Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

19.1

    Рита повільно йшла до ресторану, відчуваючи легкий подих вечірнього вітру на своїй шкірі. Вона усміхалася, коли поруч з нею йшов Микола — її давній друг, з яким вони ділили багато спогадів. 

Вечір обіцяв бути особливим, адже вони не зустрічалися кілька місяців і мали багато новин, якими хотіли поділитися. Ресторан вразив її з перших кроків: м’яке світло свічок, приємна музика, що лунала, і затишна атмосфера, що запрошувала до розмови. Микола, з усмішкою на обличчі, відчинив двері та жестом запросив Риту увійти. Він був дуже галантним у своєму темно — сірому костюмі та начищених черевиках. 

— Як тут гарно! — вигукнула вона, обертаючись навколо, щоб охопити поглядом весь інтер'єр. 

— Я знав, що тобі сподобається, — відповів Микола, проводячи її до столика біля вікна. 

—Тут завжди затишно, а кухня — просто чудова. Вони сіли за стіл, замовили страви та почали розмовляти про все на світі: про роботу, плани на майбутнє, мрії. Рита відчувала, як між ними знову виникає той особливий зв’язок, який завжди виникає між друзями.

— Рита, ти знаєш, я завжди цінував нашу дружбу, — раптом серйозно промовив Микола, дивлячись їй у вічі. 

— Але останнім часом я почав думати про нас по-іншому. Вона зупинилася, трохи здивована. Серце забилося частіше. 

— Що ти маєш на увазі? — запитала вона, намагаючись приховати хвилювання. 

— Я думаю, що між нами може бути більше. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною, — виголосив він, його очі світилися від щирих почуттів. Рита відчула, як усередині все обірвалося. Вона не очікувала такого зізнання. Микола звісно говорив їй про свої почуття, але вони домовилися що будуть тільки друзями. А тепер він хоче більшого. 

— Миколо… — почала вона, але в голосі відчувався неспокій. 

— Я… Я не знаю, що сказати. 

— Ти не повинна нічого казати, якщо не готова, — він знову усміхнувся, але в його очах з’явилася тінь суму. — Я просто думав, що між нами є щось більше. Рита глибоко зітхнула, намагаючись знайти правильні слова. 

— Ти — чудовий чоловік, і я завжди цінувала нашу дружбу, але… я не можу піти на це. Я не відчуваю того, що ти відчуваєш. Я вже тобі казала про це. Микола похмурнів, але спробував зберегти спокій. 

— Розумію. Можливо, це було зарано з мого боку. Але Рито, скільки можна випендрюватися? Ти вже не молодієш. У тебе маленька донька. Це чудова пропозиція. Як на мене. 

Рита відчула, як у її серці з’явилася туга. Вона знала, що його почуття справжні, але не могла відповісти тим самим. Бо в її серці не залишилося місця ні для кого окрім Надійки. 

— Я не хочу втрачати те, що в нас є, — тихо сказала вона. — Ти для мене дуже важливий. 

Микола кивнув, але в його очах можна було побачити сум та невдоволення. Вечеря продовжувалася у тиші, яка їх оточувала. Рита відчула, як важко йти далі, усвідомлюючи, що їхнє спілкування вже ніколи не буде таким, як раніше. Впродовж вечора Микола багато не говорив тільки пив. Це насторожило Риту. Й вона сподівалася що цей вечір нарешті закінчиться. Їй вже нічого не хотілося тільки піти додому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍