Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

19

— Давай… давай, ось так… в тебе вже значно краще виходить.

— Тільки знав би ти, як я втомилась, — я важко видихнула, проте продовжила тримати Арсена за руку, поки ми робили коло по ковзанці.

— Тобі вже не так страшно, правда? — він посміхнувся.

— Ну якщо чесно, перед очима досі те відео з хокею…

— Та годі тобі, — він зупинився і перегородив мені шлях, — не думай про таку дурню. Все буде добре.

— Чому ти такий впевнений?

— Бо я завжди буду поряд, — нотаріус взяв обидві мої руки та поклав їх собі на груди, — ти ж віриш мені?

— Навіщо ти сказав це вголос, — я посміхнулась, щоб приховати своє занепокоєння.

— Ти про що? — він підняв одну брову.

— Ну… Це наче як зурочення…

— Невже ти віриш в таку маячню, — Арсен фиркнув та закотив очі.

— Я не хочу в це вірити, — я обережно підʼїхала до нього, — просто хочу, щоб ми були щасливі. Разом. Ти не уявляєш, як сильно змінив моє життя в позитивному сенсі. Я ніби стала новою собою. І за це я так сильно хочу тобі віддячити тим, щоб зробити і твоє життя щасливішим.

— Ти і так його робиш таким, — Арсен тепло посміхнувся, — лише тим, що ти поряд зі мною. Я ніколи не міг подумати, що в мене колись буде така неймовірна дівчина.

— Я б зараз сказала щось про твою колишню… але не буду.

Я розсміялась і чоловік повторив за мною. Ще якийсь час ми каталися на ковзанах і ця справа виходила в мене вже значно краще. Пізніше ми, а точніше Арсен, вирішив ще трохи прогулятися, але мене так сильно боліло тіло від ковзанів, що я ледь волочила ноги. Зрештою він помітив це і запропонував піти до нього додому, щоб відпочити. Я з радістю погодилась, адже мені було страшенно цікаво, як живе наш містер ідеальний нотаріус. 
Ми зайшли на одну досить стару вуличку і опинились перед таким же будинком. Важкі двері піддались Арсену і нас зустрів холодний підʼїзд. Довелось йти сходами пішки на другий поверх, але я була в якомусь дурному передчутті, то ж навіть не помітила, як легко вийшло піднятися.

— Ласкаво прошу до мого скромного дому.

— Вау… Ти не казав, що живеш у такій старовинній квартирі.

— Я винаймаю її. Батьки живуть у будинку в іншому кінці містечка. Звідти не дуже зручно діставатись на роботу, тому я вирішив це питання так.

 Я пройшла далі і була зачарована цією атмосферою. Коридор з обох сторін заставлений полицями з книгами, від чого простір шалено зменшувався. На стінах висіли різноманітні картини у вінтажних рамках. Люстри були такі, наче їх принесли з музею. Мені навіть було страшно тут до чогось торкатися. Тут була лише одна кімната і кухня, від чого квартира здавалась ще більш крихітною.

— Насправді дуже гарно, — я повільно опустилась на диван, що здавався найсучаснішим в цьому місці, — але тут ніби музей.

— Я знаю, — трохи розчаровано сказав Арсен, — мені самому не дуже зручно серед цього антикваріату, проте така атмосфера дуже добре налаштовує на роботу. Я вже звик. Зробити тобі чаю чи кави?

— Ні, дякую, я не хочу, — я похитала головою, задивившись на чергову картину на стіні. Там була зображена жінка в білій сукні. Наче наречена. І нагадування про це неприємно запульсувало в голові.

— Що з тобою? — нотаріус поклав руку на моє коліно, — ти наче десь не тут.

— Просто згадала про те, що зараз відбувається вдома. Що тато намагається знайти когось, щоб видати мене заміж.

— Навіщо? — роздратовано сказав Арсен.

— Йому дуже важливо, щоб я пошвидше отримала спадок…— я зробила коротку паузу, — тільки мені це зовсім не подобається. Я краще зовсім відмовлюсь від всього, тільки б не…

— Твоя бабуся справді дуже хотіла, щоб все залишилось в тебе, — чоловік перебив мене, — постійно наголошувала на цьому.

— Чому? Яке в цього є пояснення? І як довго ви спілкувались?

— Вона найняла мене, здається ще два роки тому. Але тоді ми бачились дуже рідко. А вже мабуть тоді, коли вона захворіла, то викликала мене кожного місяця.

— Я зовсім нічого не знаю про цю жінку, — я міцно стисла пальці в кулаки, — і чому все так сталося, мені абсолютно невідомо.

— Регіно, будь ласка, не думай про це, — Арсен ніжно притягнув мене до себе та посадив собі на коліна, — я обіцяю тобі, що все буде добре. І ти отримаєш все, що належить тобі.

— Ти це кажеш як мій нотаріус? — я обійняла його за шию.

— Я кажу це як чоловік, що так сильно закохався в тебе, що просто зносить дах. І нікого не бачу поряд з собою крім тебе.

— Ти справді кохаєш мене? — я ніжно провела пальцями по його колючій щоці.

— Все життя мене цікавила лише робота. Вивести свою справу на вищий рівень. І стосунки мене взагалі не цікавили, я навіть боявся їх. Ну і ти знаєш, що сталося з першими, — нотаріус ніяково відвів погляд, а потім знову подивився на мене. — Та тепер я розумію, чому все відбувалось саме так. Бо мабуть все своє життя я чекав саме тебе. Повна моя протилежність, що перевернула мій світ. І я не хочу повертатися назад. А лише і надалі відкривати нові грані кохання разом з тобою. Якщо ти, звісно, погодишся…

— Досить вже говорити, — я засміялась і накрила його губи своїми.

Міцні руки охопили мою талію, максимально сильно притискаючи до себе. Від такого напору я навіть коротко та різко видихнула, від чого довелось розірвати поцілунок. Але потім відразу ж Арсен знайшов мої губи і пристрасть розійшлась по тілу зі ще більшою швидкістю. Цього разу це було не схоже взагалі ні на що. Приємні імульси розходились по всьому тілу від відчуття мʼяких губ чоловіка на моїх губах. А потім на моїй шиї, на моїх ключицях і далі нижче практично до грудей. Я міцніше стиснула його плечі пальцями, наче намагалась втриматися, щоб не впасти. Бо я відчувала таке запаморочення в голові від запаху шкіри Арсена в перемішку з парфумами, що якби ми стояли, то точно б підкосилися ноги. Руки чоловіка блукали моєю спиною, обережно спускаючись вниз, а потім міцно стисли мої стегна. Від неочікуваності я мало не підскочила і мене так сильно дивувала реакція мого тіла на всі дотики нотаріуса. Я почувала себе якоюсь невпевненою дівчинкою, яка боїться бути поряд з чоловіком. Та насправді я страшенно хотіла відчути все, що можна зробити разом з ним. Я справді хотіла, щоб наші стосунки були правильними, інакшими. Мені дуже хотілося самій для себе змінитися, віддатися почуттям лише тоді, коли я буду в них впевнена. Та саме сьогодні мені стало ясно, що між нами все по-справжньому. Я хоч і злилась на Арсена тоді після балу, проте не сумнівалась… Може, зовсім трохи. А зараз й зовсім повністю впевнена в тому, що він точно кохає мене. І я кохаю його. Хіба може бути щось прекрасніше? То ж я зі ще більшою пристрастю почала його цілувати, притискаючись всім своїм тілом до нього. І здається, Арсен чудово зрозумів, що я намагаюсь зробити. Бо після цього його трохи холодні руки опинились під моєю блузкою. Шкіра відразу покрилась мурашками, але чи від холоду, чи просто від його дотиків… Та було байдуже. Я вчепилась за комір його сорочки і потягнула нотаріуса на себе. Бляха, як же мені подобалось, що він так часто одягає ці сорочки… Та як тільки мої пальці торкнулися ґудзиків, я ніяк не змогла розщіпити жодного з них. Руки тремтіли і я починала злитися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍