готова заплатити будь-яку ціну, щоб завершити її.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍