Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

18.2

     Андрій стояв на порозі свого будинку, вдивляючись у вечірнє небо, яке поступово темніло, прикриваючи світло дня. Його серце билося швидше, адже він знав, що сьогодні — останній день, коли він залишався під одним дахом зі своєю дружиною Вітою. Вона, з її безмежною жорстокістю та постійними брехнями, давно стала для нього чужою. Андрій згадав, як колись дуже давно з нетерпінням чекав на її усмішку, як вірив у щирість її слів. Але з часом усе змінилося — кохання перетворилося на обов’язок, а довіра на відчайдушну надію. Потім він зустрів Риту. Й зрозумів, що коли тебе щиро кохають, то це найбільший дар у світі. Віту він не любив вже давно, але сьогодні він нарешті зважився на рішучий крок. Зібравши лише найнеобхідніше, він покинув рідний дім. 

Кожен крок до виходу з будинку відчувався, як звільнення. У повітрі витав холодний осінній подих, але це не лякало Андрія. Він був готовий до змін. Готель, в якому він планував оселитися, знаходився на околиці міста, в тихому районі, де шум міста відчувався лише ледь чутно. Номери тут були простими, але затишними. Андрій обрав кімнату на верхньому поверсі з вікном, що виходило на маленький парк. Тут він міг спостерігати, як листя танцює на вітрі, і, можливо, знайти спокій. Коли двері його кімнати зачинялися, Андрій відчув, як важка завіса, яка довго тиснула на його плечі, нарешті зникла. Він сів на ліжко, оглядаючи невеличкий простір, що став його новим притулком. На столі лежала невелика записка від адміністратора, яка запрошувала його відчути себе як вдома. Але Андрій знав, що насправді його справжній дім — це не стіни, а те місце, де його душа зможе віднайти спокій. Де знаходиться його серце. Згадавши про Віту, Андрій відчув, як у нього всередині все знову обірвалося. Вона була частиною його життя, але не його щастя. Зараз він мав шанс зрозуміти, хто він насправді, без її постійного тиску. У кімнаті запанувала тиша, тільки чути було, як тихо стукали краплі дощу у вікно. Андрій тисячу разів жалкував про те що зустрів Віту колись на своєму шляху. Вона принесла йому тільки біль та розруху. Він витягнув телефон і почав переглядати старі фотографії, на яких вони усміхнені, щасливі. Але замість ностальгії, у серці виникло лише відчуття порожнечі. Андрій зрозумів, що той щасливий момент залишився в минулому, і зараз йому потрібно дивитися вперед. Його шлях тільки починався, і він не знав, куди він його приведе. Зібравши думки, Андрій вирішив прогулятися. Він вийшов з готелю і пішов до парку. 

Повітря було свіжим, а краплі дощу лишали на землі маленькі калюжі, в яких відбивалися вогники ліхтарів. Прогулюючись, він слухав, як шуміли дерева, і відчував, як в серці пробуджується надія. Можливо, тут він знайде нові можливості, нові емоції, нові зустрічі. Андрій знав, що попереду його чекає багато випробувань. Але тепер у нього була свобода — свобода вибору та можливість стати тим, ким він завжди хотів бути. Врешті Віта зробила свій вибір. Андрій більше не хотів бачити її у своєму житті. Й сподівався, що вона теж більше не шукатиме зустрічей з ним. 

Андрій взяв до рук мобільний й хотів набрати Риту. Але потім передумав. Рита втекла від нього так нічого нормально не прояснивши. Її страхи виявилися сильнішими. Але Андрій її чудово розумів. Тому й вирішив дати їй трохи часу. Можливо час це єдине, що їм зараз обом потрібно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍